Що стримує розвиток українського ринку безпілотників?

Український ринок БпЛА став одним із ключових елементів обороноздатності держави.
Виробники постійно підвищують якість продуктів, масштабують виробництво, намагаються знизити собівартість і паралельно розвивають власні технології. Однак частина законодавчих норм, ухвалених у перші місяці повномасштабної війни, сьогодні не просто застаріла – вона заважає інноваціям, локалізації та сталому розвитку мілтек-компаній. Обмеження прибутку у 25%: чому механізм працює проти виробників Постанова Кабінету міністрів встановлює для виробників БпЛА нормативний прибуток – не більше 25% від виробничої собівартості.?Для держави це виглядає як справедливий інструмент контролю цін під час війни. Та за три роки стрімкого розвитку ринку стало очевидно: механізм створює серйозний економічний перекіс. Держава очікує, що зі збільшенням обсягів виробництва собівартість знижуватиметься, а разом із нею – і ціна.
Але у мілтеку собівартість падає не "автоматично", а завдяки значним інвестиціям: у власні лінії виробництва комплектуючих; у технологічні покращення; у масштабування; у створення внутрішніх R&D-команд. Читайте також Як позбутися китайської дронової залежності І саме тут виникає парадокс: чим більше виробник інвестує та знижує собівартість – тим менше прибутку він може отримати. Тобто компанія, яка модернізує виробництво, фактично опиняється в гіршій ситуації, ніж та, що нічого не змінює і продовжує працювати на імпортних комплектуючих. Розробляти можна, а фінансувати – ні Ще одна проблема – чинні правила дозволяють включати у собівартість лише ті витрати на розробку, які прямо пов"язані з конкретним виробом у межах виконання державного контракту. У реальності це означає: покращення продукту, яке виходить за рамки контракту, не покривається; створення нових моделей, що потребують довгих і дорогих циклів, не може бути віднесено на витрати; багаторічні перспективні розробки залишаються без джерела фінансування; будь-яке R&D фінансується лише з обмеженого нормативного прибутку. Читайте також Чи настане нова епоха оборонної промисловості Це стримує здатність виробників створювати технології, які були б конкурентними не лише на полі бою, а й на глобальному ринку. Для сталого розвитку виробник повинен мати законне право включати у собівартість витрати на перспективні R&D-розробки, навіть якщо вони не прив"язані до виконання конкретного державного контракту. Окремим напрямком має стати державне замовлення на розробку нових технологій, яке дозволить компаніям покривати витрати і знижувати ризики невдалих проєктів. Власне виробництво комплектуючих: чому інвестор опиняється в гіршому становищі Стратегічно важливим напрямом є зменшення залежності від імпортних комплектуючих, насамперед із Китаю, та розвиток власного виробництва деталей в Україні. Певний поступ тут є: закон про "Дефенс-сіті" передбачає звільнення від податку на прибуток компаній, які спрямовують його на локалізацію та оптимізацію процесів.
До собівартості можна включати й амортизацію обладнання. Читайте також Оборонні закупівлі: виробникам – кримінальні справи, сірим імпортерам – гроші з бюджету Але практичний ефект виглядає інакше.
Після часткового або повного переходу на власні комплектуючі: собівартість зменшується; відповідно зменшується абсолютний прибуток, прив"язаний відсотково до її розміру; частина податкових пільг перестає діяти після завершення інвестицій; водночас ті виробники, які не локалізують нічого, мають стабільну (вищу) собівартість і відповідно вищий прибуток, нічого не змінюючи. Тобто компанія, яка інвестує у власні комплектуючі, втрачає прибутковість, а та, що продовжує імпортувати – виграє. Як виправити ситуацію Щоб усунути системний перекіс, виробників, які локалізують виробництво, потрібно стимулювати, а не "карати" економічно. Одним із можливих механізмів є прогресивна шкала оприбуткування, у межах якої розмір прибутку залежатиме від частки власних комплектуючих у виробі. Наприклад: 25% прибутку – при відсутності власних комплектуючих; 35% прибутку – при 40% локалізації; 50% прибутку – при 70% і більше компонентів власного виробництва. Читайте також Чого бракує системі оборонних закупівель.
Чотири пункти на майбутнє Це створить реальний стимул будувати виробничі потужності в Україні та інвестувати в складні, довгострокові проєкти. Такі підходи потребують глибокого опрацювання і широкої дискусії у професійних спільнотах, але сам вектор розвитку має орієнтуватися на підтримку локалізації та технологічного зміцнення виробників. Висновок Український ринок дронів демонструє колосальний потенціал, але законодавча рамка, сформована у період невизначеності 2022-23 року, більше не відповідає темпам розвитку галузі. Обмеження прибутку у 25% не стимулює тих, хто інвестує в інновації та власне виробництво комплектуючих. Модель фінансування R&D фактично блокує перспективні розробки. Система стимулювання локалізації виробництва комплектуючих створює парадокс: інвестор опиняється у гіршій ситуації, ніж пасивний виробник. Щоб мілтек став повноцінною галуззю української оборонної економіки, необхідно оновити правила – так, щоб вони винагороджували розвиток, а не гальмували його. Україна має всі шанси стати світовим технологічним лідером у сфері безпілотників.
Завдання законодавства – не заважати цьому, а створювати умови, в яких інновації та локалізація стають не ризиком, а вигодою.