Держава проти банків: як фіскальний популізм стає нормою

В умовах війни наповнення державного бюджету є надзвичайно важливим завданням.
Та як це часто буває, увага політиків спрямовується не на нові інструменти чи виправлення дисбалансів шляхом оптимізації витрат, а на перевірені, ті, що дають швидкий фіскальний ефект.
Найпростіше рішення для покриття частини бюджетного дефіциту – знову підвищити податки банкам. У 2023 році Верховна Рада вперше запровадила підвищену ставку податку на прибуток банків – 50% замість стандартних 18%, причому зробила це постфактум, після завершення фінансового року.
Надалі планувалося знизити ставку до 25%, аби повернутися до більш справедливого рівня.
Цього не сталося – у 2024-му банки знову віддали половину свого прибутку до державного бюджету. У 2025 році ставка знизилася до обіцяних 25%, що виглядало як сигнал до нормалізації фіскальної політики.
Однак наприкінці поточного року парламентський комітет з питань фінансів схвалив новий законопроєкт №14097, який знову встановлює ставку податку для банків на рівні 50% у 2026 році. Так держава втретє за чотири роки повертається до надмірного оподаткування банківського сектору – рішення, яке дедалі більше нагадує не продуману економічну стратегію, а фіскальний рефлекс з виразними ознаками дискримінації. Якими аргументами оперують законотворці та прихильники такого рішення, до яких наслідків це може призвести і як варто виходити з цієї ситуації? Макроекономічний контекст Велика війна спричинила безпрецендентні економічні наслідки: падіння виробництва та споживання і, відповідно, зниження податкових надходжень та запозичень до держбюджету.
Водночас державні видатки потребували підвищення для фінансування потреб оборони й забезпечення соціального захисту. Оскільки фінансова допомога від партнерів ще не була достатньо системною, а гроші були потрібні тут і зараз, Нацбанк та Мінфін вдалися до монетарного фінансування державного бюджету, іншими словами, – до "друку" грошей. З березня по грудень 2022 року в обіг були випущені додаткові понад 400 млрд грн шляхом купівлі Нацбанком облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на первинному ринку.
Потрапивши до держбюджету, ці кошти пішли на оплату праці в державному секторі, соціальні виплати та бюджетну підтримку і врешті-решт почали або осідати на рахунках у банках, або йшли на валютний ринок та конвертувалися в іноземну валюту за рахунок міжнародних резервів України. Аби зберегти монетарний суверенітет та макроекономічну стабільність, НБУ сфокусувався на збереженнні привабливості гривневих активів. Для цього регулятор на початку серпня 2022 року підняв облікову ставку з 10% до 25%, у липні 2022 року змінив фіксоване значення курсу і згодом перейшов до керованої гнучкості в курсоутворенні для усунення множинності курсів, а норму обов"язкових резервів скоригував так, щоб зберігання банками іноземної валюти клієнтів на поточних та депозитних рахунках було збитковим. Хоча з 2023 року НБУ припинив здійснювати емісію грошей для купівлі ОВДП, була знайдена нова формула збільшення державних запозичень.
Із січня 2023 року для виконання вимог обов"язкового резервування банками, тобто зберігання частини коштів банків в НБУ без можливості їх використання в щоденних операціях, банкам дозволили частково покривати ці резерви через вкладення в спеціально визначені державні облігації, так звані бенчмарк-ОВДП.
Банки були поставлені в умови: або купуєте нові ОВДП, або втрачаєте частину своїх процентних доходів. Ба більше, для інтенсифікації вкладення банків в ОВДП норми резервів постійно зростали: у лютому, березні, травні та вересні 2023 року, а потім ще в жовтні 2024 року.
Таким чином, фіскальний тиск поступово замінив пряме монетарне фінансування: замість "друкарського верстата" запрацювала банківська система, яку фактично сфокусували на кредитування держави. У підсумку обсяг вкладень банків у державні цінні папери зріс із 485 млрд грн у січні 2023 року до понад 900 млрд грн у жовтні 2025 року.
Співвідношення цих вкладень з нормою обов"язкових резервів чітко ілюструє логіку механізму. Варто сказати, що збільшення грошової маси – а саме це відбувається після прямої емісії грошей у 2022 році та грошово-кредитної мультиплікації через банківську систему – НБУ продовжував "зв"язувати" через так звані операції стерилізації ліквідності, залучаючи кошти банків у депозитні сертифікати НБУ. Частину вільних коштів, отриманих на поточні рахунки та депозити, які банки не задіяли в кредитуванні і не зобов"язані тримати як обов"язкові резерви або не інвестували в ОВДП, вони можуть розміщувати в інструментах Нацбанку, отримуючи процентні доходи, прив"язані до рівня облікової ставки. Саме цей механізм – депозитні сертифікати НБУ – є ключем монетарного управління.
Він надає обліковій ставці реальну силу впливати на економічні процеси, визначає вартість грошей у фінансовій системі і дозволяє НБУ контролювати інфляцію в межах режиму інфляційного таргетування. Читайте також Надподатки на надприбутки: чому держава оподатковує банки "заднім числом" і що це змінить? Тому неправильно вважати, що вкладення банків у депозитні сертифікати НБУ є винятково спекулятивним або короткостроковим доходом банків, притаманним іншим цінним паперам.
Те саме стосується банківських інвестицій в ОВДП. Першочерговою метою регулятора була відмова від прямої емісії з одночасним збереженням темпів фінансування бюджету.
Це завдання НБУ філігранно реалізував через механізм бенчмарк-ОВДП, перетворивши його на елегантний міст між монетарною стабільністю та фіскальною підтримкою.
Але і вкладення в депозитні сертифікати, і інвестиції в ОВДП в умовах зростання грошової маси дозволили банкам суттєво наростити процентні доходи.
А високі процентні ставки, що стали наслідком дезінфляційної політики НБУ, підсилили цей ефект. Рекордні доходи банків попри війну.
Що тут не так Основним ресурсом банківського сектору є гроші.
Відповідно, зростання їх кількості прямо впливає на масштаб сектору.
Разом із зростанням банківських балансів за незмінності інших умов зростають доходи, витрати і прибутки.
З початку великої війни грошова маса України збільшилася на 80% або на 1,7 трлн грн.
У січні 2022 року вона становила 2 трлн грн, у кінці вересня 2025-го – 3,7 трлн грн. Тому намагання звинуватити банки, як і будь-який інший бізнес, у зростанні попри війну не може витримати критики.
Це результат тієї державної політики, якої країна потребувала в умовах війни.
Банки ж продовжували бути посередниками: залучали кошти населення та бізнесу і реінвестували їх в інші інструменти. Високі процентні ставки в економіці, що мали на меті реалізувати основну конституційну мету Нацбанку – забезпечення стабільності грошової одиниці України, – додатково вплинули на процентні доходи банків. Так, через різке збільшення обсягу грошей в економіці більшість банків не потребували додатково конкурувати за клієнтські ресурси і не поспішали підвищувати ставки за депозитами.
Водночас ставки за кредитами та іншими активними операціями зросли, враховуючи додаткові ризики і ринкове середовище.
Наслідок – процентна маржа системи суттєво збільшилася. Разом із збільшенням банківських активів у середовищі високих процентних ставок та розширенням процентної маржі процентні доходи банків зростали значними темпами: на 29% у 2022 році та ще майже на 33% у 2023-му. Рік початку великої війни – не перший період, коли банки суттєво покращили свої результати.
Тенденція зростання почалася у 2021 році, коли НБУ перейшов до циклу підвищення облікової ставки на тлі посилення інфляційних ризиків у світі.
Тоді українські банки показали зростання чистого процентного доходу на 38,7%. Водночас у 2024-2025 роках темп зростання чистих процентних доходів банків значно сповільнився.
Ба більше, через впровадження євросоюзівських та світових стандартів (Open Banking, ICAAP, ILAAP, SWIFT ISO 20022), а також локальних регуляторних вдосконалень та вимог (SAF-T, СЕП 4.1, оновлена версія кредитного реєстру НБУ) – операційні витрати банків продовжують зростати. Тому попри підвищення процентних доходів тиск на прибутковість банків посилюється.
Ба більше, номінальне зростання доходів є типовим явищем в умовах підвищеної інфляції.
Та якщо глянути на прибутки банків з урахуванням інфляції чи навіть у валютному еквіваленті, то результати сектору вже не виглядатимуть такими феноменальними. Історія фінансових результатів банків з 2019 року до кінця 2025 року в номінальних величинах демонструє зростання із 74 млрд грн до очікуваних 213 млрд грн, тобто майже в три рази, що може видаватися чимось екстраординарним. Якщо ж змістити фокус на показники, скориговані на офіційний рівень інфляції, то реальне зростання за цей період – лише 69% або 11,5% на рік.
У доларовому еквіваленті результати ще стриманіші: 31% за шість років або 5,2% на рік, що відповідає середнім темпам зростання в США і менше, ніж у країнах ЄС. Читайте також Великий прокрастинатор.
Чому Зеленський відкладає підвищення податків Таким чином, хоча зростання прибутковості банків в Україні у 2023 році стало наслідком державної політики на борговому ринку, цей ефект мав скоріше одноразовий характер і фактично вичерпав себе в тому ж році. Відповідно, одноразове підвищення ставки оподаткування до 50% у 2023 році хоч і виходило за межі принципів справедливого розподілу, усе ж мало раціональне підґрунтя, особливо з огляду на пріоритети країни, що перебуває в стані війни. Водночас продовження такої податкової політики в контексті окремого підходу до банківського сектору містить ознаки дискримінації, нагадує фіскальний популізм і не відповідає принципам європейської держави.
Покладений на банки регуляторний тягар демонструє наслідки: обмеженість ресурсів на розвиток сектору і пошук інструментів розширення фінансової інклюзії.
Політика, яку держава має намір проводити далі, лише посилить ці проблеми. Як банки можуть допомогти наповнити бюджет Якщо не підвищувати податки в наступному бюджетному році, а залишити заплановану ставку на рівні 25%, то чи забезпечать банки достатні надходження до держбюджету? Так.
Відповідь криється в структурі власності сектору. Понад половину банківської системи України становлять держбанки, а понад 60% загального прибутку сектору генерують саме ними.
Їх власником є держава через уряд.
Тобто весь їхній прибуток може надійти до бюджету у формі дивідендів. Таким чином, підвищення ставки оподаткування для держбанків означає перекладання коштів з однієї державної кишені в іншу, без жодного додаткового фіскального ефекту.
Тому якщо надходжень від податку на прибуток за базової ставки, який заплатить весь банківський сектор, виявиться недостатньо, то держава може компенсувати сформований дефіцит через дивідендну політику державних банків.
Такий підхід не лише забезпечить бюджет необхідними ресурсами, а й відповідатиме принципам ринковості та податкової справедливості. Читайте також Продавай націоналізоване.
Уряд приватизує два державні банки Однак слід визнати, що питання наповнення бюджету залишається актуальним і тут варто розглядати не ультимативні, а конструктивні підходи. Альтернативні рішення: як збалансувати бюджет розумно Якщо ефекту від дивідендів держбанків виявиться недостатньо або такий розподіл буде недоцільним з огляду на потребу банків у збереженні капіталу для фінансової стійкості, держава може повернутися до розширення податкової бази, підвищення ефективності адміністрування та пошуку нових джерел бюджетних надходжень. Серед таких рішень – запровадження механізму економічного бронювання, який певний час перебуває в суспільному обговоренні.
Попри складну дискусію щодо його соціальних наслідків та дизайну, слід визнати: за правильного фреймворку він може дати прямий ефект, наближений до 30 млрд грн на рік. Збільшити доходи бюджету може й перегляд окремих податкових пільг та програм субсидіювання.
Відмова від податкових пільг під час імпорту електромобілів (звільнення від сплати мита і ПДВ), передбачена правкою №1061 до ухваленого в першому читанні проєкту держбюджету на 2026 рік, може стати чинником збалансування бюджету.
За оцінками, фіскальний ефект від дії пільгового режиму з початку великої війни становив близько 35 млрд грн.
Тобто це прямі втрати бюджету в обмін на зростання імпорту дороговартісних транспортних засобів. Варто звернути увагу на справедливість податкового навантаження між секторами.
ІТ-галузь, одна з найприбутковіших і найменш уражених війною, переважно працює у форматі ФОП або гіг-контрактів з податковим навантаженням 6-10%. Поступовий перегляд цих умов у бік більшої рівності із загальними умовами на ринку (18% ПДФО, 5% військового збору) забезпечив би додаткові надходження до бюджету без шкоди для конкурентоспроможності галузі.
За потреби такий підхід міг би бути тимчасовим – лише на період воєнного стану, коли питання справедливого розподілу податкового навантаження стає особливо чутливим. Мають потенціал ініціативи з детінізації окремих кластерів економіки, які функціонують за межами офіційного обліку.
Усунути їх лише адміністративними або правоохоронними методами неможливо.
У більшості країн ЄС ці сегменти працюють офіційно, платять податки і відповідають усім регуляторним нормам.
Поступове впровадження українських правил у цей стандарт може забезпечити довгострокове розширення бази оподаткування без потреби підвищувати ставки. Справедлива податкова політика – це не пошук додаткових джерел будь-якою ціною, а зважування між короткостроковими фіскальними потребами та довгостроковими пріоритетами розвитку.
Коли податковий тягар непропорційно лягає на банківський сектор, тоді як інші отримують пільги, ми втрачаємо не лише податкову рівновагу, а й основу здорової ринкової конкуренції. Отже, парламентарям варто відмовитися від встановлення ставки податку на прибуток банків на рівні 50% у 2026 році, залишивши інструмент підвищеного оподаткування як винятковий антикризовий захід.