Заочний арешт: закон і міфи

Міф 1.
Заочний арешт можна застосувати до будь-кого. Насправді заочний арешт не може бути застосований довільно.
Це винятковий запобіжний захід, який використовується лише за наявності чітко визначених законом підстав.
Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює, що суд може розглядати питання про тримання під вартою за відсутності особи лише тоді, коли вона має статус підозрюваного або обвинуваченого, оголошена в міжнародний розшук та існують ризики, передбачені статтею 177 КПК. Обрати заочний арешт не можна довільно, заочний арешт не застосовується до будь-якої особи.
Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає умови та випадки, коли до особи можна застосувати заочний арешт.
Тобто для застосування заочного арешту необхідно дотриматися трьох ключових умов. 1.
Статус у кримінальному провадженні.
Особа повинна мати статус у кримінальному провадженні – підозрюваного або обвинуваченого.
Без набуття такого статусу особою питання арешту взагалі не може розглядатися. 2.
Оголошення в міжнародний розшук.
Особа ухиляється від слідства чи суду, перебуває за межами України і не з"являється за викликом без поважних причин. 3.
Наявність ризиків.
Правоохоронні органи повинні довести, що без тримання під вартою є загрози: переховування від слідства, знищення чи спотворення доказів, незаконний вплив на свідків або потерпілих, продовження злочинної діяльності. Міф 2.
Заочний арешт – це автоматична вина особи. У публічному дискурсі заочний арешт часто ототожнюють з доведеністю вини, подаючи його як різновид вироку.
Насправді це хибне уявлення: ухвала про заочний арешт не підтверджує винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення і не має наслідків, притаманних обвинувальному вироку. Заочний арешт – це лише запобіжний захід.
Його застосовують для забезпечення явки підозрюваного чи обвинуваченого до органів слідства або суду і для запобігання ризикам: переховуванню, знищенню доказів, впливу на свідків. Рішення про заочний арешт ухвалює суд у встановленому законом порядку.
Воно не є вироком і не підтверджує вини, а виконує суто процесуальну функцію. Міф 3.
Заочний арешт дозволяє судити людину без її участі. Ще одна маніпуляція – переконання, що заочний арешт відкриває шлях до "суду без обвинуваченого".
Насправді ж ідеться лише про запобіжний захід. Заочний арешт не означає розгляду кримінального провадження по суті.
Він застосовується винятково як запобіжний захід і спрямований на забезпечення можливості участі підозрюваного чи обвинуваченого в суді. Розгляд справи без особи – це інша процедура, яка відрізняється від заочного арешту.
У Кримінальному процесуальному кодексі України процедура, яку в ЗМІ зазвичай називають "заочним розглядом справи", має назву "спеціальне провадження" (in absentia).
Ця процедура складається з двох етапів. Читайте також: Чому бізнес не вірить у правосуддя Перший – спеціальне досудове розслідування.
Це етап, коли слідчий і прокурор можуть проводити слідчі (розшукові) дії без присутності підозрюваного, якщо він переховується від правоохоронних органів та оголошений у міжнародний розшук. Другий – спеціальне судове провадження.
Це судовий розгляд по суті без участі обвинуваченого. Тобто заочний арешт – це не заочний вирок.
Це різні правові механізми.
Плутанина між ними створює хибне враження, що в Україні "судять людей без їх участі".
Насправді заочний арешт відкриває можливість доставити особу до суду. Міф 4.
Заочний арешт – це український винахід. Поширена думка, що заочний арешт – це особливість українського законодавства, нібито створена спеціально для політичних переслідувань.
Насправді подібні процедури існують у багатьох країнах та міжнародних судових інституціях. Так, французький кримінально-процесуальний кодекс передбачає, що обвинувачений, відсутній без поважної причини на початку судового засідання, має бути судимий заочно.
Те саме застосовується, якщо відсутність обвинуваченого виявлена під час провадження і його неможливо зупинити до його повернення. Міжнародний кримінальний суд має право видавати ордер на арешт за відсутності особи, якщо є достатні підстави вважати, що вона вчинила злочини, які підпадають під юрисдикцію суду: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини. Такий ордер дозволяє затримати особу в будь-якій країні-учасниці Римського статуту і доставити її в Гаагу для розгляду справи.
Наприклад, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордери на арешт президента росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
Їх звинувачують у незаконній депортації населення та дітей з України в росію. Отже, заочний арешт – поширена правова практика, передбачена законодавствами держав та міжнародними судовими інституціями.
Його головна мета – забезпечити невідворотність покарання та ефективність правосуддя.