Енергоресурси на мільярди: які потреби в ЄС та можливості в США

Євросоюз запровадив 19-й пакет санкцій проти московія, який, зокрема, забороняє з 1 січня 2027 року імпорт російського LNG.
Раніше передбачалось, що це станеться на рік пізніше. Пришвидшення відмови від ресурсу з московії пов"язують з тиском з боку США, а також укладеною влітку торговельною угодою.
Відповідно до домовленостей, ЄС зобов’язався збільшити закупівлі американських енергоносіїв у 2,5 раза до 250 млрд дол.
щорічно до кінця 2028-го, а Сполучені Штати готові вже зараз і повністю замістити весь московитський газ та нафтопродукти, які надходять в регіон. Наскільки реальними є такі заяви для обох сторін, якщо залишити поза увагою політику та "битву слів"? Європейські потреби До укладених домовленостей США вже були одним із головних енергетичних партнерів ЄС.
Переломний момент настав після початку великої війни в Україні, коли Євросоюз почав відмовлятися від ресурсу з московія, диверсифікуючи поставки та зосереджуючись на LNG. Якщо у 2021-му частка скрапленого природного газу в загальному споживанні становила 19%, то у 2024-му зросла до 30%.
ЄС продовжує залишатися найбільшим імпортером LNG, цьогоріч поставок збільшилися ще на 16%. У першому півріччі 2025-го, згідно з даними Євростату, ЄС імпортував 210 млн тонн нафти і нафтопродуктів, 137 млрд кубометрів газу і 29 млн тонн вугілля на загальну суму понад 172 млрд євро.
З цих коштів в США спрямували трохи більше 31 млрд євро, за які придбано 31,8 млрд кубометрів LNG, 29,2 млн тонн нафти і нафтопродуктів, 10,9 млн тонн вугілля.
Частка американських енергоносіїв в споживчому кошику європейських країн наразі становить 22%. Природний газ.
До 2022-го Євросоюз орієнтувався на трубопровідний ресурс з московія, тепер – на LNG з США.
У першому півріччі ЄС загалом витратив на закупівлю скрапленого газу 26,9 млрд євро, з яких 13,7 млрд євро припали на поставки зі США.
До слова, в Росію було спрямовано 4,5 млрд євро, що на 1 млрд євро більше, ніж за аналогічний період торік. Серед інших постачальників: Катар, Нігерія, Алжир тощо.
У 2024-му надходження американського ресурсу зросли майже на 140%, якщо порівнювати з довоєнним 2021 роком.
Приміром, Німеччина – найбільший споживач газу в Європі майже весь LNG закуповує в США і готова й надалі нарощувати поставки. За підрахунками Федеральної асоціації енергетики та водного господарства (BDEW), у 2024-му американський LNG займав 91% імпорту на німецьких терміналах регазифікації.
Роком раніше частка становила 84%. Нафта.
До 24 лютого 2022-го основним експортером була московія.
Запроваджені санкції посунули Москву в кінець списку – зараз припадає менше 3% від загального європейського імпорту сирої нафти.
За перше місце серед постачальників конкурують США і Норвегія, далі йдуть Казахстан, Лівія, Саудівська Аравія, Нігерія, Велика Британія та інші. Хоча Вашингтон й займає лідируючі позиції, але його частка становить лише 13,5%.
Практично наздоганяють – Норвегія і Казахстан.
Географічна близькість цих країн, якщо порівнювати з США, а також наявність мереж нафтопроводів залишаються їхньою конкурентною перевагою. Нафтопродукти.
У поставках нафтопродуктів до ЄС за перші шість місяців 2025-го США на третьому місці, поступаючись Саудівській Аравії і Великій Британії.
Серед інших експортерів: Кувейт, Індія, Туреччина та низка інших країн, які можуть слугувати перевалкою для російського ресурсу. Щоб боротися з цим явищем Європа зобов"язала треті держави за винятком Норвегії, США, Канади, Швейцарії та Великої Британії з 21 січня 2026-го надавати інформацію про походження сировини з якої виготовляються нафтопродукти.
Це може дозволить Вашингтону збільшити частку на європейському ринку й вивести в лідери. Американські можливості США є найбільшим виробником вуглеводнів у світі.
Торік, за даними Управління енергетичної інформації (EIA), країна експортувала 55% внутрішнього виробництва сирої нафти та нафтопродуктів і 20% видобутку товарного газу.
Основні ринки збуту – ЄС та Азія. Попри рекордні обсяги видобутку США також закуповують енергоресурси за межами країни.
Вашингтон є нетто-імпортером сирої нафти, яка постачається з Канади, Мексики, Саудівської Аравії, Венесуели тощо. Імпортований ресурс переробляється на місцевих НПЗ на бензин, мазутне або реактивне паливо, а потім готовий продукт, зазвичай дорожче, ніж сира нафта, йде на експорт.
У випадку з природним газом, який майже весь надходить з Канади, то імпорт зумовлений тим, що купити його там дешевше, ніж прокладати газопроводи у межуючі з країною штати. Зараз США роблять ставку на зростання виробництва та нарощування експортного потенціалу.
Очікується, що цьогоріч видобуток газу збільшиться на 2% (на 27 млрд кубометрів), нафти – на 1% (на 5 млн тонн), виробництво LNG – на 22 млрд кубометрів.
До кінця року американські виробничі потужності LNG зможуть експортувати щонайменше 159 млрд кубометрів на рік.
Згідно з оцінками EIA, до 2028-го можливості зростуть до 219 млрд кубометрів, що на на піку досягатиме 261 млрд кубометрів щорічно завдяки проєктам, які зараз будуються. Читайте також: Як ЄС оплачує російську нафту через індійського мільярдера Хоча американський енергосектор можна вважати "переможцем" укладеної торговельної угоди, однак він потребуватиме переходу на прискоренні рейки виробництва.
Торік Вашингтон продав своєї енергетичної продукції на близько 332 млрд дол.
Відтак, тепер якщо брати до уваги домовленості, більшу частину експорту доведеться перенаправити в ЄС. Але не слід забувати про Латинську Америку і країни Азії, які є важливими ринками збуту і одними з головних споживачів американських енергоносіїв.
Щоб задовільняти і їхні потреби нарощувати виробництво потрібно в рази, що потребуватиме часу. Не слід забувати і про попит всередині США.
Якщо нафтогазовидобувні компанії переорієнтуються на експорт для отримання вищих заробітків, це може поставити пересічних американців та промисловість у вразливе становище. Що залишається поза кадром? Угода між ЄС та США є рамковою, в якій обидві сторони затвердили спільне бачення розвитку торговельних відносин.
Специфіка таких документів не передбачає чіткого механізму імплементації й не несе обов"язкової юридичної сили.
Наслідки за невиконання угоди не передбачені і, скоріше за все, вони матимуть суто дипломатичний характер. ЄС стверджує, що розробив прогнози майбутніх закупівель, однак остаточні обсяги та розподіл між енергоносіями залежатимуть від різних факторів й будуть визначатися комерційними операціями, зокрема ціною.
Наразі американський LNG вважається найдорожчим на європейському ринку, хоча з 2023-го прослідковується тенденція зниження його вартості, що пов"язано з нарощенням поставок. Читайте також: Китайська енергетична стратегія: чи знищить вона російську економіку? Водночас Єврокомісія не може зобов"язати країни-члени купувати ті чи інші ресурси, вона лише виконує функцію комунікаційного моста між європейськими покупцями та міжнародними продавцями.
Теоретично чиновники можуть домовитися про вигідніші умови співпраці чи нижчі ціни, але фінальне рішення залишатиметься за тими, хто купуватиме продукцію. Кожна зі сторін підписаної угоди використовуватиме її у власних інтересах та для досягнення своїх бажань.
ЄС вона може допомогти назавжди позбутися російського ресурсу, а США забезпечить собі енергетичне домінування та підтвердить позицію Дональда Трампа про "Америка понад усе".