"Соєві правки": коли стимулювання переробки перетворюється на бар’єр для аграріїв

Восени 2025 року Україна знову опинилася у центрі дискусії навколо так званих "соєвих правок".
Ідея запровадити експортне мито на сировинні культури – сою та ріпак – не нова. Законодавці обґрунтовували її прагненням стимулювати внутрішню переробку та залишати додану вартість усередині країни.
На папері це виглядало як сучасний інструмент економічної політики, але на практиці стало черговим випробуванням для агробізнесу. Історія питання Перші дискусії про обмеження експорту сої та ріпаку почалися ще у 2018–2019 роках, коли в Україні активно лобіювалася ідея розвитку олійно-жирової галузі.
Логіка була зрозуміла: якщо замість експорту зерна переробляти його всередині країни, то країна зароблятиме більше на продуктах із доданою вартістю – олії, шроті, біопаливі. У 2025 році ця ідея отримала нове втілення: Верховна Рада ухвалила зміни, які ввели 10% експортне мито на сою та ріпак.
Ключовий елемент, який відрізняє "соєві правки" від звичайного мита, – це виняток для сільськогосподарських товаровиробників та кооперативів, які експортують власну продукцію. Мито мали платити лише трейдери-посередники. Право є, але процедури немає На рівні закону задум виглядав як компроміс, але саме тут почалися проблеми.
Законодавець обмежився загальним формулюванням і не виписав порядок підтвердження статусу виробника. Які документи має показати фермер? Чи достатньо договору оренди землі та довідки з аграрного реєстру? Як бути кооперативам, які об"єднують десятки членів? Або компаніям, що одночасно вирощують власну продукцію і скуповують зерно на ринку? Цих питань закон не вирішив, і, відповідно, митна служба залишилася без інструментів. Практика митниці Закон є, а порядку немає.
Тож Державна митна служба (ДМС) обрала для себе найменш ризикований варіант: стягувати мито з усіх експортерів.
Формально це не суперечить закону, адже підтвердити статус виробника в чітко визначений спосіб експортер не може. Для бізнесу це означає додаткові витрати, блокування контрактів і втрату конкурентних переваг.
Фермер, який розраховував на звільнення від мита, стикається з вимогою сплатити 10% від контрактної вартості.
А повернути ці кошти можна лише після багаторівневої процедури оскарження – спершу в адміністративному порядку, потім у судах. Хто постраждав найбільше Дрібні та середні фермери.
Для них 10% мита може дорівнювати чистому прибутку.
Вони менш мобільні у відносинах із банками, мають обмежені резерви й не можуть дозволити собі заморожувати кошти на митниці. Експортери з довгостроковими контрактами.
У світі ціна на сою та ріпак формується жорстко.
Додаткові витрати в Україні не перекладаються на покупців – вони знижують ціну закупівлі. Кооперативи та змішані компанії.
Ті, хто одночасно виробляє й купує продукцію в інших фермерів, стикаються з подвійними стандартами: для своєї продукції вони прагнуть звільнення, але для закупленої – сплачують мито. У результаті найбільший виграш отримують великі трейдери, які мають доступ до фінансів і логістики, тоді як дрібний агробізнес опиняється під ударом. Зовнішньоекономічний вимір проблеми Україна традиційно є надійним постачальником агропродукції на світові ринки.
Зриви відвантажень через митні суперечки можуть підривати репутацію країни. Покупці в ЄС чи Азії не будуть розбиратися у тонкощах українського законодавства.
Вони оберуть інших постачальників, якщо ризики затримок і непередбачуваних витрат залишаться високими. Чи можна повернути мито Формально – так, але на практиці механізм доволі складний: перший етап – адміністративна скарга до ДМС; другий етап – суд; при цьому обов"язково потрібні докази статусу виробника. Це роки судової тяганини.
Тому більшість аграріїв не мають реального доступу до компенсацій. Як вирішити проблему Є кілька рівнів рішень. Перший – системний.
Мова про зміни до Податкового кодексу.
Норма має бути чіткою й не допускати подвійного трактування. Другий – оперативний – постанова Кабінету міністрів.
Уряд може за тиждень ухвалити документ, який визначить перелік підтвердних документів для виробників і кооперативів. Третій – перехідний механізм.
Запровадити гарантійне оформлення: мито сплачується під заставу, але після підтвердження статусу кошти повертаються. Останній – процедура швидкого повернення.
Спрощений адміністративний механізм без багаторічних судів. Наразі уряд розглядає проєкт постанови, який буде містити чіткий порядок визначення підтвердження статусу виробника.
Обговорюються кілька варіантів: підтвердження статусу через експертні висновки Торгово-промислової палати (ТПП); використання даних Державного аграрного реєстру і врожайності як критерію достовірності; запровадження "перехідного періоду", коли кожна партія продукції перевіряється окремо. Одразу хочу зазначити, що ці варіанти можуть призвести до додаткового навантаження на ТПП, існує ризик бюрократичних затримок і суб"єктивних відмов, а також введення суперечливих критеріїв врожайності. Показова історія "Соєві правки" – це не лише про агробізнес.
Це приклад того, як погано виписана норма закону створює системні ризики для всієї економіки.
Україна сьогодні інтегрується в європейський економічний простір, але у ЄС подібні механізми завжди підкріплені чіткими процедурами.
Ми ж спочатку ухвалили норму, а вже потім почали думати, як її реалізовувати. У воєнний час це особливо небезпечно: бізнес працює в умовах логістичних ризиків, високих витрат і непередбачуваності.
Додаткові бар"єри лише зменшують конкурентність українського експорту. Висновки Сьогодні держава та бізнес опинилися у ситуації, де всі мають рацію: митниця не може діяти без правил, а бізнес не має сплачувати мито, від якого його формально звільнили. Вихід очевидний: термінове ухвалення урядової постанови з чіткими правилами та створення механізму повернення надміру сплаченого мита. Україна повинна довести, що здатна створювати прозорі й передбачувані правила гри, навіть у складних умовах війни.
Лише так можна зберегти довіру міжнародних партнерів і забезпечити справедливі умови для власних аграріїв. Читайте також: Соєво-ріпакове мито: як бійка Гончаренка та Гетманцева не врятувала аграріїв від мільярдних збитків "Соєві правки" замислювалися як стимул для розвитку переробки, але стали тестом на зрілість державної політики.
Чи здатні ми вчитися на власних помилках і виправляти їх швидко та ефективно? Відповідь на це питання визначатиме не лише долю українських фермерів, а й економічну репутацію країни загалом.