Господарський кодекс скасований. Що далі?

28 серпня 2025 року набув чинності закон "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб", який визнав Господарський кодекс України (ГКУ) таким, що втратив чинність. Цілями та завданнями документа законодавець визначив удосконалення корпоративного управління в юридичних особах, заснованих на державніи і комунальніи власності, підвищення інвестиціиноі привабливості краіни, запровадження ефективних механізмів контролю за використанням об’єктів державноі та комунальноі власності, а також усунення суперечностеи між Цивільним кодексом Украіни та актами спеціального законодавства. Визначено, що положення Господарського кодексу Украіни не мають регулятивного ефекту, є декларативними за своім змістом, а також суперечать іншим нормативно-правовим актам та загальним засадам цивільного законодавства. Прикінцеві та перехідні положення закону врегульовують перехідний період для імплементації нововведень та адаптації держсектору до впроваджених змін, зокрема в частині перетворень держпідприємств на товариства, реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління. Скасування ГКУ змінило і нормативно-правове регулювання договірних правовідносин, зокрема у сфері агентської діяльності, що викликало занепокоєння та певну правову розгубленість в учасників агентських правовідносин. Глава 31 ГКУ визначала такі істотні частини агентської діяльності: поняття агентської діяльності, підстави виникнення агентських відносин, предмет агентського договору, схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень, немонопольні та монопольні агентські відносини, передавання прав комерційного агента, взаєморозрахунки в агентських відносинах, обов"язки щодо нерозголошення конфіденційної інформації в агентських відносинах, відповідальність за порушення агентського договору, припинення агентського договору. Аналогічних спеціальних норм, що поширювали б свою дію винятково на агентські правовідносини, Цивільний кодекс України (ЦКУ) не містить.
Чи означає це, що укладені раніше агентські договори втрачають чинність, а агентська діяльність опиняється поза законом? Звісно, ні.
Прикінцеві та перехідні положення нового закону не містять застережень щодо скасування інституту агентської діяльності чи будь-якого специфічного регулювання.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, ухвалений закон не впливає на агентські правовідносини і не скасовує їх. Агентська діяльність залишається у КВЕД щодо реклами, страхування, туризму, продажу нерухомості.
Агентські договори залишаються в Податковому кодексі Украіни, зокрема у визначенні господарськоі діяльності: як ознака, що виключає за певних умов постійне представництво нерезидента; як функція зіставлення комерційних та фінансових умов операцій у сфері трансферного ціноутворення; як ознака під час визначення бази оподаткування податком на прибуток. Отже, новий закон не передбачає внесення змін до податкового законодавства в частині оподаткування та податкової кваліфікації агентської діяльності. Мін’юст з цього приводу зазначив, що значна частина положень ГКУ або дублює норми спеціальних законів, або застаріла та втратила цінність.
Оскільки відповідні сфери правового регулювання суспільних відносин скомпоновані в ГКУ в глави, Мін’юст дав стислий огляд щодо кожної глави у світлі наведеної реформи. Глава 31 "Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання" – відносини, що є предметом цієї глави, охоплені положеннями глави 17 ЦКУ, яка регулює відносини представництва, та окремими нормами книги п’ятої ЦКУ, які регулюють зобов’язальні, у тому числі договірні відносини. Науковці не підтримують підхід щодо ототожнення агентування та комерційного представництва (стаття 243 глави 17 ЦКУ) і вважають, що скасування ГКУ без перенесення положень про агентську діяльність в інші нормативні акти створює прогалину в договірному регулюванні стосовно вимог до форми договору, інформування сторін, розмежування повноважень та відповідальності агента (Цюприк В.
І., "Науковии вісник Ужгородського національного університету"). Виникає питання: якими нормами керуватися учасникам агентських правовідносин? Відповідь: такими основоположними правовими категоріями як аналогія права, аналогія закону, загальними положеннями про зобов’язання, про договір (принцип свободи договору), а також спеціальним законами та нормативно-правовими актами відповідної галузі економіки за їх наявності. 5 травня Мін’юст опублікував роз’яснення щодо порядку укладення, зміни та розірвання договору в контексті наслідків втрати чинності ГКУ, де йшлося про застосування загальних положень про договір, що містяться в главах 52 і 53 ЦКУ. У ЦКУ немає такого виду договору як агентський, але згідно з частиною 1 статті 6 ЦКУ сторони можуть укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним принципам цивільного законодавства. Одночасно діє принцип свободи договору, установлений статтею 627 ЦКУ (сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості). Читайте також: Що зміниться після скасування Господарського кодексу Подібними за своєю правовою природою є інститут комерційного представництва (стаття 243 ЦКУ) та відносини, що виникають з договору доручення (стаття 1000 ЦКУ).
Отже, для класичних агентських договорів у сфері комерційної діяльності допустимо використовувати положення про договір доручення. При цьому сторони можуть керуватися принципом свободи договору (слід враховувати особливості укладення договору доручення – оформлення довіреності, визначення оплатності договору).
Якщо агентські відносини зводяться лише до консультацій або посередницьких послуг, без укладення агентського договору, то, як варіант, можна скористатися договором про надання відповідних послуг.
Таким чином, агентський договір може мати змішаний характер. Слід враховувати і спеціальне законодавство, що може визначати особливі умови регулювання агентської діяльності в певних галузях економіки. До прикладу, у сфері туризму діє закон "Про туризм", який передбачає агентування як вид діяльності.
Агентський договір, який укладається між туроператором і турагентом, згадується там не раз.
Після втрати чинності ГКУ в законі нічого не змінилося, особливості укладання договорів у галузі визначені статтями 20 – 23. Інший приклад.
1 січня набув чинності розділ XII "Реалізація страхових та перестрахових продуктів" закону "Про страхування", який передбачає новии удосконалении інститут страхових агентів.
Разом з цим, новий закон частину першу статті 630 ЦКУ викладає в новій редакції: законом або договором може бути встановлено, що окремі умови договорів визначаються відповідно до типових умов договорів (типових договорів) та примірних договорів певного виду. Кабмін, органи державної влади, уповноважені урядом або законом, можуть рекомендувати орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори.
Сторони не можуть відступати від змісту типових договорів, але мають право їх конкретизувати. Сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.
Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати такому замовленню. Отже, хоча ГКУ втратив чинність, зокрема в частині норм щодо агентської діяльності, це не скасовує легітимність цього інституту і не впливає на податкове регулювання таких правовідносин.
Загальні засади ЦКУ та спеціальне законодавство дають достатнє правове підґрунтя для провадження агентування. Співавторка – Ангеліна Шевченко, адвокат, старший спеціаліст компанії Crowe Mikhailenko