Економіка старості: що пропонують будинки для літніх людей

Про старість в Україні говорять пошепки, особливо ті, хто з нею зустрівся.
Аби дізнатися, як влаштована економіка будинків для літніх людей, ЕП намагалася поспілкуватися з їхніми власниками, а через них – з персоналом та мешканцями.
Однак власники приватних пансіонатів редакції відмовили. Щоб показати, як виглядають будинки для людей похилого віку, журналістка ЕП під виглядом родички, яка шукає місце для бабусі, записалася на перегляд кількох закладів у різних районах Києва та області.
Такий жанр не передбачає фото- чи відеозйомок, тому цей недолік ЕП спробує компенсувати словами. Так журналістка побачила три абсолютно різні моделі старості.
У першій усе нагадує готель: доглянутий сад, психолог, п’ятиразове харчування за 40 тис.
грн.
У другій – тісні кімнати, відсутність медсестер і запах забуття за 14 тис.
грн.
У третій – людяність і домашня атмосфера без зайвої розкоші за 8-12 тис.
грн. Скільки можуть заробляти приватні пансіонати для літніх людей і хто може собі дозволити гідну старість? Комфорт під ключ: вартість спокійної старості У приватному секторі біля столичного парку "Нивки" розташований пансіонат для літніх людей, що зовні нагадує заможний маєток.
За коричневим парканом – доглянута територія з двома будинками, садом, підстриженим газоном і дерев’яною альтанкою.
Усе виглядає так, ніби простір створений для відпочинку. Усередині приміщення організовані за принципом open space: кухня, їдальня і зона відпочинку об’єднані.
Навколо великого стола – м’які стільці.
На підвіконнях – квіти, на стінах – картини з пейзажами.
Кімнати – з різним рівнем комфорту: від двомісних до чотиримісних.
Оснащення скрізь однакове: телевізор, санвузол. Ціни на проживання залежать від кількості людей у кімнаті: двомісна – 35-40 тис.
грн на місяць, тримісна – 25 тис.
грн; чотиримісна – 22 тис.
грн. У цю суму входить п’ятиразове харчування, його можуть адаптувати до дієти людини.
У пансіонаті цілодобово працюють медсестри, ведеться облік ліків, приїжджають медики з приватної клініки, раз на два дні – психолог. Читайте також: Пенсії у зв"язку з інвалідністю: хто має право на виплати та як отримати Для оформлення договору на проживання потрібні два паспорти і два ідентифікаційні коди (один – родичів, другий – бабусі чи дідуся).
Кошти вносяться раз на місяць і після чергової оплати дія договору автоматично продовжується. Завдяки поєднанню медичного нагляду та побутового комфорту цей заклад працює як повноцінний пансіонат.
За словами адміністратора, тут мешкають близько 15 осіб.
Якщо взяти середню вартість проживання, 30 тис.
грн на місяць, то виходить, що місячний дохід пансіонату становить 450 тис.
грн. Ця цифра умовна, але, вочевидь, цього вистачає для утримання персоналу (медичних сестер, кухарів, прибиральників, психолога), закупівлі продуктів харчування, догляду території та оплати послуг приватної клініки. Старість за мінімальним пакетом За десять кілометрів від Києва по Одеській трасі стоїть невеликий будинок, оточений сірим парканом.
На подвір’ї – кілька лавочок, дерева та підстрижені кущі.
Місце виглядає скромно, але охайно.
Проте всередині картина змінюється. У коридорах – різкий запах, змішаний з вогкістю.
Він осідає на одязі і ніби заповнює простір.
Медперсоналу немає.
На питання про причини його відсутності господиня будинку знизує плечима: "Напишіть, які таблетки треба, і я даватиму". У кожній кімнаті – по шестеро людей.
Це єдина опція, вона коштує 14 тис.
грн на місяць.
Два рядки ліжок, між якими ледь можна пройти.
Білизна на них різних кольорів, деякі ковдри вицвілі, інші – з плямами.
Біля ліжок – невеликі тумбочки, на яких лише ліки та вода.
Атмосфера більше нагадує казарму, ніж дім. Читайте також: Замість благодійності – у секонд-хенд.
Куди потрапляють речі, які ви кидаєте в контейнери Кухня маленька, з одним столиком, старим холодильником та газовою плитою.
Безлад на ній виглядає так, ніби приміщення щойно залишила група дітей.
"У нас тут домашня обстановка.
Вони самі дивляться, що в холодильнику, і беруть.
Я нічого не ховаю", – пояснює жінка наявність на кухні лише печива. Попри слова господині пансіонату про "домашній затишок", приміщення закладу виглядає недоглянутим, а самим мешканцям, поселеним у кімнатах з п"ятьма сусідами, навряд чи комфортно так само, як удома.
У цьому пансіонаті живуть вісім людей.
При ціні 14 тис.
грн на місяць власники отримують 112 тис.
грн. На відміну від першого будинку, де гроші трансформуються в доглянуту територію, лікарів та комфорт, тут економія відчувається в кожній деталі.
Формат "мінімального пакета" дозволяє залишатися дешевшим для родин, але водночас створює атмосферу виживання, а не життя. Пансіонат з людським обличчям Посеред приватного сектору Солом’янського району стоїть будинок, вигляд якого видає його вік: фарба на фасаді лущиться, ремонт у коридорах робили давно, вхідні двері скриплять.
Проте це не дратує, а додає відчуття живого простору. Вітальня простора, з дерев’яними стільцями та кількома столиками.
Тут сміються, грають у карти, перегукуються через кімнату.
Запах випічки і теплого супу обволікає простір, роблячи його знайомим і домашнім. Кімнати прості, але затишні: на чотири, три і дві людини.
Ціна проживання залежить від типу кімнати і стану мешканця.
Якщо людина може пересуватися і потребує менше опіки – 8 тис.
грн на місяць, якщо ні – 12 тис.
грн.
Фактор кількості людей у кімнатах (двомісні чи чотиримісні) на ціну не впливає. Ліжка акуратно застелені, на тумбочках – пляшки з водою та особисті дрібниці.
На стінах – фото, принесені мешканцями, щоб простір здавався власним, а не чужим. Перед оформленням тут видають список необхідних речей для мешканців.
У ньому – зручний одяг на кожен день, теплі речі на випадок прохолодних вечорів, кілька пар взуття, засоби особистої гігієни.
Окремий пункт – ліки, які приймаються постійно, та медичні виписки, щоб медсестра знала, який догляд потрібен. У списку деталі, про які часто забувають: улюблений плед, щоб було затишніше, кілька фото з дому.
Їх радять ставити біля ліжка, щоб створити відчуття власного простору.
"Нам важливо, щоб вони почувалися як удома", – каже завідувачка. Харчування тут п’ятиразове, підлаштоване до дієти.
Є медична опіка: медсестра чергує, стежить за прийманням ліків, міряє тиск.
За словами завідувачки пансіонату, раз на тиждень приходить терапевт, який усіх оглядає та консультує.
"У наших інтересах зробити перебування якісним та комфортним", – додає вона. Мешканці тут активні: гуляють подвір’ям, допомагають одне одному, жартують.
Деякі з них навіть знайшли кохання.
"Вони як молодята", – жартує завідувачка.
На їх зморшкуватих обличчях світяться очі, якими дивляться тільки закохані. Будинок функціонує скромно: при середній ціні 12 тис.
грн на місяць з десятьох мешканців пансіонат отримує близько 120 тис.
грн.
Ці кошти дозволяють підтримувати базовий комфорт, створювати спільний простір і забезпечувати мінімальні потреби мешканців, водночас зберігаючи домашню атмосферу. Якби в кожному з цих пансіонатів жили по десять людей, то перший будинок приносив би 300 тис.
грн на місяць, другий – 140 тис.
грн, третій – 120 тис.
грн. Державні пансіонати Приватні пансіонати – це вибір тих, хто має гроші.
Старість решти самотніх українців проходить у державних геріатричних закладах.
Вони працюють у системі соцзахисту, підпорядковуються Департаменту соціальної та ветеранської політики і фінансуються з держбюджету.
Це означає, що місце там надається безкоштовно. Щоб потрапити до такого закладу, потрібно подати заяву в районне управління соціального захисту.
Це може зробити сама літня людина або її представники.
Департамент видає спеціальну путівку – без неї двері зачинені.
Саме тому ЕП не змогла потрапити в такий заклад, аби описати життя в ньому зсередини. Читайте також: Як трудовим мігрантам отримувати пенсію в Україні та за кордоном Судячи з опису Київського геріатричного пансіонату, державний заклад нагадує і лікарню, і казарму.
Новачка знайомлять з розпорядком та правилами, далі – санітарно-гігієнічна обробка, заміна одягу, 14 днів карантину в окремому відділенні.
Лише після цього, якщо не виявлено інфекцій, людину переводять до кімнати. Розподіл здійснюють медики та соціальні працівники, враховуючи не лише вільні місця, а й вік, стан, діагноз і навіть психологічну сумісність сусідів.
Після оформлення документів складається індивідуальний план догляду – "дорожня карта" старості в інтернаті.
На його основі мешканець і пансіонат підписують договір з чітко визначеними правами, обов’язками, обсягом допомоги та строками. На початку 2024 року в державних будинках-інтернатах для осіб похилого віку та людей з інвалідністю проживали 10,9 тис.
осіб.
Попит на ці заклади зростає: у 2020 році в них влаштували 3,1 тис.
людей, у 2023-му – понад 5,5 тис.
Вочевидь, це наслідок війни, демографічних змін та економічної вразливості літніх людей. Єдиної вартості утримання одного підопічного в таких установах немає.
Натомість деякі заклади публікують власні звіти, які дозволяють оцінити орієнтовні витрати. Наприклад, у 2023 році Панютинський психоневрологічний інтернат (селище Лиманівка, Харківська область) отримав 28 млн грн та 4 млн грн благодійної допомоги на 192 особи.
Таким чином, середні витрати на одного мешканця на рік становлять близько 170 тис.
грн або 14,2 тис.
грн на місяць. У 2024 році у Львівському геріатричному пансіонаті перебували 244 особи.
Вартість соціальної послуги "Стаціонарний догляд" на один людино-день становить 526,92 грн.
Вартість харчування одного підопічного на день становить 159,96 грн.
Тобто орієнтовні загальні витрати на місяць – 20,6 тис.
грн. Читайте також: Держава скорочує соціальні видатки і забирає гроші з рахунків пенсіонерів.
Що відбувається? Таким чином, витрати в геріатричних закладах можуть коливатися в межах 14-20 тис.
грн на місяць на особу, у приватних пансіонатах – 8-40 тис.
грн.
Для держави інтернати – запобіжник, щоб найуразливіші люди не опинилися на вулиці.
Для літніх людей це часто остання можливість мати житло та мінімальний догляд. * * * Зовнішній вигляд приватних пансіонатів для літніх людей і ціни на їхні послуги часто створюють враження безпеки та комфорту, проте ситуація всередині може суттєво відрізнятися.
Одні заклади інвестують у догляд, медичний нагляд та комфорт, інші пропонують мінімальний пакет, де мешканці змушені пристосовуватися до скупих умов з мінімумом персоналу. Соціальна сторона стає помітною, коли зовнішній комфорт приховує серйозні проблеми: літні люди можуть тікати з таких будинків через недбалість працівників або страждати від насильства.
Іноді навіть дорогі та доглянуті фасади не гарантують мешканцям безпеки та людської гідності. Економічна аналітика теж важлива: пансіонат з десятьма мешканцями за ціною 14 тис.
грн приносить власникам 140 тис.
грн щомісяця.
Ці кошти дозволяють забезпечити базові потреби та комфорт, але якість життя літніх людей залежить і від того, як розподіляються ресурси і як ставляться до мешканців. Таким чином, вибір пансіонату – це не лише фінансове рішення, а й питання соціальної відповідальності та безпеки літніх людей.
Те, що виглядає привабливо зовні, не завжди відповідає дійсності.
Суспільство має враховувати ці ризики, щоб старість була не тільки доглянутою, а й безпечною та гідною.