Як оживити водопровідно-каналізаційний сектор

Водопровідно-каналізаційне господарство (ВКГ) країни перебуває в стані глибокої стагнації.
Це наслідок не лише війни, яка зруйнувала значну частину інфраструктури та позбавила мільйони людей доступу до безпечної води, а й багаторічних системних прорахунків: відкладених реформ, популістської тарифної політики, недофінансування, технологічного відставання та кадрового дефіциту. За оцінками міжнародних партнерів, прямі збитки сектору перевищили 4 млрд дол., а загальні втрати сягають 11,6 млрд дол.
Кредиторська заборгованість підприємств перевищує 22 млрд грн, з них половина – за електроенергію.
Енергетична складова витрат зросла на 50-250% залежно від регіону і технологій. Ситуацію ускладнює те, що чинні тарифи, встановлені Національною комісією, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), покривають лише 65-70% витрат підприємств.
Кожен кубометр води для населення продається в збиток, а різницю між витратами і доходами ніхто не компенсує.
Результат – понад 26 млрд грн недофінансування з початку війни. Актуальні проблеми галузі Галузь стикається з кількома взаємопов’язаними проблемами, які тягнуть її в стан хронічної нестабільності.
Насамперед, це тарифна політика: тарифи суттєво відстають від економічно обґрунтованих витрат, що робить роботу збитковою.
Стан інфраструктури критичний, зношеність мереж та обладнання в містах перевищує 60-80%, що призводить до аварій, втрат води та додаткових витрат на ремонти. Не менш гостра кадрова проблема: з галузі йдуть досвідчені фахівці, особливо інженери і технічний персонал, а молодь не поспішає працювати у ВКГ через низьку оплату праці.
У галузі працюють близько 20 тис.
кваліфікованих працівників.
Значна частина з них виконує роботи, що потребують спеціальної підготовки та багаторічного досвіду.
Це роботи в каналізаційних колодязях, траншеях, шурфах, на висоті, обслуговування магістральних водопроводів і робота із спецтехнікою. Читайте також: "Ще два-три місяці протягнемо".
Чому у водоканалах б"ють на сполох через тарифи і хто винен в іржавій воді з-під крана Такі завдання зазвичай не можуть виконувати працівники старшого віку чи жінки.
Вони становлять значну частину персоналу підприємств, бо чоловіки захищають нашу країну на фронті.
Водночас підприємства стикаються з нестачею кадрів через низькі зарплати.
Середня зарплата в галузі становить близько 15 тис.
грн на місяць, а укомплектованість колективів тримається на рівні лише 80%.
Кількість вакансій, особливо на роботах з підвищеним ризиком, постійно зростає. Додатковим викликом стала енергетична залежність.
Водоканали потребують безперервного електропостачання, проте змушені купувати електроенергію за високою ціною і працювати з перебоями.
Ситуацію ускладнюють постійні атаки ворога на інфраструктуру і ризики блекаутів, що критично для підприємств.
Ще більше коштів водоканали мають вкладати в альтернативні джерела живлення. Нарешті – галузь не має єдиної національної стратегії розвитку.
Існують окремі програми відновлення, але вони розрізнені і не складають цілісної політики. Комплексний підхід до реформування Реформування ВКГ можливе лише за умови комплексних та системних дій, які координуватиме спеціально створений Офіс реформ галузі.
Його головне завдання – забезпечити повноцінне та узгоджене проведення реформи: стратегічно об’єднати всі напрямки розвитку, запровадити єдині стандарти роботи підприємств, сформувати прозору та сучасну тарифну політику, створити й запровадити нормативно-правову базу, необхідну для трансформації галузі. Національна програма реконструкції та відновлення ВКГ, підготовлена Світовим банком та українськими експертами, має стати ключовим механізмом реалізації реформи.
Вона визначає п’ять пріоритетних напрямів, які повинні втілюватися паралельно.
Це дозволить синхронізувати технічні, фінансові та управлінські зміни і зробити реформу послідовною, комплексною та результативною. Перший напрям – реформування тарифної політики.
Ідеться про поетапне наближення тарифів до економічно обґрунтованого рівня з одночасним захистом соціально вразливих споживачів через систему субсидій.
Нова методика має враховувати інфляцію, зростання вартості електроенергії, тепла та реагентів.
Довгострокові тарифи, розраховані на три-п’ять років, забезпечать стабільність для інвесторів і дозволять підприємствам планувати капітальні інвестиції. Другий напрям – модернізація інфраструктури.
У пріоритеті має бути відновлення і заміна зношених мереж, оновлення насосних станцій та очисних споруд.
Важливо впроваджувати енергоефективні технології, автоматизацію та використовувати відновлювані джерела енергії.
Встановлення національних стандартів будівництва та експлуатації допоможе уніфікувати вимоги до якості та довговічності об’єктів. Третій напрям – розвиток інституційної спроможності.
Корпоратизація підприємств за євросоюзівськими стандартами підвищить прозорість управління й ефективність роботи.
Регіоналізація та укрупнення дозволять скоротити витрати й підвищити якість послуг.
Особливу увагу слід приділити підготовці та перепідготовці кадрів, зокрема через створення Національного центру навчання працівників ВКГ. Четвертий напрям – залучення інвестицій та партнерств.
Фінансування слід шукати у державному та місцевих бюджетах і серед МФО.
Державно-приватні партнерства, концесії, створення спеціального інвестиційного фонду відновлення ВКГ дозволять акумулювати ресурси і спрямувати їх у найважливіші проєкти. П’ятий напрям – прозоре управління та комунікація.
Публікація відкритих даних про фінансові результати, аварійність і якість води – це основа довіри громад до підприємств.
Регулярна публічна звітність і пояснення причин змін у тарифах чи планів модернізації допоможуть уникати конфліктів і знижувати соціальну напругу.
Активний діалог з мешканцями повинен стати постійною практикою. Очікувані результати реформ Реалізація такої стратегії в середньостроковій перспективі здатна суттєво змінити ситуацію в галузі.
Підприємства зможуть досягти фінансової стабільності та поступово скоротити накопичені борги.
Завдяки модернізації мереж та обладнання аварійність можна зменшити на 30-40% протягом п’яти років. Впровадження енергоефективних технологій дозволить економити до чверті витрат на електроенергію.
Якість очищення стічних вод та питної води відповідатиме вимогам директив ЄС, що позитивно вплине на здоров’я населення і стан довкілля.
Крім того, реалізація інфраструктурних проєктів створить робочі місця у сферах будівництва, ремонту і технічного обслуговування. Вибір очевидний: або ми запускаємо реформу, що поєднує фінансові, технічні та інституційні зміни, або ризикуємо втратити контроль над однією з ключових систем життєзабезпечення країни.
Водопостачання – це не просто комунальна послуга, це основа економіки, здоров’я та безпеки громадян.
Від того, як швидко ми вийдемо із стагнації, залежить не лише комфорт, а й стійкість держави загалом.