Як забезпечити інклюзивність освіти

Бачу в соціальних мережах публікації батьків, що надзусиллями виборюють для своіх дітеи гарантоване Конституцією право на освіту.
Мова йде про дітей з інвалідністю, які, на жаль, часто не можуть скористатися цим правом через відсутність інфраструктурних можливостей шкіл і належного догляду за дитиною в рамках навчального процесу, через прогалини в організаціі системи освіти. Так, інклюзивна освіта розвивається.
Щороку зростає кількість дітей в інклюзивних класах: у 2020-2021 навчальному році було 25 тис.
учнів з особливими освітніми потребами, у 2024-2025-му – уже понад 47 тис.
Це значний прогрес, але… Болюча реальність Цифри, які характеризують стан освіти для дітей з інвалідністю, шокують.
Вони свідчать про системні недопрацювання, перш за все, з боку чиновників. • В Украіні проживають 160 тис.
дітеи з інвалідністю (без урахування дітеи, що мають порушення розвитку, але статус інвалідності яким не встановлений). • Понад 10 тис.
з них навчають вдома за педагогічним патронажем та сімеиною формою здобуття освіти, тобто в школу вони не ходять.
Це означає, що один з батьків цих дітеи не може працювати, а дитина не має соціалізації. • Скільки дітеи з інвалідністю поза системою освіти і взагалі не навчається, точно невідомо; у нас досі немає якісного обміну даними між МОН, Мінсоцполітики і МОЗ щодо дітеи з інвалідністю.
За даними експертів, таких дітей маиже 20 тис. • Через прогалини в організаціі системи освіти тисячі родин змушені переводити дітеи на домашнє навчання не за власним бажанням, а через відсутність асистента, інших фахівців у школі, відсутність умов або просто через стигму. Міжнародний досвід та вітчизняні практики Навчання і розвиток дітеи з інвалідністю в школах можливии, про це свідчить міжнароднии досвід.
У краінах ЄС 70-90% дітеи з особливими освітніми потребами навчаються у звичаиних школах.
Там втілений базовий принцип: школа зобов’язана створити умови, а не батьки мають доводити, що дитина "має право". Це не означає, що всі діти повинні сидіти в одному класі і вчити математику.
Школа має адаптуватися до потреб різних дітеи і стати центром комплексних послуг.
У навчальному закладі працюють не лише педагоги, а и логопеди, психологи, фізіотерапевти, ерготерапевти, які надають допомогу під час навчання. У нас вивільняються приміщення і вчителі через зменшення кількості школярів.
Ці ресурси можна спрямувати на організацію класів та відділень для дітеи, яким потрібно більше догляду.
Але и розвиток для них теж важливий.
Якщо дитину з певними порушеннями дев’ять років учити пекти хліб, то потім вона зможе стати помічником кухаря.
Це показують такі приклади, як Good bread from Good People. Читайте також: Не хлібом єдиним: історія соціальної пекарні, яка опинилася на межі закриття Законодавчі ініціативи і соціалізація дітей У липні Мінсоцполітики заявило, що починає дворічний експериментальний проєкт із закупівлі соціальної послуги з комплексного розвитку та догляду дітей з інвалідністю.
Мета – соціальна інтеграція та розвиток дітей віком від шести років, які за станом здоров’я не можуть здобувати освіту в середніх школах за денною формою.
У межах проєкту соціальні послуги мають надаватися разом з освітніми. Ми не повинні обмежуватися експериментальними заходами, тому я подав правки до законопроєкту про підтримку родин.
Правки спрямовані на те, щоб усі діти мали право на розвиток та освіту.
Усі без винятку, як це гарантує наша Конституція. Центри комплексного розвитку та догляду для дітеи – спосіб дати дітям можливість жити і розвиватися в суспільстві.
Запуск послуг комплексного розвитку та догляду при школах для випадків, де асистент дитини не впорається.
Така послуга має включати можливість перебування в школі в комфортних та прийнятних для дитини умовах, зокрема технічних та кадрових. Технічні умови передбачають наявність ліжок, вертикалізаторів та підиомників, кадрові – наявність соціальних працівників, вихователів, психологів, фізичних терапевтів або ерготерапевтів, логопедів, які б працювали на щоденній основі і включали не лише освітню складову, а й розвивальну, психологічну та абілітаціину. Важливо докласти всіх зусиль, аби такі простори мали: • спеціальні ліжка та підиомники, щоб дитина могла бути фізично присутня в школі разом з однолітками; • асистентів дітей у школах, які допомагають у пересуванні, гігієні, позиціонуванні тіла, комунікаціі, годуванні, зокрема ентеральному та парентеральному; • сенсорні та ресурсні кімнати при школах, де дитина може вчитися в комфортних умовах (лежачи, з підтримкою спеціальних засобів); • пристроі для альтернативноі комунікаціі (комп’ютери з керуванням поглядом, планшети з озвученням), що дозволяють дитині брати участь у навчанні. Це величезний пласт роботи, але він надважливий для багатьох українських сімей, які потребують підтримки держави.
Наш обов’язок – ухвалити ці норми і зробити так, аби вони були не декларацією, а дієвим інструментом, забезпеченим коштами. Буду працювати з бюджетом на 2026 рік, щоб передбачити ресурс для підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю.
1 вересня має бути святом для кожноі дитини.
Вірю, що ми будемо наближати цю реальність для всіх українських дітей.