Як ОСББ замінити ліфт за підтримки міста

Замість секунд у ліфті – довгі сходи нагору.
З сумками й дитиною на руках – це щоденна реальність для тих, хто живе у будинках зі старими, зношеними підйомниками. В Україні цей фонд стрімко старіє: із 90 тис.
ліфтів понад 60 тис.
уже перевищили нормативний 25-річний термін служби.
Це порушення правил експлуатації, яке створює ризики для безпеки мешканців.
Але новий ліфт – дороге рішення, яке самостійно ОСББ або мешканці здебільшого не можуть потягнути. У багатьох містах цю проблему допомагають розв’язати програми співфінансування: основну частину витрат бере на себе міський бюджет, мешканці сплачують лише визначену частку.
Як саме працюють ці програми і які кроки потрібно зробити будинку, щоб долучитися. Кому належить ліфт? Ліфт – це об’єкт спільного користування, а отже належить до спільного майна багатоквартирного будинку. Поки ліфт працює у межах свого терміну експлуатації, за нього відповідає ЖЕК або компанія-управитель, з якою мешканці уклали договір.
Вони мають регулярно оглядати обладнання, викликати аварійну службу у разі поломки, замовляти техогляди та усувати дрібні несправності.
Тобто щоденне утримання й підтримка роботи ліфта – це їхній прямий обов’язок, за який мешканці щомісяця сплачують у платіжках. Але якщо ліфт відпрацював граничний термін експлуатації або під час техогляду виявлено критичний знос, ЖЕК чи управитель зобов’язаний замовити експертне обстеження у спеціалізованій організації.
Саме експерти визначають, чи можна продовжувати експлуатацію, чи потрібен капітальний ремонт або повна заміна. Якщо у висновку йдеться про необхідність ремонту чи заміни, ЖЕК самостійно цього зробити не може – такі роботи не входять у його повноваження і не покриваються тарифом на утримання будинку.
З цього моменту ініціатива переходить до співвласників: ОСББ або збори мешканців мають ухвалити рішення, підготувати протокол і звернутися до міської влади для участі у програмі співфінансування. Як працюють програми співфінансування і що передбачають Коли мешканці отримують висновок експертів, що ліфт треба міняти чи капітально ремонтувати, постає питання: "А де взяти гроші?" Заміна одного ліфта може коштувати кілька мільйонів гривень.
Для будинку це сума, яку самостійно зібрати практично нереально. Тому міста запускають програми співфінансування.
Суть їх одна: основну частину витрат бере на себе місцевий бюджет, а мешканці додають невелику частку. У Києві діють кілька програм підтримки ОСББ і багатоквартирних будинків.
Зокрема, в рамках програми співфінансування "Капремонти", якщо роботи стосуються капітального ремонту чи повної заміни ліфта, місто бере на себе 95% коштів, а мешканці вкладають лише 5%.
За цією програмою протягом шести років у столиці замінили близько 500 ліфтів.
До кінця 2025-го року планують замінити або відремонтувати ще 125 підйомників. Дніпро та Одеса.
У цих містах програми співфінансування працюють за принципом: 90% вартості капремонту сплачує міський бюджет, а мешканці додають 10%.
У Дніпрі, наприклад, лише протягом 2025 року подано 593 заявки на участь у програмі, з них 177 стосуються капітальних і ще 27 – поточних ремонтів ліфтів. У Чернівцях програма співфінансування передбачає виділення на капремонт або заміну ліфта 80% з міського бюджету, решту – дофінансовують мешканці. У Рівному міськрада оплачує 70% вартості робіт, 30% – залишається за мешканцями будинку. Для людей це означає просту річ: замість того, щоб збирати величезну суму на новий ліфт, кожна квартира платить відносно невелику частку.
Зокрема, мешканцям одного з будинків, що взяли участь у програмі співфінансування у столиці, новий ліфт обійшовся у 700 грн з квартири. Як взяти участь у програмі співфінансування Умови різняться залежно від міста, але принцип дій для мешканців подібний.
Перш за все, рішення має бути колективним: ОСББ або збори співвласників повинні офіційно проголосувати за участь у програмі.
Це фіксується у протоколі зборів. Далі будинок формує пакет документів – у ньому зазвичай є протокол, висновок експертів і кошторис майбутніх робіт.
Після цього заявка подається до міської ради або відповідного департаменту.
Якщо будинок включають до програми, місто бере на себе основну частину витрат, а мешканці – лише визначену частку. На завершальному етапі оголошується тендер і визначається підрядна організація, яка виконує роботи.
Усі деталі та конкретні умови можна знайти на сайті вашої міської ради. Взаємодія мешканців часто стає каменем спотикання: якщо не вдається дійти згоди щодо участі у програмі, процес далі не рухається.
Серед основних заперечень – небажання фінансово долучатися до купівлі ліфта, аргумент "нехай все оплачує держава" та загальна пасивність. Водночас саме фактор особистої і колективної відповідальності визначає якість життя у будинку.
Для міста фінансова участь мешканців – це не стільки питання грошей, скільки мотивації: коли люди вкладають власні кошти, вони відчувають, що цей ліфт належить їм самим.
А отже, дбають про нього, контролюють хід робіт і не чекають розпоряджень "згори".