Як не змарнувати потенціал "зеленої" енергетики

Війна змусила Україну переосмислити свою енергетичну безпеку.
Водночас вона відкрила унікальне вікно можливостей для трансформації економіки та нової індустріалізації.
Одним з найперспективніших напрямів є розвиток внутрішнього виробництва компонентів для відновлюваної енергетики. У червні дослідницька компанія Berlin Economics спільно з українськими партнерами презентувала дослідження, яке окреслює реалістичний сценарій: Україна може локалізувати виробництво сонячних модулів, вітрових турбін та акумуляторів.
Це може змінити траєкторію економічного розвитку країни. Чому Україна Європейський Союз має амбітну мету: 42% електроенергії з відновлюваних джерел до 2030 року.
Для досягнення цього необхідно подвоїти темпи встановлення нових потужностей.
Проблема в тому, що виробничі потужності для "зеленої" енергетики нині зосереджені переважно в Азії.
Це створює ризики: залежність від імпорту, довгі логістичні ланцюги, геополітична вразливість. ЄС шукає можливості для розвитку виробництва ближче до себе і тут Україна – природний партнер.
Ми маємо сировину (кварцовий пісок, скло, сталь, мідь), виробничу базу, що може бути модернізована, вільні промислові площі в центрі та на заході країни, науково-технічний потенціал у машинобудуванні та електроніці. Фотоелектричні модулі: готовність до запуску У галузі сонячної енергетики – найвищий ступінь готовності до локалізації.
Україна має низку виробників скла, рамок, кабелів, а також компанії, здатні виробляти backsheet (захисні плівки) та junction boxes.
Berlin Economics оцінює, що при локалізації всіх деталей (крім кремнієвих пластин) Україна здатна виробляти до 500 МВт панелей на рік.
На цьому масштабі економіка проєкту починає працювати. Читайте також: Сонячні панелі на балконі.
Як можна зробити квартиру більш енергонезалежною Ключова умова – пільгове фінансування для запуску виробництва та гарантовані замовлення на внутрішньому ринку для відновлення енергетичної інфраструктури. Вітротурбіни: складніше, але можливо Сегмент вітроенергетики складніший, це капіталомістке виробництво з високими вимогами до точності.
Проте і тут є прогрес.
Україна має підприємства, які можуть виробляти башти, частини гондол, трансмісії.
Заводи в Краматорську, Новій Каховці, Миколаєві до війни були частиною ланцюга виробництва вітротурбін.
Зараз потрібна переорієнтація на західні регіони і технічне оновлення обладнання. Локалізація навіть окремих компонентів (башти, електроніка, лопаті) вже створює додану вартість у країні.
За умови підтримки з боку держави та фінансових партнерів цей сектор може стати флагманом нової індустріалізації. Що стримує Головний бар’єр – вартість капіталу.
Для проєктів з виробництва модулів чи турбін критичним є рівень WACC.
У Китаї це 2-4%, у Євросоюзі – 5-7%, в Україні – 12-14%.
Це ставить хрест на будь-якій економіці проєкту. WACC (Weighted Average Cost of Capital, середньозважена вартість капіталу) – показник, який відображає середню вартість джерел фінансування компанії (власного та позиченого), зважену за їх часткою в загальній структурі капіталу. Вихід – спеціальні інструменти фінансування.
Це може бути або створення фонду "зеленого" переходу за підтримки міжнародних партнерів, або механізм часткової компенсації вартості капіталу для стратегічних проєктів. Локалізація – індустріальне відновлення України Завод з виробництва фотоелектричних модулів на 500 МВт забезпечує понад 500 прямих і до 2 тис.
непрямих робочих місць.
Це шанс для розвитку промислових регіонів, відродження інженерних шкіл, створення експортоорієнтованих бізнесів. Україна може експортувати не тільки агропродукцію, а й високотехнологічні компоненти для глобального "зеленого" переходу – за умови, що ми створимо відповідні умови: прозорі правила гри, підтримку інвестора і візію на рівні держави. Погляд у майбутнє Україна має шанс стати євросоюзівським виробничим хабом для "зеленої" енергетики, але вікно можливостей не буде відчиненим вічно.
Ринок швидко формує нових гравців, тому державі, бізнесу та партнерам потрібно діяти. Ми маємо технічну базу, сировину, людей і географічну перевагу.
Нам бракує швидких рішень, доступного капіталу і стратегічного мислення.
Це той випадок, коли "індустріалізація 2.0" може бути не гаслом, а планом дій.