Рятівники довкілля чи зрадники України

Недавня колонка Людмили Циганок "Економічна правда, про яку незручно говорити" сколихнула екологічну спільноту.
Стаття містить фрази на кшталт "поплавлений грантами світогляд" і формує образ громадських організацій як ворогів українського бізнесу, української економіки та "держави як системи". Таке протиставлення громадського сектору і національних інтересів є вкрай небезпечною тенденцією, яка потребує реакції. Крихкий лід протиставлення Авторка згаданої статті звинувачує природоохоронні громадські організації – ні більше, ні менше – у проблемах економіки.
"Якщо нищення української економіки триває не перший рік, логічно запитати: кому це вигідно?".
І стаття дає відповідь: це вигідно організаціям, які отримують грантову підтримку від зовнішніх донорів. Теза про зовнішнє управління проступає настільки явно, що довелося вщипнути себе, щоб перевірити, чи це не сон.
Чи дійсно це написала українська авторка про Україну? Раніше такі тези ми чули лише від російських джерел, яким вигідно стверджувати про нищення економіки не внаслідок вторгнення ворога, а внаслідок дій громадянського суспільства.
Розділяй і володарюй – не нове, зате дієве. Образ ворога До причин такої інформаційної атаки на громадський сектор ми ще повернемось, а от наслідки слід прокоментувати одразу.
Формування образу ворога на емоційному рівні, без аргументації, без доказів, коли звинувачення настільки абсурдні, що не претендують на розумне пояснення, – це класичний прийом тоталітарної пропаганди.
Саме таким шляхом росія прийшла в ту точку, де вона перебуває, зачистивши власне політичне поле від будь-яких альтернативних поглядів. Хоча українське суспільство зберігає імунітет до тоталітаризму, провести ще одну штучну лінію розколу всередині України – не найкраще, що може трапитися з нами під час війни.
Це якраз те, про що мріє ворог.
У чому ж суть звинувачень? Зламали всю економіку Виявляється, українська економіка переживає скрутні часи не через війну, брак доступу до фінансування і технологічну відсталість, а через те, що громадські організації вимагають від бізнесу відповідального ставлення до довкілля і здоров’я людей.
І роблять це вони, виявляється, не для себе, а в чужих інтересах. "Якщо ми прагнемо бути державою, а не майданчиком для чужих стратегій, потрібно чесно відповісти: як заробляти самим і як створювати додану вартість у власній країні", – пише Людмила Циганок.
Прекрасні слова! Але хіба природоохоронні організації винні у відсутності довгострокової економічної стратегії, яка забезпечить структурну перебудову економіки і зробить її більш сучасною та стійкою? Ба більше, ми справді хочемо, щоб наш бізнес ставав конкурентнішим у сучасних реаліях і відповідав засадам екологічної політики ЄС та європейського "зеленого" курсу, бо це базова умова існування бізнесу в Євросоюзі. (Не)залізна логіка Загалом стаття містить чимало суперечностей.
З одного боку, у ній ідеться про необхідність балансу інтересів держави, бізнесу та громадян як трьох гравців системи.
З іншого боку, найбільш активну частину громадянського суспільства авторка фактично звинувачує в запроданстві та невігластві, дискредитуючи таким чином "під нуль".
Це точно сприяє конструктивному діалогу сторін? Замість отримання грантового фінансування авторка радить громадським організаціям створювати продукти й послуги.
Тобто зайнятися бізнесом? Цікава порада, враховуючи той факт, що в усьому світі громадські організації є неприбутковими й отримують фінансування від тих чи інших грантодавців.
Саме неприбутковий статус дозволяє їм уникати конфлікту інтересів. Найбільший парадокс статті – те, що очолювана авторкою організація отримувала та отримує міжнародну грантову підтримку.
А ще Людмила Циганок займається просвітою: навчає ESG-стандартів, які прийшли з-за кордону й "ускладнюють життя" бізнесу.
Що ж спонукало авторку до "перевзування в польоті"? Час великих змін З початком процесу євроінтеграції України вітчизняний бізнес опинився в ситуації, коли йому потрібно наздоганяти потяг, що пішов.
Адже згідно із зобов’язаннями перед ЄС наше законодавство у сфері довкілля має бути адаптоване до євросоюзівського.
Це чи не найбільше завдання з усіх розділів переговорної рамки.
Воно передбачає транспонування і впровадження понад 200 директив та регламентів.
Без цього шлях до Євросоюзу для нас закритий. Поки ЄС впроваджував дедалі жорсткіші екологічні регулювання для своїх підприємств, їх українські колеги десятиліттями "маринували" природоохоронні ініціативи в парламенті не без участі лобі недоброчесного бізнесу.
Він розглядав екологізацію виробництва як необов’язкові витрати, а думку громадськості, яка, за версією Людмили Циганок, надзвичайно впливова, ігнорував. Читайте також: Хочеш експортувати — рахуй викиди і звітуй партнерам І от тепер наслідки прокрастинації збіглися в часі з наслідками війни.
Щоб відповідати сучасному євросоюзівському екологічному законодавству, уряд, парламент та підприємства мають зробити чимало й за чималі кошти.
У цій ситуації бізнес має два варіанти: думати, як залучити необхідні ресурси, або розпочати повномасштабну кампанію під гаслом "нашу економіку знищують", сподіваючись на відтермінування чи пом’якшення з боку Євросоюзу. На нашу думку, обраний другий сценарій.
А щоб дискредитувати ту частину суспільства, яка може протестувати проти такої позиції, почалася брудна інформаційна кампанія.
Стаття Людмили Циганок, позиція якої вже не вперше виражає інтереси великого бізнесу, – це один з маркерів. Також варто зауважити, що в період об’єднання Міндовкілля з Мінекономіки та Мінагрополітики, коли довкілля має стати наскрізною сферою для економіки, такі штучні кризи виглядають як навмисна диверсія, яка може коштувати нам повноцінного членства в Євросоюзі у 2030 році. Співавторка – Олена Кравченко, виконавча директорка, членкиня правління МБО "Екологія – право – людина"