Енергоефективність в Україні - стратегічний пріоритет на шляху відновлення

Енергоефективність сьогодні виходить на передній план державної політики України.
Після пережитої енергетичної кризи воєнного часу та на тлі підготовки до вступу в ЄС тема раціонального споживання енергії стала не лише питанням економії коштів, а й питанням національної безпеки та сталого розвитку.
За оцінками, енергоємність української економіки залишається у 3–4 рази вищою, ніж у середньому по Європейському Союзу.
Це означає, що для виробництва одиниці ВВП Україна витрачає в кілька разів більше енергії, ніж її європейські сусіди – ресурс, який країна не може дозволити собі марнувати.
Зменшення цієї розбіжності є критично важливим для конкурентоспроможності економіки та енергетичної незалежності держави. Наслідки російської агресії лише підкреслили нагальність питання.
Узимку 2022-2023 років більш ніж 12 мільйонів українців відчули на собі відключення електрики, тепла та води.
В таких умовах кожен зекономлений кіловат набув ваги стратегічного ресурсу.
У відповідь Україна мобілізувала зусилля для оперативного відновлення енергосистеми та впровадження енергозберігаючих заходів – від екстрених ремонтів мереж до кампаній з добровільного скорочення споживання.
Водночас стало очевидно: енергоефективність має стати не тимчасовою антикризовою реакцією, а системною основою післявоєнного відновлення і подальшого розвитку. Українська економіка традиційно характеризується високою енергоємністю.
Галузева структура споживання досі зміщена в бік енерговитратних секторів: промисловість і комерційний сектор споживають понад 40% енергоресурсів, ще близько третини припадає на житловий сектор (за даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA).
Багато підприємств використовують застарілі технології, будівлі – погано утеплені, мережі – з великими втратами.
Простіше кажучи, ми досі несемо енергію втрачаючи її дорогою.
Такий стан речей б’є по економіці (високі витрати на енергоносії в собівартості продукції) і по державі в цілому (залежність від імпорту енергоносіїв та вразливість інфраструктури). Виклики посилюються потребою масштабної відбудови після воєнних руйнувань.
Тисячі житлових будинків і об’єктів інфраструктури були знищені або пошкоджені.
Це проблема але й шанс "будувати наново краще", інтегрувавши сучасні енергоефективні рішення під час реконструкції.
Йдеться про дотримання нових будівельних стандартів (наприклад, стандартів майже нульового споживання енергії для громадських будівель, як це передбачено Енергетичною стратегією), впровадження систем енергоменеджменту на об’єктах, модернізацію котелень та тепломереж.
Таким чином, відновлення країни може дати поштовх до якісного оновлення енергоінфраструктури. За останні роки в Україні закладено основу для поступового зниження енергоємності.
Ще наприкінці 2021 року було прийнято Закон "Про енергоефективність" № 1818-IX, який замінив застарілий закон 1994 року і гармонізував правила з європейськими директивами.
Цей закон імплементував підходи ЄС, зокрема принцип "energy efficiency first" (пріоритетність енергоефективності), стимулював створення систем енергоменеджменту на державних об’єктах та визначив національні цілі енергозбереження.
Додатково, попри всі труднощі воєнного стану, Україна продовжила ухвалювати підзаконні акти і норми: загалом у сфері енергоефективності прийнято вже 14 законодавчих та регуляторних актів, з них сім – після початку повномасштабної війни.
Це демонструє послідовність державної політики та незмінність курсу на реформи навіть у кризових умовах. Стратегічне бачення зафіксовано в Національному плані дій з енергії та клімату на період до 2030 року (NECP), схваленому урядом у червні 2024 року.
NECP визначає енергоефективність як один із п’яти ключових пріоритетів поряд з декарбонізацією, енергобезпекою, розвитком електроенергетики та газового сектору.
Для цього потрібно щороку впроваджувати енергоощадні технології в промисловості, ЖКГ, транспорті та будівництві.
У державному секторі вже діють вимоги до енергоменеджменту: очікується, що модернізація лише державних будівель дасть економію близько 24,9 ГВт·год на рік.
Крім того, урядові програми стимулюють енергоаудити, встановлення розумних лічильників, модернізацію систем теплопостачання. Фінансові інструменти також розвиваються.
За підтримки міжнародних партнерів створено Фонд енергоефективності, який з 2019 року співфінансує термомодернізацію багатоквартирних будинків (програма "Енергодім").
Станом на листопад 2024 року за цією програмою успішно завершено близько 420 проектів з утеплення та модернізації будівель ОСББ, загальна вартість яких склала приблизно 1,6 млрд грн.
Хоча війна уповільнила реалізацію програми, сам фонд продовжує працювати, а в листопаді 2022 року навіть запущено окрему програму "ВідновиДІМ" для оперативного ремонту незначних пошкоджень будинків унаслідок бойових дій.
Паралельно держава впроваджує і нові механізми: з 2023 року запрацював Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації – фактично "револьверний" фонд, що наповнюється за рахунок надходжень від податку на викиди CO2 і спрямовує ці кошти на енергоефективні проекти для бізнесу та громад.
У держбюджеті 2025 передбачено збільшення фінансування цього фонду до 1,75 млрд грн, що стане додатковим ресурсом для модернізації промисловості та муніципальної енергетики. В Україні вже є успішні кейси, що демонструють ефект від інвестицій у енергоефективність.
Зокрема, утеплення старих багатоповерхівок через Фонд енергоефективності ("Енергодім") дозволяє зменшити рахунки мешканців за опалення на 30–50%, водночас підвищуючи комфорт у квартирах.
У приватному секторі свого часу успішно працювала урядова програма "теплих кредитів", за якою тисячі родин отримали пільгові позики на утеплення власних будинків, модернізацію котлів чи встановлення сонячних панелей з частковою компенсацією від держави.
Такі стимули дали змогу багатьом домогосподарствам суттєво скоротити споживання газу й електроенергії, а відтак – і суми в платіжках. На рівні громад все більше міст запроваджують енергоменеджмент і енергоаудит у бюджетних установах.
Десятки українських муніципалітетів за підтримки міжнародних проектів впровадили системи моніторингу енергоспоживання, що допомагає виявляти та усувати перевитрати ресурсів.
Кілька громад, які постраждали від бойових дій, скористалися програмами допомоги для відбудови соціальної інфраструктури за принципом "build back better" – із сучасними теплоізоляційними матеріалами, LED-освітленням, автоматичним регулюванням тепла та використанням відновлюваних джерел.
Наприклад, у Києві за сприяння партнерів на трьох лікарнях встановлено сонячні панелі для резервного електроживлення, а в дитячих садках на Харківщині – сонячні колектори для підігріву води.
Такі локальні проекти не лише економлять енергію, але й підвищують стійкість громад до можливих кризових ситуацій. Ці приклади наочно доводять: підвищення енергоефективності – це інвестиція, що окуповується.
Зменшені витрати на енергоносії вивільняють кошти, які можна спрямувати на інші потреби громади чи підприємства.
А головне – кожен модернізований будинок, кожен оновлений котел або ізольований трубопровід знижує навантаження на енергосистему країни, особливо у пікові періоди. Україна вступає в 2025–2026 роки з чітким усвідомленням важливості енергоефективності для свого майбутнього.
За останнє десятиліття зроблено помітні кроки – від законодавчого поля до конкретних проектів у містах і селах.
Державна політика послідовно підтримує курс на енергозбереження, що особливо цінно в умовах післявоєнної відбудови.
Наразі завдання полягає в тому, щоб масштабувати ці успіхи.
Потрібно забезпечити стабільне фінансування програм енергоефективності, стимулювати бізнес інвестувати в модернізацію виробництв, розвивати ринок енергоефективних послуг та технологій. Важливим аспектом залишається підвищення обізнаності та культури споживання.
Енергоефективність – це не тільки про державні програми, але й про щоденний вибір кожного громадянина.
Від простого вимкнення зайвого освітлення до комплексної термомодернізації будівлі – усі ці кроки в сукупності дають масштабний ефект. Для України енергоефективність є своєрідним "прихованим паливом", яке можна черпати без залучення додаткових ресурсів – достатньо раціональніше використати наявні.
Реалізуючи потенціал енергозбереження, держава не лише скоротить витрати та імпорт енергоносіїв, а й наблизиться до європейських стандартів життя для своїх громадян.
Наступні роки мають стати періодом прискорення цих змін: відновлюючи країну, ми закладаємо фундамент енергонезалежності та сталого розвитку на десятиліття вперед.