Чому зброярі тікають за кордон

Останнім часом український оборонно-промисловий комплекс асоціювався з проривом: тисячі волонтерів та конструкторів, сотні нових компаній, технології, які виростали буквально на лінії фронту.
Умови були далекими від ідеальних, але драйв, відчуття місії та запит ЗСУ створювали потужну інерцію розвитку. Тепер ситуація змінюється.
Попри зростання міжнародної уваги до української defense tech-екосистеми, виробники шукають юридичну та фізичну присутність за межами країни.
Реєструють компанії в Естонії, переносять R&D в Литву, розгортають виробництва в Румунії, шукають партнерства у Великій Британії. У 2024 році об"єднання "Технологічні сили України" опитало виробників озброєнь щодо намірів релокації за кордон.
85% респондентів відповіли, що замислюються про переведення частини підприємств за межі України або вже це зробили. Це не просто бізнес-оптимізація чи спроба вийти на зовнішні ринки.
Відплив оборонних підприємств – це не поодинокі кейси, а тренд, який матиме наслідки і для нашої економіки, і для національної безпеки.
Щоб його зупинити, недостатньо патріотичних гасел, потрібна чесна розмова про внутрішні бар’єри, глобальну конкуренцію за таланти й технології і те, чому Україна поки програє цю боротьбу. Як зброярі обирають інші країни Звісно, свою роль відіграє "геополітична привабливість": стабільність, членство в НАТО або ЄС, доступ до фінансування, механізми захисту інвесторів.
Проте головне – це прагнення передбачуваності.
Саме її бракує в українській системі: нестабільна податкова політика, складна бюрократія, ризики для фізичної безпеки виробництв, відсутність чітких державних гарантій.
Інші країни цим користуються. Данія першою оголосила про програму прямого фінансування українських виробників.
Швеція не лише надала понад 8,4 млрд євро допомоги, а й інвестує у виробництво українських дронів.
Велика Британія уклала безпекову угоду і пропонує довгострокові контракти.
Фінляндія виділила понад 2,5 млрд євро оборонної допомоги, а кожен другий її виборець підтримує ідею направлення військових у разі програшу України.
Латвія стабільно спрямовує до 0,25% свого ВВП на підтримку України, а Естонія передала 600 млн євро, зокрема для ВМС. Усе це – сигнали: тут вам раді.
Тимчасом відплив компаній – це не тільки втрачена виручка.
Це втрачені податки, робочі місця, ноу-хау, команди R&D.
Це ослаблення технологічного суверенітету і це реальна загроза нашій обороноздатності.
Війна – це не лише питання кількості зброї, а й здатності її створювати на власній землі.
Кожен завод, що переїхав, – це мінус у стратегічній автономії. Де болить найбільше Українська рада зброярів бачить три вузькі місця, які стимулюють релокацію. Безпека виробництв: відсутність чіткої програми захисту об’єктів критичної оборонної інфраструктури, постійна загроза обстрілів. Регуляторна пастка: складність отримання ліцензій, дублювання процедур, надмірний контроль за валютними операціями. Непередбачуваність: відсутність довгострокових контрактів з боку держави, зміни правил гри без попередження, обмежений доступ до оборонного фінансування. Що пропонують інші Інші країни створюють конкурентні умови.
Вони розуміють: українські компанії – це не лише інвестиції, це boost (посилення – ЕП) для власного оборонного сектору. Швеція: 8,4 млрд євро допомоги, безпекова угода на десять років, інвестиції в українські дрони. Фінляндія: 2,5 млрд євро допомоги, потужна суспільна підтримка України, активне посилення власного ОПК. Естонія: 600 млн євро, підтримка санкцій, пряма допомога ВМС. Латвія: стабільна підтримка (0,25% ВВП), співзасновник коаліції дронів. Велика Британія: довгострокові домовленості, військова підтримка, кооперація у виробництві. Читайте також: Чи вистоїть Україна у 2025 році? Відповідали військові, зброярі та чиновники на форумі УП Крім двосторонніх ініціатив, ЄС запускає масштабні програми, до яких включена Україна.
Наймасштабніша з них – SAFE (Strategic Autonomy and Forward Engagement).
Це новий оборонний інструмент ЄС з бюджетом 150 млрд євро, який фінансує спільні закупівлі і розширення виробництва озброєнь.
Українські компанії можуть брати в ньому участь на рівних умовах з країнами-членами. Окрема програма EDIP (European Defence Industry Programme) передбачає 1,5 млрд євро на підтримку українського ОПК.
Ідеться не лише про гранти на спільне виробництво та закупівлі озброєнь, а й про механізми зниження інвестиційних ризиків для європейських партнерів.
Ця сума може бути суттєво збільшена, зокрема завдяки доходам від заморожених російських активів. Чи переламаємо тенденцію Цей тренд – не вирок.
Якщо хочемо втримати інновації, треба діяти негайно. Захистити виробництва: створити реальну систему протиповітряного прикриття та relocate у безпечні регіони. Спрощення регулювання: мінімізувати бюрократію, запровадити режим довіри замість контролю. Податкові стимули: пільги на прибуток, експорт, R&D. Інституційна підтримка: створити аналог Agency for Defense Production Development з повноваженнями підтримки, грантів та ліцензування. Державне замовлення: довгі контракти, передоплати, прогнозоване навантаження на виробництво. ОПК – це не просто частина економіки, це основа безпеки.
Якщо ми не створимо в країні умови, як у Євросоюзі, то не варто дивуватися, що наші зброярі обиратимуть ЄС.
Тренд на релокацію – важливий дзвіночок, але ще не пізно зняти слухавку.