Кримінальна відповідальність за порушення санкцій імені Татарова

Чи чекають на Україну тепер гучні вироки та покарання для осіб і компаній, що порушують санкції? Чи побачимо ми за ґратами імпортерів кави з Нікарагуа, або чи ліквідують "Мотор Січ" за продаж запчастин для авіадвигунів до московії? Це не другорядні питання – саме на них новий закон про криміналізацію порушень санкцій має дати відповіді.
То що ж запропонував Татаров і що підтримали депутати? Перше – інституційно зміни є позитивними.
Протягом трьох років я акцентував увагу, що українські санкції – це "пшик", оскільки відповідальності за їх порушення не існувало.
А отже, який сенс дотримуватись обмежень, якщо немає покарання? Відповідь риторична. Тепер же з’явився інструмент для притягнення до відповідальності порушників українського санкційного режиму.
Це суттєвий зсув, який мав би відбутися ще у 2015-му, або хоча б у 2022 році.
Але краще пізно, ніж ніколи. Проблеми та зауваження Перше – давність.
Її не застосовують до порушень санкційного режиму України.
Складно зрозуміти логіку.
Було б доречніше, якби порушення санкцій та відповідальність за них мали адекватні строки давності.
Але якщо деякі санкції запроваджуються на 50 років, то й терміни давності, очевидно, підганяються під ту ж методологію. Передбачається ліквідація юридичних осіб за порушення санкцій – окрім банків – але… Не пригадую жодного законодавчого акту в ЄС, який би передбачав ліквідацію юридичної особи за кримінальне порушення санкцій.
Хоча уявляю, як французи закривають завод Thales, щодо якого були кілька розслідувань за порушення санкцій. Так само, за логікою авторів, ми маємо закрити завод "Мотор Січ", який колись продавав до московії запчастини до авіадвигунів.
А оскільки строків давності немає, то це можна буде зробити і через 30 років після війни – головне, знайти докази. Санкції в розділі Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за злочини проти основ національної безпеки – не найкращий вибір.
Зазвичай санкційні порушення – це недбалість (інколи груба) підприємця, а не спроба повалення державного ладу.
Чи завезення кави з Нікарагуа – це теж тепер злочин проти держави (нагадаю, що секторальні санкції проти Нікарагуа в нас жорсткіші, ніж проти московія)? Читайте також: На крилах "канібалізму": як санкції перетворюють російську авіацію на металобрухт Підслідність передали СБУ.
Але тоді для чого в Україні існує БЕБ? Питання із зірочкою. Як "вишенька на торті" – новий вид санкцій: безоплатне відчуження або передача на користь держави активів особи, щодо якої застосовано санкції.
Якщо тлумачити це буквально, то завод "Рошен" цілком може опинитися у власності держави.
Імовірно, це буде прямим порушенням Європейської конвенції з прав людини, і такі випадки дуже швидко потраплять до ЄСПЛ. Не можу не погодитися з науково-експертним висновком до законопроєкту, в якому зазначено, що без процедури дозволів закон, очевидно, матиме негативні наслідки для захисту прав людини, оскільки не передбачено жодних виключень з гуманітарних міркувань, а також жодного органу, який хоча б теоретично розглядав би такі запити.
Не думаю, що заборона провести терміновий медичний огляд чи оплатити комунальні послуги якомусь підсанкційному суб’єкту настільки вже сприятиме обороноздатності країни. Українська санкційна інфраструктура не працює з двох причин.
Перша – відсутність покарання, і саме з цим має розібратися цей закон.
Друга – відсутність органу, відповідального за імплементацію та застосування санкцій. Щодо другого – жодних перспектив наразі не спостерігається.
Чому б не зробити одразу два кроки, щоб ми мали і нові спроможності, і адекватні інструменти? Питання із зірочкою.