Суб’єкт господарювання уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір сервітуту (право користування чужою земельною ділянкою): що зі сплатою землю?
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області нагадує.
Податковий кодекс України (далі – ПКУ) визначає, що платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (ст. 269 ПКУ).
Плата за землю справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюється Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІI зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) та Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями.
Водночас норми ПКУ поширюються виключно на цивільно-правові угоди в частині надання у тимчасове платне користування земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
ПКУ не містить норм податкового регулювання відносин в частині реалізації принципу платності користування землею за договорами земельного сервітуту.
Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина перша ст. 98 ЗКУ).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя ст. 98 ЗКУ).
У разі укладення договору земельного сервітуту, власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, а також має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (частини третя, четверта ст. 101 ЗКУ).
Таким чином, у суб’єкта господарювання, який уклав з органом місцевого самоврядування (органом виконавчої влади) договір земельного сервітуту як на платній так і безоплатній основі, не вбачається підстав для виникнення у порядку визначеному положеннями розд. XII ПКУ податкових зобов’язань з плати за землю за земельні ділянки (їх частини), щодо яких встановлено земельний сервітут на користь таких суб’єктів.
Сторони договору земельного сервітуту можуть встановити розмір плати, який нормами ПКУ не регулюється.
