Що чекає на систему теплопостачання взимку

Опалювальний сезон 2024-2025 років завершився в умовах війни, енергетичного терору та економічних труднощів.
Попри масові атаки, українці на більшості території країни мали тепло, гарячу воду, газ та електроенергію.
Проте це не свідчить, що держава реформує енергетичну сферу за вимогами ЄС. Система централізованого теплопостачання (ЦТ) зношена на 70-80%.
З огляду на це і на новітні вимоги до ефективності та екологічності вона потребує модернізації. Споживачі отримують неякісні послуги, що призводить до масового переходу на індивідуальне опалення.
Частка споживачів ЦТ в містах зменшилася майже на половину.
Одні міста відмовилися від виробництва гарячої води, інші подають її лише в опалювальний сезон.
Через політику соціальних тарифів виробники не можуть самотужки проводити масштабні заміни обладнання і трубопроводів. Як галузі теплопостачання пережити ще одну зиму? Яких тарифів на тепло очікувати споживачам? Чи є шанс залучити інвестиції, щоб модернізувати галузь? В очікуванні змін? Вартість тепла для населення не змінюється з кінця 2019 року.
З 2022 року діє мораторій на підвищення тарифів на тепло та гарячу воду через війну.
Такі рішення створили фінансову кризу для підприємств теплокомуненерго.
Наприкінці опалювального сезону галузь мала щонайменше 100 млрд грн боргів. Тарифи для населення залишаються на рівні 2020 року.
У лютому 2021 року був підписаний меморандум, а в серпні 2022 року був ухвалений закон про мораторій на підвищення цін на газ і тепло.
Лише у 2021 році уряд компенсував різницю в ціні, а наступного року її почали компенсовувати громади. На початку 2025 року борг теплоенерго перед постачальниками (переважно газу) сягнув 87,7 млрд грн, борг споживачів перед теплоенерго – 38,9 млрд грн. Постійний дефіцит коштів додає труднощів виробникам.
Недостатнє регулювання тарифів знижувало інтерес інвесторів до галузі.
Теплові мережі не замінювали десятиліттями, що призводило до великих втрат тепла.
Застаріле обладнання працює неефективно і часто виходить з ладу.
Ці втрати лягають на плечі споживачів, які прагнуть перейти на індивідуальне опалення. Гарячу воду подають не всюди: в одних містах – за графіком, в інших – лише взимку.
Це змушує людей встановлювати бойлери.
За роки незалежності кількість споживачів тепла центрального опалення знизилася щонайменше на 45%. Держава довго відкладала скасування мораторію, а тепер має зобов"язання перед Єврокомісією.
З четвертого кварталу 2025 року, згідно з планом допомоги ЄС Ukraine Facility, мораторій на підвищення тарифів мали б скасувати.
Це також згадується в плані пріоритетних дій уряду на 2025 рік (крок 313). Якщо це станеться, вартість комунальних послуг неминуче збільшиться, у деяких областях – у понад два рази.
Аби спрогнозувати зростання, що призведе до значного фінансового навантаження на родини, громадська організація "Екоклуб" проаналізувала, які тарифи діють у наших містах і на яке підвищення очікувати. Тарифи на тепло в Україні різні.
У Києві в середньому з ПДВ вони становлять 1 654,41 грн/Гкал, у Житомирі – 1 811 грн/Гкал, у Черкасах – 1 407 – 1 537 грн/Гкал.
Якщо взяти середньозважений економічно обґрунтований тариф у країні, що становить 2 540 грн/Гкал (2 117 грн/Гкал без ПДВ), то ціна зросте десь на 50%. Проте аналіз за підприємствами показує іншу картину: в одних містах ціна підвищиться на 20%, а в інших – у понад два рази.
Наприклад, для ЛМКП "Львівтеплоенерго" прогнозується зростання тарифу на 12%, для КП "Київтеплоенерго" – на 49%, для чернігівського КП "Теплокомуненерго" – на 93%. Незрозуміло, як при однаковій ціні на газ та електроенергію й однакових складових тарифу виробники матимуть такі різні ціни.
В одних споживачів (двокімнатна квартира) вартість опалення підвищиться з 1 300 грн до 1 700 грн, в інших – з 1 600 грн до 3 200 грн.
Чому один і той же ресурс коштує так по-різному? Читайте також: "Виклик національного масштабу": Україні бракує грошей на купівлю газу.
Де їх узяти? В Україні тарифи на тепло затверджують неоднаково: або за рішеннями місцевих рад, або за погодженнями з НКРЕКП.
Водночас є дві чинні методології встановлення тарифів: Кабміну від 2011 року та НКРЕКП від 2019 року.
Крім того, одні виробники використовують одноставкові тарифи, інші – двоставкові. Дослідження, яке провів "Екоклуб" у 2024 році, продемонструвало, що найвища ціна на опалення зовсім не гарантує кращі результати роботи підприємства.
Навпаки – це може свідчити про великі втрати тепла під час його виробництва й транспортування, а також про відсутність технологічного оновлення. Підприємства, які залучали дотації з місцевих бюджетів або міжнародні гранти, мають нижчу собівартість, ніж підприємства, де таких реновацій не було.
За чинних тарифів без зовнішніх інвестицій підприємства будь-яких форм власності не здатні міняти теплотраси та обладнання, втілювати нові технологічні рішення. Прихована небезпека Чи не призведе такий стрибок цін до подальшого відключення споживачів і переходу на індивідуальне опалення? Різке підвищення цін на тепло в містах, де економічно обґрунтовані тарифи значно підвищаться, викличе природне бажання споживачів заощадити, перейшовши на індивідуальне опалення. Якщо всі жителі будинку виявлять бажання від"єднатися від ЦТ і така операція буде технічно можлива, міська влада, імовірно, не матиме підстав для відмови.
Проте це матиме серйозні наслідки для постачальника тепла: зменшення кількості споживачів може призвести до зростання собівартості послуг для решти. Водночас у майбутньому, за умов підвищення цін на газ та електроенергію, повернути такий будинок до системи ЦТ буде надзвичайно складно. Діяти на випередження Запровадження прозорої методики розрахунку тарифу дозволить сформувати зрозумілу ціну для споживача та вигідну – для постачальника. Методика розрахунку тарифу повинна стимулювати виробника знижувати собівартість, інвестувати в модернізацію, переходити на більш екологічні технології, зменшувати ризики ринкових коливань цін на електроенергію та газ. Неефективні управлінські рішення та штучна монополізація не повинні призводити до зростання ціни.
Споживачі повинні бути захищені від зловживань виробника. З дослідження, проведеного на основі відкритих даних, важко зрозуміти, куди виробники тепла витрачають частину коштів, показуючи потім свою збитковість.
Очевидно, що підприємства, які роками залучали кошти з різних джерел (міський бюджет, міжнародні програми, кредити) можуть працювати більш ефективно. Однак незрозуміло, чому на схожих підприємствах у структурі виробничих витрат складова "інші операційні витрати" дуже різна: на одному підприємстві – 44 млн грн, на іншому – 492 млн грн.
Відповідь на це питання міг би дати аудит, проте під час війни не всі підприємства його проводять та оприлюднюють. У загальній структурі вартості теплової енергії вартість газу та електрики становила в середньому 77%.
Здавалося б, і ціни мають бути схожі.
Проте недосконалість методики тарифоутворення не мотивує зменшувати витрати. Наслідок – ціна зростає.
Встановлення максимально допустимого тарифу в галузі дозволило б дещо убезпечити споживачів від штучного підвищення цін, а виробників мотивувало б оновлювати обладнання.
Проте це вимагає значних інвестицій.
У підприємств таких коштів немає, як і в міському бюджеті. Крім того, для проведення модернізації немає технічних і людських потужностей.
Таким чином, необхідно розробити стратегію розвитку теплопостачального підприємства і затвердити її на рівні міської ради.
Затверджений план залучення інвестицій спростить доступ громади до різних джерел фінансування. Одним з таких джерел може стати державна програма підтримки комунальних виробників тепла.
Ця програма повинна ґрунтуватися на всебічному залученні коштів з різних джерел.
Це можуть бути державні гроші, гранти, пільгові кредити, місцеві бюджети, міжнародні програми, власні кошти підприємств. Використання екологічно нейтральних технологій має стати пріоритетом. ЄС розбудовує мережі ЦТ, розуміючи їх переваги.
За умови ринкового регулювання цін на енергоресурси виробники тепла можуть швидко використовувати різні їх види.
У майбутньому ЦТ може бути ефективним інструментом переходу на безпечну для довкілля генерацію тепла взимку та холоду – влітку.