Дмитро Добкін: "Я "бухий" писав у ютубі про "руских"

В якому ще інтерв"ю ви можете почути від відомого на всю країну харків"янина фразу "Харків завжди називали "ментовським городом"? Хтось може побачить за цією фразою образу, інший – агресію.
Та це швидше про межуючу з дитячою безпосередністю відвертість від якої так давно відвикло суспільство, а тим більше його політичний прошарок. Чому герой цієї розмови Дмитро Добкін може дозволити собі розкіш казати як думає? По-перше, він вже вийшов з великої політики і, очевидно, не збирається в неї повертатись. По-друге, майже всі публічні вилазки героя інтерв"ю це буквально еталон терміну "девіантність".
Одна з найвідоміших – довоєнні кадри Добкіна в залі Верховної Ради, на яких він поводить себе напрочуд незвичайно.
Так, ніби вживає наркотики. В цій розмові він звичайно це заперечує.
Та якщо це і неправда, то це не має ніякої цінності: по Дмитру Добкіну беззбройним оком видно байдужість до подій минулого, і в той же час дуже відчувається стурбованість сьогоденням. Хвилюватись дійсно є про що.
Наразі основний його бізнес фігурує в кримінальних провадженнях зі звинуваченнями в торгівлі з окупованою Луганщиною.
Що каже на своє виправдання Добкін – читайте нижче. Про "окорочка Буша", "ментовську кришу" та наркотики — З чого почалася ваша кар’єра? — Спочатку хотів би подякувати, що відгукнулися.
Тому що після того, як вийшла інформація на "Економічній правді", я відчув деякий резонанс.
У мене багато партнерів і від деяких було багато запитань. Що стосується моєї біографії, то скажу життєво.
Я народився в родині, де батько був з комерційною хваткою.
Він у радянські часи працював, так називалося, "овощником" – черешня, "арбузи".
Коли розвалився совок, він з "овощника" став цеховиком, відкрив швейну фабрику. — Це все в Харкові? — Так, це якраз розпад Союзу, 92-й рік.
Я якраз до того покоління належу – перший випуск зі школи незалежної України – 1992 рік.
І почав заробляти перші гроші – куртки "Аляски" кудись возив, щось продавав, це ще в школі, на вихідних. — Це без батька? — У батьків брав товар, їздили ми по базарах, щось продавали, щось заробляли.
Тобто можу сказати, що перші гроші якісь я заробляв уже коли закінчував школу. Якщо ми говоримо про перші реальні гроші, мільйони доларів, то це був десь 98 рік, коли ми стали одними з найкрупніших трейдерів.
Ми завозили курячі "окорочки" з Америки корабельними партіями. — "Окорочки Буша". — "Окорочки Буша", так.
Кораблі, рефрижератори 90-тисячники заходили на "розгрузку" в Маріуполь, Одесу.
Це вже були насправді великі гроші. Після цього, на початку 2000-х, ми пішли в "нефтянку", були трейдерами.
Брали нафту і переробляли на Кременчуцькому заводі, "Шебелинка" працювала, це Харківська область, газоконденсатне родовище, Лисичанський завод тоді ще працював.
Але потім ці заводи викупили, зайшли "хазяєва" і вони вже не пускали нас на переробку.
Далі ми пішли в банки.
Після банків скуповували цукрові заводи. Дмитро Добкін: “Харків завжди називали “ментовським городом”, тому що там університет МВС.
Там була своя специфіка бізнесу в ті часи” Олександр Чекменьов — Буде коректно сказати, що вся описана діяльність – заслуга батька? — Батько був лідером, безумовно.
Він привів ці перші гроші, на його зв’язках ці гроші зароблялися.
Ми тільки допомагали.
Мені у 98-му році було 23 роки. — Чи було зрозуміло на той момент, що з братів Добкіних в одного, старшого, більше схильності до політики, а у вас, молодшого, – до бізнесу? — Так.
Він (Михайло Добкін – ЕП) у бізнес ніколи не вникав.
Він був на наших деяких сімейних нарадах, тому що ми були партнерами: так батько із самого початку робив, щоб у нас були рівні відносини, у кожного була третина. — Те, що Михайло Добкін у 28 років, у 1998-му, став депутатом міської ради Харкова, було ініціативою батька? — Ні, це було його особисте рішення.
Потім, коли він уперше у Верховну Раду обирався… — Як це було? Приходить на сімейну нараду і каже батькові: "Я йду в депутати"? — Харків, з одного боку, це велике місто, а з іншого боку, там усі один одного знали.
Були якісь знайомі, хтось його на це сподвиг.
І його зацікавило. — З 2001 року ви – президент Харківської міської громадської організації "Ведмідь".
Чи коректно сказати, що з цього починалася ваша політична кар"єра? — Ні, я там був номінально.
Це була структура брата – якісь гуманітарні проєкти під вибори.
Я вже тоді займався бізнесом.
У 2001 році ми вже купили банк "Золоті ворота" в Харкові. Читайте також: Геннадій Кернес: Влада послуг не надає — Як Дмитро Добкін відчув, що він багатий? Сидить у кафе чи вдома і відчуває: я мільйонер. — Через машину.
Я мріяв про машину таку от, знаєте, саму-саму.
Пам"ятаю, коли вона стояла вже моя і я до неї йшов уперше. — Яка це була машина? — Лексус 470, він був у Харкові такий один – білий металік.
1998 року.
Тоді їх уперше з Дубая почали ввозити. — А коли прийшло психологічне і ментальне формування? — Якщо вглиб занурюватися, то для мене тоді, у 23 роки, було найважливішим відчуття: якщо з цією машиною щось трапиться, "угонять" чи буде, не дай Бог, якась ДТП, я відчував, що куплю собі таку ж.
Я знав: якщо щось трапиться, то буде така ж машина. — Ви не могли не брати участь у складних перемовинах 90-х, коли лисі хлопці приїжджають до бізнесменів з питаннями.
Як це було? — До нас не приїжджали, у нас завжди в ті часи була "ментовська криша".
Харків завжди називали "ментовським городом", тому що там університет МВС.
Там була своя специфіка бізнесу в ті часи. — Уже на десятій хвилині нашої розмови розумію, чому ваш брат сказав, що ви не для політики. — Можливо.
Політика це не моє. — Жалкуєте, що пішли в неї? — Коли траплялися якісь скандали, було не дуже приємно.
Але, в принципі, усе в житті просто так не проходить. — Якби повернути час назад, ви б пішли в народні депутати? — Ні. — А навіщо пішли? — Тоді були такі часи.
Уже були гроші, я був відносно молодою людиною.
У 2012 році мені було 37 років.
Бізнес працював і хотілося відчути щось нове.
Я бачив, що це модно.
Бачив це якось по-своєму, але коли туди потрапив, зрозумів, що у Верховній Раді все вирішують дві-три людини, усе інше стадо стоїть. — У ті часи народний депутат – це було не тільки про статус, це був ще й елемент захисту бізнесу. — Безумовно, але прямої мети йти щось захищати не було. Дмитро Добкін: "У Верховній Раді все вирішують дві-три людини, усе інше стадо стоїть" Олександр Чекменьов — Вас часто питали про випадок у Верховній Раді у 2016 році, де ви щось запивали за колоною, дивно себе поводили.
Якщо хоча б спробувати бути відвертим з аудиторією – ви вживали наркотики? — Ні, я пив воду, з дружиною розмовляв тоді.
Під наркотиками у Верховній Раді нереально бути. — З чим тоді пов"язана та ваша незвичайна поведінка? — З нервовим напруженням, не спав ніч.
Одне на одне зійшлося. — Маєте на увазі, що перед тим… — Так, ми там десь блукали по Києву.
Так вийшло.
Тоді, знаєте, були такі часи, брат розглядався, він тоді був у політиці якійсь, били по ньому тоді.
Я не був ціллю. — У той же день у Верховній Раді було зафіксовано, як ви купуєте тур за 135 тисяч євро.
За що такі гроші? Це відстріл білих ведмедів? — Ні, це готель на всю родину на Сейшелах, 4 seasons.
Скільки нас там, восьмеро чи десятеро їхало? От і порахуйте, по 10 тисяч з людини, квитки бізнес-класу. — Я так розумію, що ви так і не з’їздили? — Чого? — З’їздили? — Of course. — Так ви ж казали, що не купили цей тур. — Наступного тижня купив. Про антибіотики, брата і московський патріархат — Український пострадянський бізнес традиційно проходить кілька етапів.
Перший – накопичення, другий – його обгортання й оформлення.
Як виглядала в умовному 2010 році бізнес-група братів Добкіних? — Перші великі гроші ми заробили на м"ясі птиці, на окороках.
Це було винятково трейдерство.
Купили, завезли, продали.
Ми багато років займалися цим, потім вийшли з бізнесу, а в якийсь момент повернулися.
У той момент уже серйозно пан Косюк розвивав внутрішнє виробництво.
Ми, безумовно, запізнилися.
У 2011 році надійшла пропозиція купити фабрику з переробки курки і батя пішов туди. — У Володимирі-Волинському (з 2021 року – місто Володимир – ЕП). — Так. — Це було рішення батька і він викупив? — Так, йому дали таку пропозицію, він прийшов, сказав: давайте.
Я спочатку – ні.
Ну, бо, знаєте, кудись у той момент закопувати гроші мені здавалося неправильним.
Але, як життя показало, це був правильний крок. — Є назва материнської компанії групи? — Avesterra Group.
Вона створена в цьому році.
У неї ми влили всі свої активи. — Чи правильно розуміти, що Avesterra Group і все, чим володієте ви, це спільний бізнес братів Добкіних? — Безумовно, це родинний бізнес, наших дітей. — 50 на 50? — Так, наших родин.
У нього є свої діти… — Що входить у групу, які ключові активи? — Ми виробляємо 53 тисячі тонн продукції на рік, мова про м’ясо курчат бройлерів.
Річний виторг – близько 4 мільярди гривень.
Під нашу зустріч мені давали інформацію.
З початку війни ми сплатили мільярд гривень податків. Наступного місяця плануємо відкрити новий сучасний переробний завод.
Ми вклали в нього 60 мільйонів євро.
Він розташований на Волині, 30 тисяч квадратних метрів, з новими очисними спорудами.
Такі є тільки, я знаю, в МХП. Читайте також: Бізнес-партнер власника "АТБ" Олександр Настенко: В 1995-му ми заробляли 30 тисяч доларів в день чистими на трьох — Це все побудовано на базі володимирської фабрики? — Так, це створено на базі Avesterra Group. — Якщо повернутися до питання, що входить у групу.
Ви мене поправите: Володимирська птахофабрика. — Так. — Володимирська торговельна компанія. — Не входить, ми її продали давно.
Вона займалася торгівлею. — Луцька аграрна компанія. — Так, це наша операційна компанія. — Володимир-Волинська аграрна компанія і сільськогосподарське підприємство "Україна-М". — "Україна-М" – ні. — Якщо перераховане спростити, то всі активи займаються виробництвом… — …курятини.
Хтось вирощує, хтось переробляє, хтось продає.
Так легше працювати.
Ми живемо в час, коли постійно є якісь питання.
Легше мати кілька різних структур. — Уся продукція реалізується під торговою маркою "Епікур"? — Ні, з 5 тисяч тонн на місяць під цією торговою маркою – лише близько 700 тонн. — А інша? — "Чебатурочка".
Це наш основний проєкт.
Він дешевшого цінового сегменту, тому що там різна технологія вирощування. — Мається на увазі, що "Епікур" – елітна продукція? — Так, вона виробляється без добавок та антибіотиків протягом усього циклу вирощування. — Усе інше з антибіотиками? — Не зовсім так.
Звичайна технологія вирощування передбачає використання антибіотиків у процесі відгодівлі, але на фінішному етапі вони не використовуються.
Це гарантує відсутність слідів антибіотиків у самому м’ясі. Дмитро Добкін: "Я "бухий" якісь коментарі писав у ютубі про "руских", якісь "гадості", і потім прилетіло" Олександр Чекменьов — Ваші активи фігурують у кримінальних провадженнях.
Ось витяг з одного з них: "З показань свідка від 13.09.2024 вбачається, що представники АТ "Володимир-Волинська торговельна кампанія", ПрАТ "Володимир-Волинська птахофабрика", ТОВ "Луцька аграрна компанія" упродовж 2019-2021 років більшу частину виготовленої продукції з птиці з метою отримання надприбутків постачали для реалізації на тимчасово окуповані території Луганської області за готівкові кошти". — Прізвище свідка? — Не знаю. — А я вам скажу: Коваленко. — Це ваш колишній бізнес-партнер? — Так.
Насправді це був мій товариш, ми товаришували і я просто привів його в компанію, просив батька, щоб він працював.
Він став топменеджером компанії, управляв нашим сімейним бізнесом, я йому довіряв.
Усе це було десь до 2019 року, тобто багато років.
Потім я йому подарував спочатку 3% акцій нашої фабрики, потім ще 4%.
Я вважав, що він мій друг, і думав, що якщо в нього буде відсоток акцій, то він буде більш зацікавлений розвивати бізнес, але я помилився. — Що пішло не так? — Він почав публічно просувати себе як акціонера.
Потім я дізнався, що за кошти моєї компанії Олексій Коваленко активно розвиває власний бізнес-проєкт.
Я зрозумів, що це для мене небезпека. — Повернімося до кримінальних проваджень, де ваші активи згадуються як учасники торгівлі з окупованими територіями. — Це наклеп, ми цього ніколи не робили.
Ми всі прокинулися 24 лютого і свідомо зробили вибір у житті.
Для себе я зробив вибір.
Я залишився жити тут, тут живе моя родина.
Я люблю свою країну, я себе вважаю українцем.
Коли мені кажуть, що я співпрацюю з ворогом, це приниження для мене.
Цього ніколи не було і не буде! — Наступне питання логічніше було б поставити вашому брату, але як можна пов"язати сказане вами з тим, що ваш брат – диякон УПЦ московського патріархату, яка хрестить танки, що їдуть в Україну і вбивають нас? — У нас у родині я не лізу в речі, які є особливими для людини.
Усе, що держава дозволяє, не заборонене.
Я іду в церкву і ніколи не дивлюся, яка там табличка.
Уже коли я зайшов, я бачу, куди зайшов.
Я йду помолитися, поставити свічку. — Але ж ви, як і брат, розумієте, що ви – регіональна еліта, з якої хтось може брати приклад.
Потрібно розуміти цю відповідальність. — Я не сперечаюся з вами.
Я вам скажу особисте: я за все українське, але я світська людина: зайшов, вийшов.
Я глибоко не занурююся в цю тему. Читайте також: Василь Хмельницький: Не займаюся трьома речами — зброєю, наркотиками і бізнесом в Донецьку — В одному з епізодів кримінальної справи щодо ваших підприємств ідеться про встановлені факти експорту продукції ПрАТ "Володимир-Волинська птахофабрика" до Туреччини та Узбекистану з метою реекспорту в Росію. — Встановлені факти просто зі слів свідка. — Там так не сказано. — Я вам так скажу.
От зараз 96% своєї продукції ми продаємо всередині країни.
Тобто це безготівкова форма, відкрита торгівля.
Трошки ми продавали на західні ринки.
Ми не могли продати в країни ЄС, бо в нас була стара бойня і нам не давали експортних сертифікатів.
Тільки зараз, коли ми відкрили нові потужності, з"явилася можливість виходити на експортні ринки і продавати більші об’єми. Я вже озвучив свою позицію стосовно взаємодії з ворогом.
На нас летять шахеди, ракети, ми всі тут з цим живемо щодня, ми всі це відчуваємо.
Прилетіти може в кого завгодно.
Під Харковом у мій будинок прилетів КАБ, дому немає. — Основний будинок? — Так, там жила моя родина, дуже гарний будинок був. — Це коли було? — Коли була деокупація Вовчанська, у минулому році.
Я там був, коли наші деокупували.
Там усе було засрано, але це ще був будинок, я забрав з нього якісь речі, ліжко, шафу.
Поставив у київському будинку, який зараз орендую. — Знищення вашого будинку – це ж випадковість. — Там немає всього села.
Я "бухий" якісь коментарі писав у ютубі про "руских", якісь "гадості", і потім прилетіло. — Ще питання стосовно звинувачень: стверджується, що Луцька аграрна компанія "відмиває" кошти з метою ухилення від сплати податків. — Я ж вам сказав, що ми сплатили в державну казну мільярд гривень податків з лютого 2022 року.
Ми "відмивочна" фірма? — Може, ви могли заплатити півтора мільярда. — Ні, є ж оборот.
Ми – виробник. Про конкурентів, Ющенка та виїзди за кордон — Яке місце ви посідаєте в Україні серед найбільших виробників курятини? — Наші 53 тисячі тонн на рік покривають 5% ринку України.
Наша стара бойня могла переробляти 6 тисяч голів птиці за годину, нова – 13,5 тисячі, удвічі більше.
Ми можемо вийти на 120 тисяч тонн на рік. — Ваш основний конкурент – МХП? — МХП – не те що конкурент, це глиба.
МХП – це половина ринку, а інша половина ринку – це всі інші. — То з ким ви конкуруєте? — Є три компанії: ми, Нікопольська фабрика та дніпровська "Агро-овен". — Усі дивуються, як можна вижити, маючи такого конкурента як МХП. — Вони пішли на Європу (на Євросоюз – ЕП). Дмитро Добкін: "При Ющенку, мені здається, я заробляв.
У ті часи всі заробляли" Олександр Чекменьов — Якого зворотного зв"язку ви очікуєте від влади? Якщо можна, без пафосу. — У нас наразі питань немає.
З органами влади все вирішується, ніхто не приходить, не "обілечує", не створює проблем.
Іде нормальний робочий процес. — Уже не "обілечують" чи ніколи не "обілечували"? — Якогось такого "кіпішу" з владою не було.
Що стосується центральної влади, керівництва країни, це зрозуміло: утримати країну, стримати ворога. — Де проводите найбільше часу? Як виглядає ваш день? — Спортом займаюся, бігаю тричі на тиждень. — Від правоохоронних органів? — Ні, це я трішки "триатлоню".
Займаюся англійською мовою.
Прокидаюся, сніданок, потім у мене година англійської, потім тренування, три рази на тиждень пробіжка, раз на тиждень плаваю, раз на тиждень – у спортзалі. Далі в мене "зідзвони", це до обіду, після обіду – офіс до вечора.
Потім можу десь з родиною сходити в ресторан.
Я Київ ще тільки пізнаю.
Я прожив 47 років у Харкові, потім почалася війна, приїхав сюди.
Я поки що тут слабо орієнтуюся. Читайте також: Керівник бізнесу Новинського: "Андрій Єрмак, я вас прошу, будьте розумною людиною" — Ви всі ці роки, усі 3,5 року в Києві? — Так.
З початку війни перші кілька тижнів я був у Харкові, але там уже духота стала, я забрав родину, відвіз на захід. — "Духота" – маєте на увазі, що стало небезпечно? — Бомбили страшно.
Я так уже через родину напружився… — Хто був найкращим президентом України за роки незалежності? — Для мене – Ющенко, як не дивно.
Кучма країну тримав, тільки коли Майдан уже був, але країну тоді не дали порвати.
При Ющенку, мені здається, я заробляв і люди були поруч зі мною.
У ті часи, згадую, усі заробляли. — Може це ностальгія не за Ющенком, а за можливістю заробляти? — Не такий прес "ментів", якась влада не така. — Не такий, як зараз? — Не такий, як зараз… Я не хочу перебільшувати.
Просто зараз, знаєте, такі часи, коли і так важко.
Зараз його взагалі не повинно бути, на мою думку, тому що всі виживають.
Знаєте, радіти від життя особливо мало в кого виходить. — Ваші опоненти звертають увагу на те, що ви маєте вільний виїзд за кордон.
Можете пояснити механіку процесу? — Воно працює так, як держава вирішила, я так цим і користуюся.
У березні 2022 року я пішов у військкомат, став відразу на облік. — І що – вас ніхто не мобілізував? — Ніхто, тому що всі розуміють, що моя голова на фронті? Але в мене є бізнес, є можливості.
Хоча я розумію: забрали б – куди б я дівся, поїхав би. — Тобто у вас виїзд завдяки системі "Шлях"? — Ні, завдяки бронюванню.
Наказ про відрядження або відпустка. Дмитро Добкін: "За жодних умов не повернувся би в політику" Олександр Чекменьов — Як часто спілкуєтеся з братом? — Якщо немає якихось справ, то раз на тиждень, на вихідних – обов"язково. — З ким востаннє спілкувалися з великої політики? — Я з політики відійшов, це вже буде шість років. — Тобто шість років ні з ким? — Я вам так скажу: я і тоді особливо ні з ким.
Мені це не цікаво.
Я не знаю, відчуваєте ви чи ні, але моє життя, моя справа – це збудувати компанію, про яку будуть говорити, яка буде лідером. — За яких умов ви готові були б повернутися в політику? — За жодних.