Польська навала: як імпорт витіснив українські сири з полиць супермаркетів

Перший квартал 2025 року приніс неприємні новини для вітчизняних сироварів: імпорт сиру в Україну зріс у середньому на 25% відносно показників 2024 року.
Іноземні тверді сорти вже займають майже половину вітчизняного ринку. Місцеві виробники б"ють на сполох, оскільки їм складно конкурувати з іноземними компаніями.
Причини – кон"юнктура внутрішнього молочного ринку, купівельна спроможність населення та дотації іноземним виробникам. Якщо експансія іноземних сирів триватиме, то до кінця 2025 року країна ризикує втратити цілу галузь, попереджають експерти.
Що робити, аби цього не сталося? Польща і контрабанда Щомісяця в Україну завозять близько 3 тис.
тонн імпортного сиру, свідчать дані Спілки молочних підприємств (СМП).
Переважна його частина – тверді та напівтверді сорти.
За словами виконавчого директора СМП Арсена Дідура, найбільше на вітчизняний ринок постачається продукції польських компаній. За оцінками спілки, ще 1 тис.
тонн сиру завозять нелегально, без контролю якості і сплати податків.
Цю цифру офіційна статистика як контрабанду не відображає, але, каже Дідур, наявність таких обсягів відчувають українські виробники. Останні щомісяця виробляють близько 4 тис.
тонн сиру.
"За січень-лютий 2025 року великі мережі національного ритейлу забезпечили 47% внутрішнього споживання імпортним сиром", – констатує виконавчий директор СМП.
У 2014-2015 роках частка імпортного сиру на внутрішньому ринку становила 11-15%, каже Дідур. Чому імпортного сиру стало більше Основна причина – нижча ціна імпортного продукту.
Це виглядає парадоксально, бо зазвичай у вартість імпортних товарів закладаються логістичні витрати, що позначається на кінцевій ціні продукції.
Проте цей феномен має пояснення. За 2024 рік молочна сировина, на яку припадають 70% собівартості сиру, в Україні подорожчала на 30%.
Основний компонент виробництва вітчизняного продукту зріс майже до рівня країн Євросоюзу, а платоспроможність українців залишилася низькою, через що сировари мали проблеми з продажами. "У 2023 році ціна на молоко в Україні була нижча, ніж у країнах Євросоюзу, що допомагало вітчизняним виробникам конкурувати.
Попит зростав, обсяги виробництва – теж.
Однак восени 2024 року ціна на молоко зросла на 20-30% і в грудні був зафіксований рекордний обсяг імпорту сирів з 2021 року", – пояснює партнер проєктів профільного агентства "Інфагро" Максим Фатєєв. На початку 2025 року ситуація покращилася.
У березні сировина в Україні коштувала на 25% менше, ніж у країнах ЄС: 41,62 євроцента за кг екстра-молока проти 54,68 євроцента в Польщі та 53,65 євроцента в середньому в ЄС.
Попри це імпортні сири досі мають цінову перевагу в Україні.
У чому причина? Читайте також: Більше платиш, менше їси.
Чому виробники продуктів зменшують розміри упаковок "Польща щомісяця експортує до нас 1,5-1,8 тисячі тонн сиру – це 10% їх експорту.
Український ринок споживання – 8 тисяч тонн на місяць, тому простір для зростання в них є.
Їхнє виробництво зростає щороку", – каже Дідур.
За його словами, для захоплення більшої частки українського ринку поляки можуть вдаватися до демпінгу, покриваючи це прибутками з ринку Євросоюзу. Більш імовірно, що на нижчу кінцеву ціну іноземного продукту впливає фактор державної підтримки з боку ЄС та національних урядів, які дозволяють "зрізати" значну частину витрат виробництва, стверджують українські сировиробники. "Євросоюз дотує до 30% вартості молока, тому виходить нижча ціна на продукт.
До того ж, до нас сири завозяться без вхідного мита", – пояснив ЕП голова наглядової ради "Молочного альянсу" (бренд "Пирятин") Сергій Вовченко. Ще один нюанс – розрахунки з ритейлом.
За імпортний сир великі мережі магазинів платять постачальникам одразу, а за український – через 120 днів.
За цей час коштом прибутків вони завозять ще більше імпортного сиру, скаржиться Дідур. Купівля іноземних сирів мережами – це часто прямий контракт без додаткових умов, а українським виробникам ритейл диктує правила.
"Мережам цікаво ввозити продукцію як власний імпорт і для розвитку свого бренду", – додає Вовченко. Найбільші супермаркети займають 70% ринку ритейлу, тому місцеві виробники приймають умови супермаркетів, інакше втратять доступ до споживача.
ЕП попросила АТБ та Fozzy Group ("Сільпо", "Фора", "Фоззі") розкрити умови угод з українськими та іноземними виробниками сирів, але там утрималися від відповіді. І виробники, і експерти стверджують, що український сир не поступається іноземним за якістю.
"Великі підприємства використовують високоякісну сировину, а наші сирзаводи відповідають вимогам Євросоюзу", – стверджує Дідур. Чи зникнуть українські сири Директорка з маркетингу бренду "Комо" Ірина Стопа описала ситуацію із сирною експансією як критичну.
Через рекордне подорожчання сировини у 2024 році виробники підняли ціни і мережі почали масово завозити продукцію з-за кордону. "Якщо ситуація не зміниться, то частка імпортних твердих сирів і надалі зростатиме, а Україна втратить свою сирну промисловість.
Це призведе до зменшення фермерських господарств та поголів’я корів", – переконана вона. Читайте також: "70% переробників "калампуцять" щось у хатах".
Голова спілки молочників про корів, вартість масла і диктат супермаркетів Зараз 20-30 великих та середніх підприємств забезпечують більшу частину вітчизняного виробництва сирів.
За даними СМП, у галузі працюють 200 тис.
осіб: фермерів, виробників, логістів, продавців.
Сирзаводи – основні підприємства в малих і середніх містах.
Їх зникнення погіршить економічне становище громад. "Якщо до кінця 2025 року імпорт захопить 80% вітчизняного ринку, українські виробники не витримають і зупиняться.
Ніхто не працюватиме собі в збиток.
Це стосується великих виробників", – попереджає Дідур. За його словами, менш трагічні наслідки чекатимуть на малих виробників, оскільки вони мають сталий локальний ринок. Що далі З огляду на скарги виробників, ситуація видається критичною.
В умовах, коли імпортні сири дешевші, а умови реалізації диктує великий ритейл, колапс галузі – це питання часу.
За словами експертів, його залишилося менше року.
Однак існують варіанти, які можуть полегшити умови роботи сироробів. Молочники із СМП пропонують Мінекономіки підтримати споживання сиру програмою "Національний кешбек" шляхом встановлення ставки 30%.
Це коштувало би бюджету 100 млн грн на рік, але зберегло б виробництво, робочі місця та податки і стимулювало б внутрішній попит, вважає Дідур. Однак цей варіант видається малоефективним.
Стимулювання попиту "з центру" забезпечило у 2024 році приріст 0,001% ВВП з розрахунку всіх причетних галузей, а витратили на програму за останні чотири місяці року 400 млн грн. Читайте також: Нова програма від держави: що таке "Національний кешбек" та як він працює Українські виробники хочуть дотацій з держбюджету, адже в ЄС цей бізнес підтримує держава і конкурувати з дотаційним продуктом складно.
На 2025 рік уряд передбачив 1 млрд грн для тваринництва й агропереробки, але чи дійдуть ці кошти до всієї галузі, не відомо, оскільки ця стаття бюджету не захищена. Навіть якщо цей мільярд "розкидають" по галузі, він не виправить ситуацію, бо держпідтримка польських виробників обраховується мільярдами євро. Розв"язання проблеми може критися не в державних дотаціях, а в ліквідації бар"єрів: податкового тиску, бюрократії, нерівних умов співпраці з ритейлом. Другий нюанс – собівартість та сировина.
Молоко в Україні вже дешевше, ніж у ЄС.
Проте логістика, електроенергія, пакування і податки формують ціну, яка не дозволяє конкурувати з галуззю, де із сировини "зрізають" третину вартості. Один з варіантів зниження собівартості – відновлення спецрежиму ПДВ для виробників молока, що діяв до 2017 року.
Тоді ферми не сплачували ПДВ до бюджету, а спрямовували його на спецрахунки, гроші з яких використовували для розвитку виробництва.
Після скасування цього режиму Україна за сім років втратила майже 40% поголів’я великої рогатої худоби, що призвело до дефіциту молока і зростання цін на нього.
Однак уряд навряд чи піде на цей крок. Найбільш небажаний варіант – погіршення якості продукції заради зменшення витрат бізнесу.
Це знизило б ціни на сири, але українські виробники втрачали б свої позиції ще швидше через відмову споживачів від неякісної продукції. Знизити витрати без втрати якості можна через власні інвестиції та доступ до дешевих коштів.
В Україні цього нема і скоро не буде.
"Під час війни дешеві кредити і підтримка держави недоступні.
Залишаються тільки варіанти залучення приватного капіталу з інших сфер або іноземні інвестиції", – вважає Фатєєв. Один з реалістичних кроків – перегляд формату взаємодії з ритейлом.
Слід ініціювати контракти, які будуть вигідні всім сторонам.
Держава не повинна втручалася в цей процес, оскільки тоді умови купівлі українського сиру можуть спотворитися настільки, що ритейлу може стати вигідніше його не купувати.