Як агрегація в енергетиці може заробляти для бізнесу та населення і чому це поки складно

Ринок електричної енергії України перебуває у фазі активних трансформацій, що супроводжуються інтеграцією сучасних європейських механізмів.
Серед таких нововведень важливе місце посідає діяльність з агрегації. Агрегація визначається як об’єднання електроустановок з метою купівлі-продажу електроенергії, надання допоміжних послуг або послуг з балансування на ринку електричної енергії. По суті, агрегатор – це менеджер для енергетичних активів інших компаній чи споживачів.
Його задача – зібрати разом різні електроустановки та управляти ними на ринку, створюючи єдину віртуальну генеруючу установку для Оператора системи передачі. З законодавчого погляду агрегатор – це особа, що відповідає за баланс електроустановок, які входять до складу його агрегованих одиниць (один регіон – одна одиниця), має право купувати та продавати електричну енергію на різних ринкових сегментах, надавати послуги з балансування та допоміжні послуги оператору системи передачі (ОСП).
Агрегатор також зобов’язаний забезпечувати дотримання всіх нормативних вимог щодо інформаційної та кібербезпеки. Правилами ринку уточнюється, що агрегатор відповідає за складання добових графіків електроенергії, управління електроустановками відповідно до команд ОСП, а також несе фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії.
Також агрегатор повинен гарантувати технічну можливість управління кожною електроустановкою в межах агрегованої групи окремо. Основним нормативним документом, що регулює діяльність агрегаторів, окрім Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил ринку, є Ліцензійні умови, затверджені постановою НКРЕКП № 1909 від 18.10.2023.
Вони встановлюють обмеження для агрегаторів, зокрема забороняючи їм здійснювати діяльність з передачі або розподілу електроенергії. Ключовим інструментом взаємодії агрегатора з учасниками ринку є договір про участь в агрегованій групі, який чітко визначає умови входження та виходу з групи, фінансові зобов’язання сторін, а також порядок взаємодії з оператором системи передачі.
Учасники ринку мають право безперешкодно змінювати свою приналежність до агрегованих груп, водночас вихід з групи має бути забезпечений максимально швидко, але не довше ніж за 21 календарний день. Законодавчо передбачено, що штрафні санкції за вихід з агрегованої групи можуть застосовуватися лише у випадках, коли вони не перевищують прямі витрати агрегатора, пов’язані з виходом учасника.
Для захисту прав малих споживачів, таких як побутові або малі непобутові споживачі, такі санкції взагалі не застосовуються. Власне, в процесі запровадження механізму агрегатора Україна активно імплементує європейські підходи до регулювання діяльності з агрегації, відповідно до Регламенту (ЄС) 2019/943 та Директиви 2019/944.
Зокрема, Європейське законодавство визначає агрегацію як ключовий механізм інтеграції кінцевих споживачів у ринок електроенергії, надаючи їм можливість активно керувати своїм енергоспоживанням.
Кінцеві споживачі мають право вільно вибирати агрегатора для участі в ринку, а агрегатори отримують рівний доступ до ринків балансування, допоміжних послуг і ринків потужності. В Європі такі моделі працюють давно.
Наприклад, великі супермаркети отримують оплату за те, що в певні години можуть знизити споживання своїх холодильників.
А власники домашніх батарей продають свою енергію агрегатору на ринок балансування. В Україні сам механізм започатковано у 2023 році, але значний інтерес до нього з’явився наприкінці 2024, коли стало зрозуміло, що на ринку близько 1 ГВт незадіяних на повну потужностей у вигляді когенераційних та газотурбінних установок, що зосереджені "в руках" споживачів та муніципалітетів, які самостійно на ринок виходити з такими потужностями не можуть, або не хочуть.
Саме агрегатор є тим механізмом, який може залучити в ринок вказані незадіяні об’єкти та у такий спосіб значно долучитись до балансування системи. Щодо фінансового інтересу агрегатора, то він полягає в тому, аби на основі своїх професійних експертних знань у найбільш вигідний спосіб продавати на різних сегментах ринку електроенергію споживачів.
Для споживачів – це можливість заробляти на належній їм генерації, отримуючи кошти залежно від об’єму задіяння їх установок на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг.
Водночас на споживачах, або їх постачальниках залишається зобов’язання зі сплати тарифів на розподіл та передачу. Але, як завжди при запровадженні нового механізму, є нюанси. Проблема № 1 – облік та диспетчеризація.
Законодавством передбачено, що учасники агрегуючої групи повинні мати окремі точки обліку, а їх диспетчеризація має здійснюватись через спеціальне програмне забезпечення агрегатором.
В питанні обліку поки не дуже зрозуміло, як це працюватиме практично (отримання окремих точок, надання послуг тощо).
По диспетчеризації – фактично законодавчо не встановлено вимог для агрегатора необхідному програмному забезпеченню, що, з одного боку, може не заважати швидкій появі нових гравців, а з іншого – призвести до власне проблем в управлінні в межах віртуальної установки. Проблема № 2 – взаємодія з ОСП і ризик заборгованості.
Всі гравці ринку знають, що балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг періодично переживають то погані, то гарні часи.
Враховуючи, що основним контрагентом агрегатора з логіки механізму є ОСП, важливим для життєздатності організму є своєчасна оплата наданих агрегатором послуг, особливо враховуючи той факт, що всі небаланси агрегованої групи агрегатор закриватиме власним коштом перед ОСП. Проблема № 3 – одна на область одиниця агрегації.За чинними правилами в Україні агрегатор може створити лише одну одиницю агрегації в межах однієї області, що обмежує можливості для ефективного балансування.
Водночас в практиці ЄС агрегатор може створювати кілька незалежних одиниць агрегації навіть в межах однієї території – залежно від типу установок, профілю споживання або технічних особливостей.
Відповідно, українське обмеження значно звужує гнучкість бізнес-моделі. Проблема № 4 – заборона делегувати зобов’язання.В умовах, коли система та робота ринку дуже залежить як від незавершеної реформи ринку, так і від постійної змінності через дії ворога – аналітично прогнозувати запити та потреби ринку буває більш ніж складно.
В такому контексті, актуальним було б об’єднання гравців ринку, особливо таких нових, як агрегатор, з іншими учасниками ринку, що може полягати в частковому делегуванні своїх зобов’язань перед ОСП суб’єктам, що, до прикладу, можуть в певний момент зреагувати на акцепт заявки чи команду ОСП, якщо цього не може зробити сам агрегатор.
Звичайно, враховуючи, що такий захід з делегування має дещо стимулюючий характер – його застосування можливо було б обмежити в часі. Проблема № 5 – заборона продажу електроенергії кінцевим споживачам всередині агрегованої групи.
Ще одна специфічна українська норма – агрегатор не може продавати електроенергію безпосередньо кінцевим споживачам всередині своєї агрегованої групи, що створює суттєві перешкоди для розвитку гнучких моделей енергетичного ринку, які вже активно впроваджуються в країнах Європейського Союзу.
Зокрема, в більшості країн ЄС агрегатору дозволяється пропонувати послуги безпосередньо кінцевим споживачам, сприяючи розвитку конкурентного та інноваційного ринку електроенергії.
Запровадження відповідного досвіду в Україні забезпечило б можливість для агрегаторів пропонувати послуги кінцевим споживачам, включно з моделями peer-to-peer торгівлі, та точно зробило б цю модель цікавішою насамперед для великих споживачів. Проблема № 6 – неможливість закупівлі послуг агрегації муніципалітетами без змін до Закону "Про публічні закупівлі".
Попри те, що Закон України "Про ринок електричної енергії" визнав агрегатора повноцінним учасником ринку, а агрегацію – самостійним видом діяльності з надання енергетичних послуг, чинна редакція Закону України "Про публічні закупівлі" не враховує специфіку цього нового ринкового гравця.
Це створює бар’єр для муніципалітетів, які не мають змоги напряму закуповувати послуги з агрегації без застосування загальних процедур публічних закупівель. Формально агрегатор не включений до переліку суб’єктів, на яких не поширюється дія цього закону.
На практиці це означає, що громада, яка бажає впровадити сучасні механізми керування енергоспоживанням, наприклад, балансувати навантаження за допомогою агрегатора, що працює з насосними станціями водоканалу чи теплопостачальним підприємством, змушена проводити публічну закупівлю на загальних засадах. Враховуючи новизну послуги агрегації, обмежену кількість операторів на конкретних територіях, відсутність чітких ринкових тарифів у звичайному розумінні та складність технічного опису предмета закупівлі, проведення такої процедури або унеможливлюється, або призводить до неефективного результату.
По суті, громади позбавлені доступу до послуг, які можуть дати значний ефект для зменшення витрат, зниження пікових навантажень і підвищення енергетичної стійкості. Європейська практика свідчить, що послуги з агрегації не підпадають під дію процедур публічних закупівель.
У більшості країн ЄС такі послуги є частиною системи балансування енергетичних ринків, надаються за правилами, встановленими оператором системи передачі, і укладаються за ринковими механізмами, а не в порядку тендерів.
Муніципальні компанії в Німеччині, Франції чи Італії мають змогу напряму працювати з агрегаторами, виходячи з технічної потреби та ринкової пропозиції.
Це дозволяє активно залучати місцеві гнучкі потужності – накопичувачі, системи споживання чи локальну генерацію – до участі в управлінні навантаженням і підвищенні ефективності енергетичної системи. Відповідно, для того, щоб забезпечити можливість реального використання агрегації в роботі муніципальних інфраструктурних підприємств, доцільно внести відповідні зміни до Закону України "Про публічні закупівлі", доповнивши перелік винятків в проведенні закупівель згадкою про агрегаторів та послуги агрегації.
Це дозволить громадам без зайвих процедур укладати договори з ліцензованими агрегаторами, задіявши наявні у них установки та заробивши для покриття інших енергетичних потреб громади. Агрегація – це справді один з найсучасніших механізмів роботи енергетики, який може стати однією відповіддю на безліч викликів енергосистеми.
Наразі Україна зробила важливий крок, заклавши європейську модель агрегації у своє законодавство, але поки ці правила більше нагадують каркас без м’язів.
Тож наступний етап – прибрати бар’єри й адаптувати регулювання так, щоб агрегатор став не формальним ліцензіатом, а реальним бізнес-інструментом для споживачів, муніципалітетів та промисловості.