Чому міжнародну допомогу Україні продовжують ускладнювати посередники?

Економіка України спирається на підтримку іноземних партнерів, які не відкладають допомогу на післявоєнну відбудову.
Але способи працевлаштування персоналу проєктів міжнародної технічної допомоги, які склалися історично, не відповідають реаліям часу, в першу чергу через неможливість виконавців проєктів самостійно сплачувати єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, більше відомий як ЄСВ. Серед вироблених міжнародною практикою інструментів технічна допомога відіграє особливу роль, адже її надають безоплатно для підтримки та розвитку.
Поширена в усьому світі як допомога від так званих "розвинених країн" "країнам, що розвиваються", для подолання розриву між ними.
Україна віддавна її отримувала.
Наприклад, договори з США та Сполученим Королівством уклали в 1992 та 1993 роках. В умовах війни міжнародна технічна допомога підтримує економіку, сільське господарство, медицину, відновлення та будівництво інфраструктури, житло для внутрішньо переміщених осіб, переміщення критичних підприємств із місць бойових дій, розмінування та багато іншого.
Опосередковано, це також дозволяє вивільнити та спрямувати більше ресурсів на оборону. Для чого посередники в працевлаштуванні? Проєкти технічної допомоги звичайно реалізують не безпосередньо уряди інших країн, а відібрані ними за конкурсом компанії та організації, які мають досвід та ресурси відповідно до потреб проєкту.
Багато з них займаються цим професійно по всьому світу, накопичивши значний досвід технічної допомоги, та націлені на ощадливу витрату ресурсів при її реалізації. Є такі, які з огляду на тривалу присутність в Україні давно відкрили власні представництва.
Але часто без пов’язаних із цим формальностей і бюрократичного навантаження реалізувати проєкт ефективніше. Для цього уряд України, звісно зацікавлений в допомозі, за зверненням іноземного партнера забезпечує нескладну реєстрацію проєкту та акредитацію виконавця, після якої іноземна компанія чи організація безпосередньо відкриває рахунки в українських банках, оформлює працівників і номери для транспортних засобів, закуповує товари, роботи, послуги чи перераховує грантові кошти для отримувачів допомоги тощо. Звичайно міжнародні договори звільняють допомогу від оподаткування.
Оскільки компанія іноземна, вона не звітує до податкових органів в Україні.
Але в Україні роботодавці сплачують за працівників, серед іншого, ЄСВ.
А з цим виникає потреба в посередниках у працевлаштуванні. Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", або ДП "ГДІП", традиційно опікується й проєктами міжнародної технічної допомоги, сплачуючи обов’язкові платежі, пов’язані з працевлаштуванням.
Але кількість проєктів і залучених працівників стрімко зростає – проєкти вимушені звертатися до приватних компаній, які надають послугу так званого аутстафінгу, тобто працевлаштування з подальшою роботою в іншого роботодавця. Як розв’язати проблему? Очевидне рішення – сплата ЄСВ без посередників. У 2019 році Мінекономіки, намагаючись зарадити ситуації, припустило, що виконавців проєктів міжнародної технічної допомоги можна розглядати як розташовані в Україні відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ і організацій, та зазначило їх у формі заяви про взяття на облік платника ЄСВ.
Але податкові органи послідовно відмовляються брати їх на облік платниками ЄСВ. Щоб дійсно поставити крапку в цьому питанні, потрібен закон, який би включив виконавців проєкту технічної допомоги до переліку платників ЄСВ в статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування".