Де межа між національними інтересами та захистом права власності?

Одним з механізмів націоналізації активів осіб, які сприяють війні, є застосування до них санкції "стягнення активів у дохід держави".
Санкцію застосовує Вищий антикорупційний суд за позовом Мін"юсту.
Суд уже розглянув 42 такі позови.
Цей механізм очевидно сумнівний з точки зору захисту гарантованого Конституцією України права власності.
Націоналізація активів пособників рф виправдана, однак така спрощена судова процедура має значні ризики.
Особливо тоді, коли мова йде про націоналізацію активів компаній, які не є резидентами рф, а працюють у цивілізованому світі.
Націоналізація активів застосовується вже близько двох років і щоразу, коли держава стикається з труднощами, вона в ручному режимі змінює законодавство.
Так, у справі про націоналізацію активів Shell Вищий антикорупційний суд відмовив у стягненні частки в українському товаристві, що опосередковано належала підсанкційній особі, у зв"язку з тим, що це призведе до порушення права власності голландського добросовісного співвласника.
Висновки ВАКС у цій справі стали підставою для розробки законопроєкту №11195 щодо механізму захисту права власності третіх осіб.
Що передбачає законопроєкт Проєкт передбачає можливість стягнення в дохід держави 100% пакета акцій або інших цінних паперів, що прямо належить юридичній особі, у структурі власності якої є особа, до якої застосована санкція у вигляді блокування активів.
Простіше кажучи, передбачено націоналізацію 100% корпоративних прав української компанії, у якій підсанкційна особа є опосередкованим власником частки будь-якого розміру (нижня межа не встановлена).
Залежно від розміру такої частки пропонуються дві процедури: 25% і більше - рішення ухвалює суд, менше 25% - рішення ухвалює Кабмін.
Після націоналізації Фонд державного майна має відновити права непідсанкційних співвласників.
По-перше - відкрити рахунки умовного зберігання (ескроу) та зарахувати на них права на цінні папери.
По-друге - поінформувати інвесторів про необхідність вжиття дій для оформлення набуття ними права власності на акції в українській компанії, що були зараховані на рахунки ескроу.
Власник має здійснити необхідні дії для забезпечення переказу прав на акції з рахунків ескроу на власний рахунок.
Якщо протягом п"яти років власник не вчинить дії з відновлення своїх прав, вважатиметься, що він відмовився від права власності, і корпоративні права перейдуть у дохід держави.
Що не так із запропонованим механізмом Право власності є основоположним правом, яке охороняють Конституція України і низка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх договорів.
Створення будь-якого механізму націоналізації активів за спрощеною судовою процедурою, а тим більше на підставі рішення уряду, очевидно протиправне.
У контексті запропонованого законопроєкту слід зазначити таке.
По-перше, незаконною є націоналізація 100% акцій/часток в українській компанії, що належить юридичній особі, до якої не застосована санкція.
Підстави для застосування санкції "стягнення активів в дохід держави" чітко визначені: особа своїми діями створила загрозу національній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України або значною мірою сприяла вчиненню таких дій.
Якщо такі підстави відсутні, націоналізація активів юридичної особи суперечить Конституції та міжнародним зобов"язанням України із захисту права власності.
Суд ЄС став на бік Фрідмана й Авена, але вони ще під санкціями.
Що відбувається і які є загрози для України? По-друге, незрозумілі повноваження Кабінету міністрів.
Закон передбачає, що єдиним суб"єктом застосування цієї санкції є Вищий антикорупційний суд.
Наділення суду нехарактерними для нього повноваженнями ставить під сумнів законність такої процедури, але наділення уряду повноваженнями ухвалювати рішення про націоналізацію 100% української компанії абсолютно незаконне.
Крім того, уряд є суб"єктом внесення пропозиції про застосування санкцій РНБО.
Тобто передбачається єдина державна вертикаль: Кабмін ініціює застосування санкції, РНБО її застосовує, а потім Кабмін націоналізує активи.
По-третє, законопроєкт передбачає порушення права власності непідсанкційного бенефіціарного власника, оскільки він втрачає права з опосередковано належних йому корпоративних прав.
До того ж держава не передбачає механізм автоматичного відновлення його прав, а навпаки - від такого власника вимагається вчинення активних дій для поновлення попереднього становища.
При цьому неможливо гарантувати, що держава виконає свої зобов"язання і непідсанкційному власнику не доведеться доводити своє законне право в судах.
Хоча в пояснювальній записці до законопроєкту зазначається, що його ухвалення унеможливить звернення інвесторів за захистом своїх прав до міжнародних інвестиційних арбітражів, очевидно, що наслідок буде протилежним.
Висновок Хоча санкційний механізм існує в Україні десять років, він залишається непрозорим: відсутні чіткі критерії застосування санкцій та ефективна процедура їх перегляду чи скасування.
Наразі санкції застосовані до понад 10 тис фізичних та юридичних осіб.
Це громадяни і резиденти України та іноземних держав.
Очевидно, що кількість справ щодо націоналізації активів лише збільшуватиметься.
Тут важливо, щоб право власності добросовісних власників активів, які не є пособниками агресора, залишалося непорушним.
Намір законодавця на нормативному рівні вирішити питання захисту прав бенефіціарних власників, які опосередковано володіють українськими компаніями спільно з підсанкційними особами, правильний.
Проте запропонований механізм очевидно суперечить Конституції України та міжнародним договорам.
Альтернативою є підхід, запропонований Апеляційною палатою ВАКС у справі Shell.
У рішенні суд передбачив зміну структури володіння українською компанією та можливість прямого входження непідсанкційного суб"єкта в статутний капітал.
Недавно було публічно озвучено, що законопроєкт відправили на доопрацювання.
Очікуємо на якісно новий підхід законодавця до вирішення наявної проблеми з урахуванням запропонованих правок.