Як у боротьбі з ворогом не знищити власну економіку

У квітні 2024 року голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія зареєстрував законопроєкт № 11195, яким запроваджується механізм можливого фактичного взяття під контроль держави будь-яких підприємств, які належать юридичним особам, у структурі власності яких хоча б на 0,00000001% фігурує підсанкційна особа.
Що це - боротьба з рф на санкційному фронті, знекровлення ворога? Чи бажання під приводом війни здійснити перерозподіл власності в країні?
Як практикуючий адвокат я звик доволі спокійно ставитися до законопроєктів.
Поки вони не стали законами.
Далеко не завжди вони доходять до цієї стадії, та й в самі документи законодавці вносять іноді тисячі правок, які можуть докорінно змінити зміст.
Проте бувають випадки, коли навіть враховуючи це все законопроєкт є очевидно екстравагантним чи навіть небезпечним, як у випадку із законопроектом №11195.
Стосовно нього вже висловилися Європейська бізнес асоціація, народні депутати Олексій Гончаренко та Ярослав Железняк та багато експертів.
За словами Железняка, навіть сам автор законопроекту вже не готовий за нього голосувати.
Обурення громадськості досягло такого рівня, що 24 травня в Міністерстві юстиції України провели обговорення законопроєкту.
Зрозуміло, що повного консенсусу та порозуміння досягнуто не було, але важливіше інше.
Представники бізнес-асоціацій прямо заявили, що законопроєкт не може розглядатися, бо порушує базові конституційні права людини - право власності навіть у ідеально законослухняного правовласника.
У відповідь заступниця міністра юстиції відповіла, що у нас війна, тому ми все одно закон буде ухвалений.
І як у Джорджа Овелла у "1984", його назвуть законом про "механізми захисту права власності", хоча це більше схоже на узаконення державного рейдерства.
Контекст Ще до початку широкомасштабного вторгнення рф в Україні для боротьби із неконтрольовано широким колом осіб, які на думку РНБО посягали на національні інтереси, активно використовувалися санкції.
Всі ми пам"ятаємо ці п"ятниці та санкційні новини.
Неординарним кроком тоді стало активне застосування цього інструменту і до громадян України.
Щодо правомірності використання таких інструментів в правничому світі розгорнулась велика дискусія, яка була представлена в окремих позиціях.
У 2022 році закон про санкції було доповнено, в тому числі, п.
1-1 ч.
1 ст.
4 та ст.
5-1, якими запроваджувалась можливість стягнення в дохід держави активів людей, що завдали шкоди нацбезпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Загальна логіка була зрозуміла - боротьба із колаборантами та дійовими особами рф, але формулювання кола осіб було дуже широким, враховуючи відсилку норми на категорії "національна безпека".
Згідно з пунктами 9 та 10 ч.
1 ст.
1 Закону України про нацбезпеку, національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Але якщо активом, корпоративними правами, підсанкційна особа володіє через іншу юридичну особу, де не є єдиним власником, що ж тоді робити?
Ця проблематика знайшла своє відображення у рішенні Вищого антикорупційного суду України, хоча і скасованому потім у цій частині постановою Апеляційної палати.
За логікою, потрібно накласти арешт на акції підсанкційної особи і передати їх в управління уповноваженому державному органу.
А далі державний орган діє відповідно до законодавства про відповідні співтовариства.
Якщо має мажоритарний пакет, то перебирає управління на себе, якщо міноритарний - отримує відповідний прибуток тощо.
На практиці, як зазначав Мінюст у своїх численних поясненнях, розібратися у структурі власності багатьох товариств складно.
От торгуються акції якоїсь компанії на Лондонській біржі і підсанкційна особа через якусь офшорну компанію купила декілька відсотків акцій - що тоді робити?
Означену проблему і мав би вирішити новий законопроєкт.
Що пропонується законопроєктом Вирішити проблему законодавці пропонують у доволі екзотичний спосіб.
Перше.
100% частки, яка належить юридичній особі, серед співвласників якої є підсанкційна особа, навіть якщо вона володіє лише частиною якцій, за заявою уповноваженого органу можуть бути стягнуті судом в дохід держави.
Друге.
Після набрання рішенням про стягнення в дохід держави активу законної сили, права на цінні папери/частки у статутному капіталі осіб, щодо яких не застосовано санкції (непідсанкційні особи), зараховуються на рахунки умовного зберігання (ескроу) в цінних паперах та/або рахунки умовного зберігання (ескроу) часток товариства.
Третє. Ці особи повідомляються про необхідність зареєструвати, оформити, за собою відповідне право власності.
Четверте.
Непідсанкційні особи звертаються до установ, у яких відкриті рахунки для переказу прав на цінні папери та/або часток.
Якщо протягом п"яти років від дня зарахування прав на цінні папери та/або часток на рахунки непідсанкційні особи не здійснять дії щодо відновлення своїх прав, вважатиметься, що вони відмовились від права власності на такі цінні папери та/або частки.
Важливим аспектом є те, що акції (частки) або інші цінні папери, зараховані на рахунки умовного зберігання (ескроу) в цінних паперах та/або рахунки умовного зберігання (ескроу), до моменту здійснення їх переказу на власні рахунки непідсанкційних осіб (які дають право на участь в органах емітента/товариства) не враховуються при визначенні кворуму, не надають права на участь у загальних зборах акціонерів (учасників) товариства та при голосуванні в органах емітента/товариства.
Іншими словами - частка власності непідсанкційних осіб "заморожується", навіть якщо вона становить 99%.
Активною залишається лише частка, яка належала підсанкційній особі і цієї частки (навіть якщо це 0,000001%) достатньо для прийняття будь-яких рішень юридичною особою як учасником підприємства.
Таким чином держава, за цим законопроектом, не лише забирає власність підсанкційних осіб, але забирає собі все, у тому числі і власність непідсанкційних осіб, навіть якщо вони мають 99% у відповідній юридичній особі, та може повністю перебирати на себе управління компанією, якою ця юридична особа володіє.
Жодних обмежень щодо управління юридичною особою з боку держави у законопроєкті, як і жодного варіанту реального захисту прав непідсанкційних власників, не зафіксовано.
Саме це і дозволило критикам законопроєкту назвати його державним рейдерством, і з цим важко сперечатися.
До того ж, якщо частка підсканкційної особи у юрособі-власнику активу менша ніж 25%, то порядок ухвалення рішення про стягнення 100% частки, яка належить юридичній особі, в дохід держави приймається Кабміном у порядку, затвердженому самим Кабміном.
А це прямо суперечить вимогам законодавства про виключне повноваження суду на таке стягнення.
Чим небезпечний законопроєкт та що робити Отже, в Україні вже наразі позасудовим рішенням РНБО будь-яку особу, яка на думку Нацради безпеки нанесла шкоду національним інтересам, можна внести до переліку осіб, на яких накладаються санкції, застосовуються замороження її активів (це все поза судом) та стягнення активів в дохід держави (судовим рішенням).
Даний законопроєкт дозволяє стягнути не лише частки підсанкційної, але і непідсанкційної особи в дохід держави у спільних із підсанкційними особами юридичних особах.
Ці непідсанкційні частки фактично будуть "заморожуватися" у питанні реалізації корпоративних прав, а держава за рахунок частки підсанкційної особи може отримати в тому числі повний контроль над певними підприємствами.
При цьому непідсанкційні особи, для яких це матиме негативні наслідки, могли засновувати відповідні компанії із підсанкційними особами набагато раніше, до накладення санкцій, чи початку війни у 2014 році, чи інших значущих подій.
Так само може бути з акціонерними товариствами, акції яких торгуються на біржах, адже непідсанкційні власники навіть в теорії не можуть знати статус в українських санкціях покупців акцій цих компаній на біржі.
Проте достатньо, щоб хтось з тисяч підсанкційних осіб купив хоч одну акцію на біржі - і за цим законом держава може перебрати контроль над корпоративними правами такої компанії в українському підприємстві.
Уявіть, до яких зловживань це могло б призвести у гіпотетичній країні із високими корупційними ризиками, бюрократичним апаратом, схильним до зловживання владою та вчинення правопорушень, відсутністю справедливого суду та верховенства права?
Як же добре, що ми живемо у демократичній правовій державі, де влада завжди і виключно приймає некорупційні і правові рішення і нам такі ризики абсолютно не загрожують…
Тим не менш, базові принципи права, зокрема право приватної власності, мають бути захищені навіть в Україні.
Аргумент про те, що у нас війна, зрозумілий.
Однак як допоможе виграти війну законопроєкт, який пропонує забрати приватну власність у доброчесних власників? Чого він ще допоможе досягти, окрім переконання бізнесменів і інвесторів ніколи не йти в Україну і не наражати себе на ризик втратити власності?
А є ще міжнародні суди, двосторонні договори щодо захисту інвестицій та інші механізми судового захисту поза українським правовим полем.
Є вірогідність, що судові справи, де рішення приймалися відповідно до даного закону, українська сторона програє.
Непідсанкційні особи не можуть і не мають нести жодних негативних наслідків відповідно до Закону про санкції, оскільки не посягали на інтереси України та не вчиняли протиправних дій.
Це принципове питання захищеності бізнесу, інвестиційної привабливості та, без перебільшення, майбутнього бізнес-життя в Україні.