Державне — значить збиткове. Як вирішити проблему?

В Україні працюють сотні тисяч приватних підприємств і лише орієнтовно 3 тисячі - державних.
Податки та збори, які сплачує бізнес, - одне із головних джерел фінансування нашої оборони.

Водночас більшість держкомпаній нині є збитковими та стали баластом для економіки України.

Протягом 2023 року державні підприємства, які знаходяться в управління ФДМУ, повідомили про сумарні збитки в понад 1,47 млрд грн.
Це дані звітів лише від 318 держкомпаній, з яких збитковими виявилися дві третини - 209.

Інші сотні об"єктів господарювання або не ведуть діяльність взагалі, або не звітують, або знаходяться на тимчасово окупованих територіях тощо.
Тож реальна ситуація щодо всіх держпідприємств - ще складніша.

Державні VS приватні компанії: чи є різниця? Чому ж державні підприємства здебільшого є неконкурентоздатними і багато з них генерують лише збитки? Існує ілюзія, що державні підприємства функціонують за якимись складнішими правилами, ведуть діяльність принципово інакше, ніж приватні.

Та як перші, так і другі - суб"єкти господарювання, робота яких спрямована на отримання прибутку.

У всіх підприємств є статути, визначений КВЕД, всі є повноцінними гравцями ринку, на них діють однакові норми ціноутворення, отримання ліцензій, участі в тендерах, співпраці з підрядниками тощо.
Окремого специфічного законодавства чи обмежень для держкомпаній немає.

Як отримати кращий дохід від держактивів без масової приватизації Аргументом може бути те, що держпідприємства зобов"язані 80% чистого прибутку віддавати до державного бюджету.
Коли приватне підприємство може самостійно вирішити, скільки із заробленого капіталу реінвестувати, державне не настільки вільне у цьому питанні.
Та і тут є нюанси.
По-перше, держкомпаніям залишають певну частку і це мало б стимулювати їх, щоб ці 20% у грошовому вираженні були якомога більшими і допомагали у подальшому розвитку.

Тобто потрібно докладати зусиль, щоб заробляти, наприклад, не 10 млн грн в рік, а 50 млн, аби залишок для інвестицій був не 2 млн грн, а 10 млн.
Однак байдужість, корумпованість та інші проблеми держсектору роблять цю логіку недієвою.

По-друге, деякі державні підприємства навчилися обходити зобов"язання перед державою.
Один зі способів: вони оформлюють статус установи, що займається науковою діяльністю, і вже не мають передавати до бюджету 80% свого прибутку.

По-третє, підприємства різних форм власності (АТ, ТОВ, ПП) теж часто із прибутку виплачують дивіденди учасникам та акціонерам.
Їхній розмір може відрізнятися залежно від прийнятого на власний розсуд рішення (наприклад, на загальних зборах).
Та більше свобода дій - це не відсутність зобов"язань, це лише їхня інша форма.
Тож те єдине умовне обмеження, яке держкомпанії мають порівняно з приватними, - значної ролі щодо ефективності їхньої роботи не відіграє.
Де криються причини неефективності держкомпаній? Одна із найбільших проблем сотень державних підприємств - неефективне управління.
Їхні керівники можуть бути некомпетентними, тими, що отримали посади десятиліття тому та нечесним шляхом.
Вони не зацікавлені в розвитку підприємства, наймають працівників з такими ж "цінностями".
Такі управлінці та їхні підлеглі, наприклад, не борються за дебіторську заборгованість держкомпанії - вони списують її через кілька років замість звернення в суд.
Це викликано або байдужістю і непрофесійністю, або корупцією, коли оплата за послуги чи товари проходить неофіційно, а за документами стає заборгованістю.
Держпідприємства рідко реагують належно, якщо в них незаконно забирають якісь ресурси, землі тощо.

Коли на підприємство приходить представник Фонду держмайна, якому передали підприємство в управління, такі керівники відмовляються співпрацювати, надавати документи та звітувати.
Вони противляться приватизації, хоча не мають на це права.

Наслідок некомпетентного управління - неоптимальний розподіл ресурсів та неефективне використання активів, які має держкомпанія.
Щось розкрадається, щось руйнується без належного догляду.

Часто майно залишається лише на папері, але перший же аудит демонструє, що підприємство саме протягом років знищувало власну матеріальну базу.

Такі реалії стали можливими і через те, що десятиліттями не було повноцінного контролю за діяльністю більшості держпідприємств.
Вони були розпорошені між різними органами управління, не було єдиного бачення щодо звітності, погодження рішень тощо.

Звісно, ці та інші проблеми стосуються не абсолютно всіх держпідприємств, але більша частина з ними стикається.
Шляхи вирішення проблеми неефективності держпідприємств Наразі кардинально змінити неефективну систему державного підприємництва в кілька кроків - об"єктивно неможливо.
Та кілька напрямків руху можуть ситуацію покращити, дещо вже реалізується.
Коли сотні держкомпаній перейшли в управління ФДМУ, почав діяти єдиний підхід щодо підбору керівників.
Також експерти Фонду розробили чіткі норми щодо статуту кожного підприємства.

Там закріплені положення, за якими вони повинні звітувати (зокрема, щодо фінансів) та узгоджувати з Фондом різні правочини (як-от оренда чи продаж власного майна).

ФДМУ зобов"язує держкомпанії вносити інформацію в Єдиний реєстр об"єктів державної власності, існування якого іноді стає відкриттям для підприємств.

Щоб зміни продовжувалися, держава через правоохоронні органи може ефективніше боротися зі злочинами, які чинять керівники держкомпаній.
Це руйнуватиме їхнє відчуття безкарності та може змусити інших більш відповідально ставитися до своїх обов"язків.

Ті державні підприємства, які мають перспективу та матеріальну можливість для покращення свого становища, можуть переймати досвід корпоративного сектору в управлінні.

Наприклад, зробити систему мотивації, підвищення заробітної плати лише за результат, а не за обіцянки.
Налагодити процеси внутрішньої та зовнішньої звітності, контролю, планування тощо.
Однак це ситуативні рішення.
Глобально вплинути на ситуацію може приватизація.
У приватного підприємства, у якого є власник, зацікавлений у прибутках та розвитку бізнесу, історії про недбалість та безконтрольність дій були би неможливими (окрім якихось винятків).
За некомпетентність і збитки наймані керівники бізнесу та інші працівники "платять" посадами та судовими справами проти них.

Наразі ФДМУ завершує тріаж (сортування) держпідприємств, які знаходяться в його управлінні.
Фонд аналізує їхній стан та вирішує долю.
Ті з них, що не мають ніяких цінних матеріальних активів та ніяк не функціонують - звісно, нецікаві ринку, тож їх ліквідують чи відправлять на процедуру банкрутства.

Рятувати зруйновані підприємства, інвестувати в них гроші із бюджету - рішення невдале, особливо під час війни.

Ті державні підприємства, які експерти Фонду оцінять як перспективні для приватизації, почнуть готувати до прозорого та відкритого для всіх охочих аукціону.
Це не стосуватиметься стратегічних держкомпаній із галузей оборони, енергетики, транспорту тощо.
У разі успішного завершення приватизаційних аукціонів, у виграші залишаться всі сторони.
Держбюджет поповниться коштами від продажу об"єкта, які будуть спрямовані на Сили оборони.

Приватний власник, зацікавлений в ефективності свого капіталовкладення, буде активно працювати над розвитком компанії, підбирати компетентних управлінців та інших співробітників.

Нові робочі місця, податки, погашення кредиторської заборгованості (зокрема, перед бюджетами та із заробітної плати), стимул для розвитку економіки.
Це те, що можна отримати замість збитків від держпідприємств, якщо проводити прозору приватизацію і мати правильну державну політику щодо державного майна загалом.