Відмовитися від бруківки і зменшити пенсії? Чи існують в Україні внутрішні економічні резерви

Всім відомо, що війна це похідна від економіки.
Чим більше держава здатна виділити на війну - тим більше вона буде мати зброї, припасів, і забезпечених солдатів.
І виникає логічне питання: а чи всі можливі ресурси ми кинули на війну.

У цьому випадку ми візьмемо широке визначення доступних ресурсів, і поділимо їх на 5 груп.
1) Державний бюджет, який ми формуємо з наших податків, акцизів, мит.
Це насправді ключовий і найбільший кошик і всі гроші з нього ми використовуємо на війну і тільки на неї.

Це більше 1700 мільярдів гривень.
Тобто ми не будуємо за ці гроші дороги, не платимо зарплати бюджетникам.
Все іде на війну.

Теоретично можна зменшувати корупцію, бороти тіньовий ринок, контрабанду, піднімати податки, але це теорія і реалізувати її швидко дуже важко, більше того часто ці пункти ідуть всупереч.

Наприклад, високі акцизи на цигарки (збільшують надходження) сприяють чорному ринку і корупції (зменшують надходження).
Можна сказати: так треба просто ефективно боротися.
Але все не так просто.

Ми не зможемо збільшити спроможність держави в моменті, да ще і під час війни.
НАБУ будували роками, і тільки зараз ми пожинаємо відчутні плоди цієї діяльності, і то маємо багато питань до ефективності і незалежності.

Платити за рахунками: як не перетворити український (після)воєнний бюджет на боргову яму А за НАБУ слідкують всі партнери.
Потужність держави вибудовується десятками років.
Тобто тут ми використовуємо практично всі наявні резерви, але маємо теоретичні.
2) Держбюджет з коштів іноземних партнерів.
Ці кошти ми не маємо право використовувати на війну, вони забороняють.
Тому вони йдуть на соціалку, зарплати бюджетникам, інфраструктуру.
Тобто тут ми використовуємо нуль з нуля, максимум.
3) Місцеві бюджети і комунальні підприємства.
Доходи цих бюджетів формуються нашими податками, і теоретично ми можемо забрати частину в держбюджет.
Але ми вже забрали військове ПДФО, а загальна сума всіх біля 300 млрд, що менше 10% держбюджету.

Більше того, держава дає 35 млрд громадам з державного.
Чи можемо ми тут щось взяти.
Теоретично можна скоротити капітальні витрати, але це значно вдарить по більшості громад, дороги перестануть ремонтуватися, життя в містах стане ще гіршим.

Таким чином це може зекономити умовних 25 млрд грн, але ми можемо втратити більше від того що люди емігрують і відповідно чистий ефект взагалі буде мінусовим.
Плюс витрати на критичний ремонт доріг все одно на 50% повертається в держбюджет податками.
Більше того, це удар взагалі по реформі децентралізації, по суті зведення її нанівець, це рух до централізації, це погіршення відношення з самоврядуванням і таким чином розділення суспільства.

Тобто ті декілька мільярдів потенційного ефекту абсолютно не коштують тих ризиків.
Комунальні підприємства в більшості збиткові хронічно, тим паче ціни на компослуги значно нижче ринкових цін.
4) Пенсійний фонд.
65% пенсійного фонду формується нашими податками, це близько 600 млрд грн.
Це багато.
Інші 35% по суті платять наші партнери.
Чи можемо ми тут щось зробити.

Якщо ми просто зменшимо пенсії (це майже нереально, але уявімо), партнери просто будуть платити менше на пенсії, а ми так само.
Таким чином це зробить бюджету тільки гірше.

Але в теорії ми можемо зменшити податок пенсійний (ЄСВ), і відповідно збільшити податок на доходи (ПДФО).
Тобто дірка вже буде умовно 60% в пенсійному, але держбюджет стане більшим на умовно 150 млрд.
Бізнес і населення цього не відчує, це питання до наших партнерів чи вони на таке погодяться.
Теоретично на покриття цієї дірки можна використати відсотки від російських активів.
В результаті чи маємо ми тут резерви? Ні, ми не маємо, але за допомогою партнерів ми зможемо мати.
Тобто від нас прямо нічого не залежить.
5) Держкомпанії.
Теоретично можна зменшити корупцію, зменшити неефективність, частину компаній можна продати.
Але навіть при максимальному результаті мова про 10-20 мільярдів максимум.

Тобто тут є деякий потенціал, зокрема в компаніях монополістах "Укрзалізниця", "Нафтогаз", "Укрнафта", "Енергоатом" та інші.
Проте потрібно реалістично оцінювати потенціал, він не великий, враховуючи те що найбільші держкомпанії постійно піддаються російським атакам.
В результаті висновок такий, що короткостроково внутрішніх резервів у нас майже немає.
Так чи інакше ми залежимо від партнерів.
Перестати будувати дороги, мости, доглядати за парками - не допоможе, а ймовірно зробить тільки гірше.

Парадокс в тому що ми навпаки зацікавленні у збільшенні не військових податків (щоб просити більше у партнерів), що в результаті через податки опиниться вже у військовому бюджеті.

Звичайно ми хочемо думати, що нам треба лише побороти корупцію, лише перевести економіку на військові рейки.
Але на жаль немає простих, швидких методів збільшити наш оборонний бюджет.

Корупція - зло, але немає низько висячих фруктів, які дали б нам відчутний позитивний ефект.
В кращому випадку мова про збільшення бюджету оборони на пару відсотків.

Щодо ефективності видатків бюджету на війну, то нагадаю що близько 70% - це зарплати та виплати військовим.
Чи можна щось оптимізувати в цій частині витрат питання до Міноборони.
Тому ми маємо перестати біситися від ремонту доріг, від зарплат бюджетникам, від догляду за парком Наталка.
Це все ніяк не впливає на нашу оборону, а скоріше впливає позитивно.