Чому українці почуваються не такими збіднілими, як під час попередніх криз

За останні двадцять років Україна пройшла через три економічні кризи, у результаті яких реальний ВВП країни знижувався на понад 10% за один-два роки.
Криза, яку ми переживаємо зараз, об"єктивно є найважчою та найстрашнішою не лише в новітній історії України, а й у світовій історії.
Однак чомусь саме ця криза для нашої економіки не виглядає аж такою важкою, як ті, що ми мали у 2009 році та 2014 році.
От не відчувається таке серйозне зубожіння, як тоді.
Для мене цей феномен був загадкою, адже статистичні дані свідчать, що за останні два роки падіння реального ВВП становило небачені 25%.
Це суттєво гірше, ніж під час попередніх криз, коли ВВП втратив 12% у 2010 році порівняно з 2008 роком та 16% - у 2015 році порівняно з 2013 роком.
Однак тоді це виглядало ледь не як кінець світу, а зараз так не сприймається.
Причина тут не в тому, що ми "звикли до криз".
Можна виділяти багато причин, чому ми почуваємося не такими збіднілими, як під час попередніх криз.
Проте, як на мене, головною об"єктивною причиною цього феномену є те, що ця криза не супроводжується валютним шоком.
Наше мислення залишається "доларизованим", тобто всі наші економічні успіхи та невдачі ми так чи інакше міряємо в доларовому еквіваленті.
Тут маємо найбільшу несподіванку: у доларовому еквіваленті ВВП України у 2023 році знизився лише на 11% порівняно з довоєнним 2021 роком.
Це набагато краще, ніж ми мали під час попередніх економічних криз: мінус 50% у 2015 році проти 2013 року та мінус 25% у 2010 році проти 2008 року.
Саме оце інтуїтивне усвідомлення, що ми не так сильно збідніли попри всі виклики та загрози, і додає нам настрою.
Додає віри в себе, адже це ми змогли пройти важкий етап без катастрофічних економічних втрат.
А отже, ми стали сильнішими та можемо більш упевнено дивитися в майбутнє.
Тривала війна стає все більш вірогідною.
Яка економічна політика потрібна Україні? Тож усій цій упевненості ми повинні завдячувати відносній стабільності гривні.
Я би виділив три чинники цієї стабільності.
Перший - краща готовність, адже в цю кризу ми зайшли з високими золотовалютними резервами та здоровою банківською системою.
Другий - безпрецедентна підтримка з боку міжнародних партнерів, які з початку великої війни надали нам більше фінансової допомоги, ніж за попередні 30 років.
Третій - послідовна політика НБУ, спрямована на курсову стабільність за будь-яку ціну.
Попри тиск з боку уряду, адже по-хорошому низький курс долара невигідний для бюджету, бо обмежує його доходи.
Попри тиск з боку бізнесу, який переймається надто високими відсотковими ставками за кредитами.
Хоча я теж частково поділяю занепокоєння уряду та бізнесу, дивлячись на нашу економічну статистику, я трохи розумію вперту позицію Нацбанку, у тому числі з приводу жорсткості монетарної політики.
Якби наш бізнес відчував себе біднішим, йому було б не до кредитів навіть за нижчими ставками.
Якби українці не вірили в стабільність гривні, вони б не вірили і банківській системі, а отже, активно брали б участь у панічних атаках на пункти обміну валют.
Це б скінчилося більшим падінням достатку, ніж у попередні кризи.
Хоча Нацбанк недавно "здивував" більшість експертів, трохи знизивши облікову ставку, я усвідомлюю, що гривневі ставки залишатимуться високими ще дуже довго.
Адже бажання НБУ забезпечити відносну валютну стабільність буде важко реалізувати з низькими ставками.
Тих, хто готовий позичати в гривні, така ситуація мало радує, але інвесторам у короткострокові та середньострокові гривневі активи це надає великі можливості.
А головне, що обережна монетарна та курсова політика додає нам більше впевненості при плануванні довгострокових інвестиційних проєктів, над якими ми активно працюємо.