Фіцо не зробить, лиш погрожує? Як вибори у Словаччині можуть позначитися на Україні
dsnews.ua, 3 жовтня 2023. Опубликовано 08:40 04 октября 2023 года Переможець парламентських виборів у Словаччині є противником надання Україні військової допомоги.
Минулий вікенд приніс нам занепокоєння із Заходу через ймовірну появу серед наших союзників “другого Орбана” або ж “третього Трампа”, оскільки перемогу на парламентських виборах у сусідній Словаччині здобув одіозний популіст Роберт Фіцо, лідер партії “Курс — соціальна демократія” (Smer — socialna demokracia).
Власне SMER-SD вдалося почасти взяти реванш за поразку на виборах 2020 р., і наблизитися до результату 2016 р. — партія отримала 23,3% голосів виборців. Другу позицію має проєвропейська “Прогресивна Словаччина” (Progresívne Slovensko, лідер — віце-спікер Європарламенту Михал Шимечка), яка покращила свій результат на 11% у порівнянні з 2020 р. — 17,03%. “Бронза” у партії колишнього соратника Фіцо — експрем’єра Петера Пеллегріні “Голос — соціальна демократія” (Hlas — sociálna demokracia) — 14,96%.
Також варто зазначити ще чотири партії, що подолали 5% бар’єр, адже вони потенційно можуть мати вплив на хід коаліціади. Отже до парламенту потрапили правоцентристська “Звичайні люди і незалежні особи” (OaNO), “Християнсько-демократичний рух” (KDH), ліберальна “Свобода і солідарність” (SASKA), а також євроскептики зі “Словацької національної партії” (SNS).
В KDH, яка, м’яко кажучи, не сприймає Роберта Фіцо, після зустрічі із президентом Зузанною Чапутової вже дали зрозуміти, що ймовірніше йдуть до опозиції. Втім щодо інших переможців виборів, то питання складу нової коаліції лишається відкритим. Чи це буде кабінет Фіцо, чи інші партії все ж сформують коаліцію без нього. Уважно стежать за процесом перемовин і в Україні через позицію лідера SMER-SD щодо низки політичних питань, що стосуються нас та й Євросоюзу загалом.
Лівоцентристський близнюк Орбана?
До постаті Роберта Фіцо прикуто стільки уваги через його заяви під час передвиборчої кампанії, реципієнтами яких здебільшого є більш консервативно налаштовані виборці з невеличких населених пунктів.
Перше. Як і решта європейських популістів, особливо періоду 2015-2016 рр., він вимагає щось штибу політичної емансипації від ЄС, або ж його словами — “суверенної зовнішньої політики” і “рівноправних відносин” між Євросоюзом і Сполученими Штатами. Експрем’єр наголошує також, що ЄС став маріонеткою США. І, як і угорський прем’єр Віктор Орбан, поширює теорію змови за участі американського мільярдера Джорджа Сороса.
Друге. Фіцо, знов-таки як і Орбан, не підтримує надання Україні військової допомоги, оскільки вона, і тут ми бачимо тотожність тезам Кремля, — лише провокує подальшу ескалацію.
Третє. Фіцо не вірить в деокупацію захоплених росією українських територій.
Четверте. Він також поширює фейки про “українських нацистів та фашистів”, які, буцімто, почали вбивати “росіян на Донбасі та в Луганську” у 2014 р.
До кролячої нори
Погодьтеся, зрозуміло, чому перемога Фіцо на виборах у Словаччині викликає стривоженість як в українців, так і в інших країнах-членах Євросоюзу.
Та чи дійсно на нашому західному кордоні, трохи північніше Угорщини, зміняться настрої щодо підтримки українців у протидії російській агресії?
Спершу варто завважити наступну політичну тенденцію, поширену не тільки в Європі, але й в інших регіонах планети.
Кожна масштабна криза, тим більше екзистенційна, створює у посереднього виборця запит на прості рішення. Такі рішення задля перемоги на виборах і влади охоче і оптом пропонують різноманітні популісти. І перші, і другі укладають між собою, так би мовити, суспільно-політичну угоду. Вона є абсолютно поверхневою і не передбачає чіткого плану вирішення кризи завдяки тим чи іншим заходам; проте надає популістам тимчасовий мандат довіри.
У 2015-2016 рр. Європейський Союз зіштовхнувся з міграційною кризою, яка виникла завдяки кому? Правильно — завдяки росії, яка вторглася до Сирії і почала нищити міста і вбивати людей. Дії режиму Путіна на Близькому Сході спровокували катастрофу, яка зачепила інші куточки світу, зокрема й Європу у вигляді прибуття до країн ЄС сотень тисяч біженців.
На дворі 2022-2023 рр. росія створює ще одну кризу вже безпосередньо в Європі — розпочинає повномасштабне вторгнення до України, що має ще більш серйозні наслідки та вплив на Євросоюз, адже йдеться не тільки про біженців, але й про мобілізацію ЄС задля того, щоб допомогти Україні встояти і захиститися від російської навали.
Звісно кампанія з підтримки українців має певні наслідки для пересічного громадянина країн ЄС. Деякі з них — ті, хто не воліють заглиблюватися у проблему — звісно ж починають шукати простих відповідей, які йому радо пропонують популістські політичні сили.
У Німеччині це, наприклад, ультраправі з “Альтернативи для Німеччини” і ультраліві Die Linke. Обидві мають тривалу історію теплих взаємовідносин із росією. В Угорщині — вище згаданий Віктор Орбан, який роками успішно грає роль загальноєвропейського провокатора і бунтівника, і який зараз теж ретранслює кремлівські наративи.
Водночас не можна впевнено стверджувати, що й Орбан, й Фіцо — є відверто проросійськими політиками. Вони не більше проросійські за Дональда Трампа, бо для них війна рф для України, як би то не було цинічно, є сходинкою до влади або засобом її збереження.
Той же Трамп вже давно осідлав коника ізоляціонізму, врахувавши певний запит з боку частини консервативного електорату з Іржавого поясу. Гарцює на ньому він і зараз, під час передвиборчої кампанії. Водночас тих виборців у США, яким все ж нелегко прийняти факт вбивства невинних країною-агресором, він заспокоює обіцянкою: “Стану президентом, закінчу війну за добу”. Зрозуміло, що це популізм. Ця обіцянка абсолютно нереалістична, втім суспільно-політичну угоду вже укладено: прості відповіді запропоновано, деталі “плану” не мають значення.
Аналогічно і в Україні нині поширено сподівання на якісь прості рішення на кшталт “переможемо за два-три тижні”, які продукуються в тій чи іншій варіації, але не справджуються, бо не мають під собою підґрунтя. Тому зростає розчарування, особливо у “втомлених від війни”, які або впадають у зневіру та апатію, або знов-таки чіпляються за чергові прості відповіді і рішення.
Легко не буде
З урахуванням цього нового-старого тренду із запитом на популізм мусимо чітко розуміти, що попереду в нас ще не один геополітичний челендж. Не одне розчарування і ще не одне пекуче бажання впасти в обійми тотальної зради.
З іншого боку, популісти зазвичай “живуть” недовго. Що продемонструвала, власне, Європа. Ми спостерігаємо зараз ще один політичний цикл, який закінчиться з усвідомленням більшістю того, що простих рішень насправді немає. Це по-перше.
По-друге, прагнення простих відповідей не є явищем повсюдним. Зокрема і в контексті підтримки України у її боротьбі за виживання. В контексті перемоги того ж Фіцо на виборах завважимо хоча б друге місце “Прогресивної Словаччини”, але насамперед запевнення Фіцо після виборів в тому, що зовнішньополітичний курс Братислави змінюватися не буде. Звісно він намагатиметься внести певні корективи, не виключено, що й щодо підтримки України, однак попри це його мандат довіри цілком не поширюється на припинення підтримки українців словаками.
Водночас кабінет Орбана не приховує оптимізму щодо перемоги Фіцо. Так,Є коментуючи результати виборів у Словаччині добре відомий нам міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто вже потирає руки. Захват уряду Орбану зрозумілий — він потенційно може отримати союзника у протистоянні з “Центром”, себто з Брюсселем, який докладає певних зусиль, аби нівелювати на території ЄС таке явище, як “гібридний режим виборчої автократії”, яким минулої осені Європарламент назвав уряд Орбана через наступ на права і свободи, і на демократичні цінності.
З іншого боку, Угорщина за Орбана лишається членом Європейського Союзу, а отже за чиними процедурами (саме тому, зокрема, все частіше ми чуємо про реформування ЄС) має право голосу у загальноєвропейських рішеннях. Фактично поводиться як росія у Радбезі ООН, використовуючи право вето.
І зараз Брюссель опинився у складному становищі, адже потребує збільшення бюджету ЄС на 66 млрд євро, 55 млрд з яких передбачені на підтримку України. Водночас уряд Орбана обіцяв блокувати будь-яке збільшення бюджету, якщо Брюссель не розморозить бодай 13 млрд євро, що Угорщина не отримала через той самий наступ на права і свободи в країні.
За інформацією британської Financial Times, Єврокомісія все є може розморозити ці кошти задля розблокування Будапештом можливості для подальшої підтримки України.
В цій ситуації, з одного боку, це є плюс для нас. З іншого ж, Орбан фактично матиме політичну перемогу над Брюсселем, а заразом і стимул для подальшого викручування рук Старій Європі. Тим більше, якщо уряд у сусідній Словаччині отримає популіст Роберт Фіцо.
Отже вочевидь, так, ми можемо мати певні складнощі в діалозі з урядом Фіцо, якщо він ще його сформує. Проте радше варто очікувати на загострення політичного протистояння між “новою” та “старою” Європами. Як і 7-8 років тому. Нічого нового. Хоча все ж існують певні ризики для нормального функціонування ЄС, де 6-9 червня відбудуться вибори до Європейського парламенту.
Владислав ГІРМАН
