На порозі конфліктів за воду
zn.ua, 9 червня 2023. Опубликовано 08:15 10 июня 2023 года Гучна новина про можливість війни Талібану проти Ірану не лише спричинила помітний резонанс у регіоні, а й налякала багатьох за його межами.
Але занепокоєння виявилося передчасним. Останній збройний інцидент на афгано-іранському кордоні традиційно почався з того, що група афганських озброєних наркоторговців-контрабандистів спробувала перетнути його звичним маршрутом, але іранські прикордонники відкрили по них вогонь. Місцеві таліби, не знаючи про те, що відбувається, помилково припустили, що іранські війська атакують їх, і зчинили стрілянину. Потім загони Талібану спробували невдало напасти на прикордонні іранські села й атакували укріплені бази іранських сил. Для відбиття атаки іранські прикордонники застосували артилерію. Як покарання влада Ірану миттєво закрила пропускний пункт Мілак—Зарандж, який є важливим для місцевої торгівлі. Одразу після зіткнення обидві сторони вже традиційно заявили про бажання вирішувати всі суперечки в мирний спосіб і погодилися деескалювати ситуацію.
Цей інцидент є яскравою ілюстрацією відносин між Іраном і Афганістаном. Ситуація на кордоні залежить від довіри та прогнозованості дій збройних формувань по обидва боки кордону й від загальної атмосфери в двосторонніх відносинах. Де однією з головних проблем є доступ до води.
Давня суперечка за транскордонні водні ресурси руйнує відносини між країнами та впливає на характер дій збройних формувань сторін.
Річка Гільменд протікає крізь увесь Афганістан і впадає в прикордонне озеро Хамун. Упродовж століть озеро було основним джерелом питної води, рибальства та зрошення для обох країн. Афгано-іранський договір 1973 року про розподіл стоку Гільменда передбачає, що Афганістан має постачати воду до Ірану — в середньому 820 мільйонів кубічних метрів щороку за нормальних умов. Однак умови та реалізація договору є “сірою зоною”, що дає змогу Афганістану маніпулювати ситуацією та спричиняє загострення водної суперечки.
За кілька тижнів до цієї сутички президент Ірану Ебрагім Раїсі різко попередив талібів про непорушність права Ірану на воду. “Я справді попереджаю правителів Афганістану про надання частки води для місцевих жителів Систану—Белуджистану”, — сказав Раїсі, порадивши Талібану “серйозно поставитися до попередження”, оскільки “ми не можемо дозволити собі, щоби права нашого народу було порушено”. Заперечуючи проти будівництва нової греблі, Раїсі запропонував Талібану дозволити іранським гідрологам перевіряти рівень води. У відповідь міністр закордонних справ Талібану Амір Хан Муттакі заявив, що Іран має вести “переговори віч-на-віч, а не здіймати галас”. Іран неодноразово скаржився, що отримує лише 4% узгодженого об’єму. Влада Талібану, як і всі попередні уряди Афганістану, посилається на загальне зменшення стоку річки. Саме тому іранська сторона наполягає на допуску своїх гідрологів для моніторингу ситуації.
Конфлікт із водою відбувається під час типового для регіону посушливого сезону. Зміни клімату та погане управління водними ресурсами поставили сільське господарство Ірану в критичне становище, а доступ до водних ресурсів тепер сприймається як безпековий виклик. Іран уже переживав масові протести фермерів під час посухи. Крім того, збанкрутілі фермери з цього сунітського регіону поповнюють лави етнічних повстанських антиурядових груп.
Вочевидь, ситуація для Ірану погіршилася після відкриття 2021 року нової греблі Камаль Хан. Під час відкриття гідровузла тодішній президент Ашраф Гані сказав: “Афганістан більше нікому не надаватиме безкоштовну воду, тому Іран має надавати афганцям паливо в обмін на воду”. Таліби, які тоді воювали проти Гані й обстрілювали дамбу, зараз повторюють і розвивають цю тезу колишнього президента.
Можна впевнено прогнозувати, що Талібан і надалі докладатиме зусиль для розподілу водних ресурсів регіону на власний розсуд. Вже йдеться про проєкти будівництва гідроспоруд на Амудар"ї, які в разі реалізації істотно зменшать стік до Узбекистану.
Але вода — не єдина проблема у відносинах між Іраном і Афганістаном. Іранський кордон — це один з основних маршрутів постачання опіуму з Афганістану до Європи. Тисячі іранських прикордонників і бійців Корпусу вартових загинули в сутичках з афганською наркомафією. Обидві сторони періодично домовляються про плідну кримінальну співпрацю й одночасно ведуть криваву боротьбу. Іранська влада час від часу заявляє, що європейські країни мають платити за захист від наркотрафіку. Водночас багато аналітиків припускають, що Іран цілеспрямовано маніпулює наркотрафіком у власних інтересах. Підтвердженням такого сценарію є участь Корпусу у виробництві в Сирії та розповсюдженні в країнах Перської затоки штучних наркотиків, що стало великою проблемою для Саудівської Аравії. Наркоторгівля, помножена на вкорінені взаємні стереотипи, руйнує спроби встановити довіру між сторонами та провокує нові криваві сутички.
У всіх цих конфліктах Талібан демонструватиме надзвичайно агресивний і недипломатичний спосіб вирішення проблем у поєднанні з постійними запевненнями в готовності до переговорів. Командири середньої ланки погрожуватимуть сусіднім країнам джихадом, низові бійці вступатимуть у дрібні вогневі зіткнення, а лідери з Кабулу закликатимуть до негайної деескалації.
Усі попередні роки Іран докладав зусиль, аби не допустити конфронтації з майбутніми правителями Афганістану і створити власні позиції в новій владі. Іран підтримував частину Талібану в районах поблизу свого кордону протягом багатьох років до захоплення ними влади. Незважаючи на те, що Тегеран не визнав уряд Талібану в Кабулі, він був однією з небагатьох держав, які підтримували дипломатичні відносини та зберегли своє посольство в країні. За роки війни мільйони афганців знайшли притулок в Ірані. Щоправда, тепер на тлі загострення відносин у Тегерані починають сприймати афганських біженців як потенційну п’яту колону. Іран сприяв транскордонній торгівлі, яка навіть у перший рік влади Талібану зросла на 20%, що врятувало багатьох людей у Гераті та інших містах на пограниччі. КВІР також пропонував спільну боротьбу з “Ісламською державою” і навіть був готовий повернути із Сирії частину афганського ополчення хазарейців Фатіміюн. Однак Талібан після консолідації влади фактично продовжує курс усіх попередніх урядів.
Нині обидві сторони загалом намагаються втримати ситуацію під контролем. Оглядачі зазначають, що Тегеран доклав особливих зусиль для деескалації. Громадська думка в Ірані виступає за військові відповіді на прикордонні провокації. Однак іранські політики не підуть на це, оскільки бояться будь-якої ескалації на тлі напруження з Ізраїлем і країнами Заходу. Зараз Тегеран, навпаки, докладає неабияких зусиль для нормалізації своїх відносин із більшістю сусідів. Що створює вікно можливостей для Талібану продовжувати водну експансію. Талібан також хоче створити імідж мирного Афганістану та доброго сусіда й не втягуватиметься в масштабніші військові дії з Іраном, розраховуючи отримати бажане з допомогою кулуарних погроз.
Сергій ДАНИЛОВ, Центр близькосхідних досліджень
