Ринок дизпалива: індійське кіно з російськими субтитрами

zn.ua, 9 червня 2023. Опубликовано 17:20 09 июня 2023 года Аналіз точок, з яких паливо іде в Україну, породжує обґрунтовані сумніви щодо неросійського походження великої частини імпорту.

З початку повномасштабного російського вторгнення схема живлення українського ринку нафтопродуктів постійно змінюється. Спочатку це були країни ЄС, складний імпорт через західний кордон. У другій половині 2022 року почав розкачуватися південний канал, і зараз це надважливе джерело поставок дизпалива. Аналіз точок, з яких паливо іде в Україну, породжує обґрунтовані сумніви щодо неросійського походження великої частини імпорту. Закупівля нафти у росії, мільйони тонн опрацьованого в портах ДП, сумнівні маршрути задіяних у постачаннях танкерів… Усе це має насторожувати Україну, яка ризикує через треті країни опинитися в спонсорах війни проти себе…

Індійське дизпаливо з усього світу

Більшість палива, що потрапляє на український ринок з півдня (окрім очевидних відвантажень із заводів-виробників), має індійське походження. Для індійської нафтопереробки 2022 рік став золотим. Через ембарго ЄС і США російська нафта почала шукати нові ринки і знайшла їх у Азії, передусім в Індії. З 1 квітня 2022-го по 31 березня 2023 року росія збільшила обсяги постачання нафти в Індію у 14 разів. Переробка дешевої російської нафти забезпечила індійським компаніям додаткові переваги, оскільки вони отримали можливість продавати дизпаливо на далекі відстані та збільшити свою присутність у європейському регіоні.

Питання, як ставитися до палива, що вироблене з дешевої російської нафти і за рахунок цього витісняє конкурентів, наразі не стоїть. Сьогодні варто уважно придивитися до каналів поставок індійського ДП (див. рис. 1) — а чи реально є індійським той продукт, який нам везуть?

В Україну індійське дизпаливо потрапляє двома основними шляхами — з терміналів Туреччини та Румунії. Слід зауважити: у березні та квітні лише 5% обсягів імпорту індійського дизпалива було підтверджено сертифікатами походження товару, решта партій вважалася індійськими лише декларативно, бо це дозволяло законодавство.

За п’ять місяців до Румунії надійшло дев’ять танкерів з індійським дизпаливом обсягом 348 тис. тонн. Але дві третини постачань відбувалися не напряму з індійських заводів, а через рейдові перевантаження (ship-to-ship) біля берегів грецької Каламати або Мальти (див. рис. 2—3). У цих акваторіях курсує багато російських танкерів, що переливають паливо на інші судна, подальший напрямок руху яких іноді важко відстежити. За п’ять місяців біля берегів Каламати було перелито 1,87 млн тонн ДП, з яких 1,5 млн тонн надійшло з російських портів. У травні операції з перевантаження російського дизпалива почали здійснювати у водах Мальти.

Більш цікава Туреччина. Країна ще до початку російського вторгнення мала сильні позиції у морських постачаннях дизельного палива в Україну, — 2021 року кожну третю тонну продукту, спрямованого до наших морських і річкових портів, було відвантажено з турецьких терміналів. Після припинення торговельних відносин з росією та Білоруссю значення Туреччини як постачальника дизпалива в Україну тільки зростало. Паралельно посилювалася підозра до походження ДП з Туреччини, адже після запровадження ембарго на російське дизпаливо у лютому 2023 року країна почала активно нарощувати імпорт дизелю з держави-агресорки і врешті стала найбільшим покупцем кривавого продукту.

Звичайно, серед відправників в Україну трапляються і нафтопереробні заводи (їх у Туреччині два — Tupras і Star). Крім того, турецькі термінали акумулюють чималі обсяги палива з Ізраїлю, Греції, Індії, Єгипту. За розрахунками “Консалтингової групи А-95”, у березні-квітні у режимі транзиту турецькі термінали перевалювали по пів мільйона тонн дизельного палива, а у травні цей показник підскочив до 735 тис. тонн. Порівняння обсягів надходжень і відвантажень показує, що близько 80% турецького транзиту становив російський продукт (див. рис. 4). Тому заспокоювати себе думкою про те, що Туреччина весь російський дизель лишає собі, а іншим країнам відвантажує лише неросійський, не варто.

Основні обсяги дизпалива, що відвантажуються в Україну напряму, йдуть з терміналу OPET Petrolcülük A. у Мармарісі. За словами українських трейдерів, OPET позиціонує більшість продукту як індійський, проте регулярно з’являються пропозиції арабського та саудівського ДП, хоча насправді ці країни фактично не здійснюють поставок у Туреччину.

OPET Petrolcülük A. — впливовий учасник турецького паливного ринку. Компанія входить до складу Koç Holding Energy Group, фінансово-промислового конгломерату, якому також належать акції турецького нафтопереробника Tüpra. Окрім здійснення операцій зі зберігання та перевалки на терміналах у Мармарісі та Мерсіні, OPET також закуповує дизпаливо для реалізації на внутрішньому ринку. Компанія має власну мережу АЗС із більш як 1900 станцій і посідає друге після Petrol Ofisi A.. місце за обсягами продажів нафтопродуктів у Туреччині. Щомісяця OPET продає на внутрішньому ринку 340—350 тис. тонн дизельного палива, з яких 150—160 тис. тонн імпортує. Значну частку закупівель OPET становить дизпаливо російського виробництва.

Цифри відвантаження індійського дизелю з Туреччини очікувано не б’ються. За даними сервісу Kpler, з грудня 2022-го по квітень 2023 року у Туреччину прибуло близько 370 тис. тонн індійського палива, з яких 196 тис. тонн було імпортовано на внутрішній ринок, а 174 тис. відправлено транзитом у інші країни. За цей же час українські трейдери задекларували імпорт 272 тис. дизпалива індійського походження з турецьких терміналів, тобто на 100 тис. тонн більше, ніж його було у Туреччини (див. рис. 5). І це ще за умови, що турецькі порти увесь наявний обсяг відправили до України, а от реальна “нескладуха” буде ще більшою…

Щодо цін теж питання. Поставки індійського дизелю не дуже ритмічні, наприклад, з грудня 2022 року по квітень 2023-го в порту Мармара було розвантажено лише три танкери. Так, танкер Dimitri, що потрапив до Мармари 16 лютого, вийшов з індійського порту 26 січня. У цей період котирування дизпалива у Середземному морі становили 950—1000 дол./тонна. Тим часом, за даними “Консалтингової групи А-95”, партії дизпалива з нібито цього танкера продавалися аж до квітня і коштували для українських трейдерів у порту Мармара 720—760 дол./тонна.

Можна було б захопитися діями OPET, який продає в Україну дизельне паливо на 200 дол. за тонну дешевше, ніж на ринку, проте реальність зовсім інша. В березні та квітні з періодичністю раз на тиждень до терміналу у Мармарі надходили лише російські танкери. Дороге індійське дизпаливо, придбане за січневими цінами, у березні та квітні фінансово або фізично розчинилося у дешевому російському продукті. Цікавим фактом є те, що з початку лютого “індійське” дизпаливо відвантажують з терміналу OPET у Мармарі лише до турецьких та українських портів. Тому внесок українських компаній у покращення фінансового стану OPET доволі значний.

Опитані болгарські та румунські трейдери воліють не працювати з OPET, бо побоюються, що можуть отримати російський продукт під виглядом індійського та потрапити під санкції. На участь російських компаній у поставках індійських нафтопродуктів може також вказувати те, що згаданий вище танкер Dimitri 3 червня завантажився дизпаливом у Приморську, а потім рушив у бік Мальти. Але, схоже, українські компанії це не лякає.

Вирахувати і не пустити

Аби захиститися від потрапляння російського палива, Україна повинна вдаватися до рішучих заходів. Перші кроки вже є: в травні Кабінет міністрів України доповнив свою постанову №1147, і тепер походження кожної партії імпортних нафтопродуктів має бути доведено відповідними документами міжнародного зразка. Реформа вже вдарила по постачаннях відверто російського скрапленого газу через Східну Європу, адже оформити “лівий” сертифікат походження у Литві та Латвії як мінімум дуже складно, а як максимум неможливо.

У міжнародній практиці контрол походження здійснюється саме відповідними сертифікатами митних органів, торгово-промислових палат та аналогічних органів. І ця специфіка породжує обґрунтований скепсис щодо автентичності сертифікатів, виданих у південних країнах, зокрема і в Туреччині. Цифри чітко показують, що під виглядом індійського палива з турецьких терміналів в Україну нерідко надходило російське ДП, а обізнані з роботою турків трейдери знають, що в Туреччині можна купити будь-який документ. Та і як адекватно перевірити, яке паливо завантажує порт, що за місяць перевалює десятки сотень тисяч тонн ДП з різних джерел?

Для створення ефективної системи контролю Україні просто доведеться особисто слідкувати за потоками, що живлять джерела, з яких потім нафтопродукти надходять на український ринок. Немає сумнівів, що Європа дедалі більше затискатиме російські нафтопродукти, а значить, криваве паливо шукатиме нові щілини на мапі, аби просочитися на заборонені ринки. 

Артем КУЮН, експерт “Консалтингової групи А-95”

Іван МАРЧЕНКОВ, аналітик, “Консалтингова група А-95”