Надрові колаборанти? В російському підприємстві засвітився співвласник українського бізнесу

1 лютого 2023 року очільник окупаційного кримського парламенту Володимир Константинов повідомив у своєму телеграм-каналі, що рф націоналізує в Криму майно українських банків і заводів, зокрема, “Альмінського заводу будівельних матеріалів” — великого кримського виробника будівельного та декоративного каменю-вапняку.

 Центр протидії корупції з’ясував, що окупований завод працював через осіб, нечужих українському нардепу-олігарху Сергію Таруті. А також дослідив, що людина з цього російського бізнесу співволодіє компаніями, які мають спецдозволи на користування родовищами підконтрольної Україні території. Про це йдеться в розслідуванні ”ЦПК”.

Як виявилося, після окупації Кримського півострова “Альмінський завод будівельних матеріалів” перереєструвався на рф і платив податки на росію. Це був живий, хоч і переважно збитковий за документами бізнес. російське підприємство отримало нові російські так звані ліцензії на українські надра і продовжило роботу на окупантів. 

Аналіз російських фінансових документів заводу свідчить, що фірма з рф зосередила ті ж компанії і людей, що і українська, вони мають зв’язок із Сергієм Тарутою. Коли російські посіпаки повідомили про “націоналізацію”, завод назвали бізнесом українського нардепа.

Але цікаво, що незадовго до так званої “націоналізації” частку 100% номінальною вартістю понад 70 млн грн у компанії “Альмінський камінь”, яка володіла окупованим заводом, від Сергія Тарути набув якийсь Олександр Іванов. Це може свідчити, що завод не відібрали, а відкупили за попередньою домовленістю. 

У російській документації заводу ми знайшли співвласника українських бізнесів, які користуються родовищами на підконтрольній Україні території.

Протягом багатьох років існування російського “Альмінського заводу будівельних матеріалів” головою наглядової ради російської компанії значиться колишній перший заступник довкіллєвого міністра України Іван Чорнокур.

В російській документації підприємства прописано, що щонайменше із 2019 по 2021 роки включно Чорнокур жив у “рф, Республика Крым”. Разом з тим, він співволодіє частками в українських фірмах ПП “КБ “Метратекс” та ТОВ “ІК “Надра-пошук”. Ці компанії мають спецдозволи на надра Дніпродзержинського родовища піску та Староігренівської ділянки піщаного родовища Дніпропетровської області.

Також у Чорнокура невелика частка у ТОВці Тарут “БІК “Дніпро-Холдінг”, яка має призупинений спецдозвіл на геологічне вивчення надр Садового родовища амфіболітів та піроксенітів окупованої Донеччини. 

Сам Чорнокур каже, що не знав про свою присутність у російських реєстрах, згоди на право вказувати його прізвище, місце проживання у російській фінансовій звітності не давав та з 2008 року живе на підконтрольній Україні території.

На користь цієї версії може свідчити кілька моментів. Є ще одна людина, яка стверджує, що її в російську звітність вписали, це — Тетяна Чайкун, вона в російському заводі реєструвалася бенефіціаром. Чайкун запевнила, що до діяльності підприємства в рф стосунку не має. Також дивно, що посадові особи з української компанії в російську перекочували майже повним складом, хоча окупація мала б внести корективи. 

Але ще дивніше, що, не зважаючи на доступність російської звітності у публічному доступі, за 8 років її фігуранти не знайшли, і не спробували себе звідти прибрати. 

Відтак, якщо російські реєстри десь кажуть правду, і це можна довести, постає питання відповідальності надрових колаборантів і справедливості в користуванні надрами. Адже українські надра належать народові; чи варто їх віддавати тим, хто співпрацював із окупантами, які цей народ знищували?

Аліна СТРИЖАК, Центр протидії корупції