Що не так із законом про віртуальні активи?

За рік Нацкомісія з цінних паперів не зробила і кроку.

 Чому через рік після прийняття закон про віртуальні активи досі не працює? Якщо коротко: хаос у менеджменті процесу, напівлегітимний статус Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР), неякісні законопроєкти. На додаток — комунікації, що, радше, схожі на залякування.

Узагалі-то це мав би бути текст про те, що ж більше року заважає забезпечити набуття чинності Законом “Про віртуальні активи”. Бо ж закон ухвалений з умовою, що набирає чинності після прийняття змін до Податкового кодексу в частині оподаткування обігу віртуальних активів. Здавалося б, визначаймося та працюємо. Тим паче що Україна ж є одним із лідерів у цьому сегменті, й дуже не хотілося, аби підтвердилася гіпотеза, що починання дійсно прогресивного Мінцифри були перетворені Нацкомісією з цінних паперів на традиційну для них тяганину з усіма ознаками неприкритого лобізму, корупції та обдурювання іноземних партнерів.

На жаль, гіпотеза підтвердилася більш ніж. Результат для держави — втрачені роки на шляху до цивілізованого суспільства інвесторів. Та й дійсно, навіщо нам інвестори та інвестиції зараз…

Отже, ринок віртуальних активів сьогодні, після десяти років з моменту виникнення, є повноцінною складовою глобальних фінансових ринків. Утім, проникнення віртуальних активів до світових фінансів зумовлює увагу до цілої низки проблем. Різноманітні сполучення з фіатними (класичними) грошима, само собою, ставлять питання безпеки та регулювання. Фінансові ринки загалом чутливі до регулювання. А регулювання віртуальних активів — питання нове, в якому досі немає єдиного підходу серед урядів і регуляторів. Відповідно, це задача “із зірочкою” для держав.

Проблематика різноманітна: термінологія щодо продуктів і видів діяльності не є уніфікованою та не має узгодження на глобальному рівні, залежно від особливостей використання віртуальних активів тощо різні регулятори можуть вбачати предмет власного регулювання щодо правовідносин на ринку. Особливості технології, пруденційних нормативів і фідуціарних обов’язків, регулювання обсягів енерговитрат щодо майнінгу і, звичайно, оподаткування. Все це має вирішуватися в той чи інший спосіб при створенні багатошарового законодавства, яке дозволило б запуск і повноцінне існування ринку віртуальних активів. Оптимально, коли приймається воно пакетним шляхом.

Та чи вирішенням цих питань займається наразі уповноважений на це орган в Україні — НКЦПФР? Судячи з роздобутої нами (і чомусь не оприлюдненої на загал) Концепції оподаткування операцій з віртуальними активами (див. документ), а саме на цьому зосереджено наразі роботу, яка має завершитися наприкінці року, — не зовсім цим.

Наприклад, у Європейському Союзі протягом кількох років створюється проєкт регламенту, який покликаний врегулювати питання, пов’язані з правовим режимом, обігом і регулюванням ринку віртуальних активів. Наразі його текст узгоджено та планується відповідне затвердження. Все по порядку: спочатку збалансування та вивірення всіх аспектів з їхнім публічним обговоренням, потім ухвалення, після цього — практичне застосування. Всіма мовами ЄС, до речі.

І якщо вже НКЦПФР взялася за регулювання ринку віртуальних активів й оголосила себе профпридатною в цій царині організацією, то тоді треба було б:

одразу, а не через рік, оголосити про невідповідність прийнятого закону про віртуальні активи вимогам ЄС і про необхідність внесення до нього змін;

напрацювати ці зміни;

одночасно зробити проєкт поправок як до податкового та іншого законодавства, так і до профільного закону;

обговорити це все, узгодивши дії з партнерами, які йдуть цією ж дорогою, бо й ринки ми маємо якщо ще не спільні, то вже дотичні;

ухвалити все одночасно разом з європейськими парламентаріями.

Що ж, ухвалення єврорегламенту очікується у квітні. Професіоналам вистачило б року для досягнення євроорієнтиру, але…

Але тільки в грудні 2022 року відбулося засідання, на якому НКЦПФР нас обнадіяла, що “Комісія активно працює з міжнародними колегами із Ernst&Young, за підтримки проєкту USAID Financial Sector Reform, та іншими профільними органами над імплементацією європейського регламенту MiCA в український ринок віртуальних активів”.

У січні 2023-го розказали, що продовжують працювати. При цьому вже наче розуміли, що сам профільний закон потребує змін, але на самих змінах не концентрувалися, хоча будь-яка робота без них сенсу взагалі не має. Чи регулятору було невідомо про план дій ЄС у цій царині, що ухвалений ще 2018 року? Чи про напрацювання принципів регуляторного законодавства в ЄС не було відомо, коли ухвалювали закон про віртуальні активи? То навіщо ж тоді концепція і практичне застосування акта, який фактично є мертвонародженим?

Ніби логічно запитати про це, що ми і зробили. А заодно поцікавилися, як там почувається могутній, з усіма імплементаціями, закон про ринки капіталу — чи, може, хоча б перекладений англійською для інвесторів?

Що щось іде не за планом, стало зрозуміло, коли замість відповіді на запити НКЦПФР пригрозила скаргою до СБУ.

Ось питання, які викликають у НКЦПФР підозру у “диверсії”:

переклад англійською та іншими мовами Європейського Союзу законів України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” та “Про товарні біржі”, — бо як ще перевірити, що створене законодавство дійсно цікаве інвесторові;

переклад українською мовою проєкту регламенту ЄС щодо регулювання віртуальних активів MiCA, — бо як ще пересвідчитися, що НКЦПФР українців не водить за носа;

підстави співпраці НКЦПФР із компанією Ernst&Young у сфері розроблення законодавчих концепцій щодо використання віртуальних активів та/або зазначити правові підстави та джерела фінансування цієї співпраці, використання коштів Міжнародної технічної допомоги на ці цілі;

вказати, чи є НКЦПФР органом, якому належить авторство концепту законопроєкту “Про Національну комісію з цінних паперів та бірж” (забраковано експертами ВРУ та знято з розгляду), надати наказ тощо про призначення відповідальної особи за створення, джерела фінансування.

Можливо, продуктивності НКЦПФР заважає напівлегальний статус самого регулятора, утвореного Януковичем-втікачем поза межами конституційних повноважень? Чому напівлегальний регулятор і досі фактично контролює все: від змін до законодавства про ринки капіталу та про себе самого і вже до ринку віртуальних активів? І якщо це аж такий потужний держорган, то чому замість НКЦПФР концепцію готує іноземна компанія? Ніби ж доручали комісії. Чому від керування процесом ухиляється Мінфін, — це ж ніби про фінанси та податки?

Може, варто спочатку привести у відповідність до Конституції України напівлегітимний статус НКЦПФР? А до цього моменту заборонити регулятору розпоряджатися коштами Міжнародної технічної допомоги? А роботу над створенням законодавства про віртуальні активи повернути до тих, хто цей процес почав за правилами нової, цифрової, парадигми в економіці — Мінцифри, долучивши реальне експертне середовище замість лобістів? А заодно все ж перезавантажити регулятора ринків капіталу та віртуальних активів за новими правилами.

Бо зрештою ми втратили рік, ще один і не перший, не отримавши в результаті нічого (може, хоч Ernst&Young підзаробив?). Навіть доведена до логічного завершення поточна робота не матиме сенсу, бо не відповідатиме ані глобальним практикам, ані європейському канону, ані українському податковому законодавству (а це ще чергова податкова реформа не починалася). Нам знову доведеться все починати спочатку. Якщо це вкотре робитиме НКЦПФР, яка навіть із ринком капіталів не може зладнати, отримаємо карусель із провалів, якої не зупинити.

Олександр КОШОВИЙ, правник, економіст, аналітик, експерт в сфері функціонування ринків капіталу