Олександр Лієв: Я написав Резнікову повідомлення, в якому попросив прийняти мою відставку

- Тобто до вас ніхто не звертався дати пояснення щодо всіх цих епізодів?

— Так, я давно щодо них дав пояснення. Це якби ви мене запитали, а через годину подзвонили і спитали: “Так, а що там?”. Декілька місяців тому міністерство отримало запит від депутата партії “Слуга народу”, який взяв з інтернету всю цю інформацію і написав на міністра оборони, “що там у вас коїться, що така людина займає посаду”.

Міністр вимагав від мене дати пояснення, і я їх надав. Бо ця інформація не є новою, вона була на різних сумнівних сайтах і було кілька хвиль розміщення — коли я був заступником міністра аграрної політики і коли ми прибирали “Еру” Деркача з ефіру НСТУ. Я вже згадував ці випадки у своєму пості. Я також пояснив, які були мотиви цих розміщень.

Крім того, тоді я запропонував пройти поліграф. Права, я очікував, що це буде поліграф в МО. Так буває і це нормально. Але міністр звернувся до голови СБУ і попросив, щоб дослідження провела саме Служба. І в грудні я був запрошений на Володимирську на поліграф, де 4,5 години відповідав на питання.

Результати поліграфа мені, звісно, на руки ніхто не дав, але після цього моє керівництво сказало, що питань до мене нема. І от через пару місяців знову підіймається ця хвиля.

Чи це шкодить моїй діяльності? Так, шкодить. Вся моя діяльність грифована і пов’язана з постачанням озброєння та боєприпасів. Все це вже впливає на наші стосунки з контрагентами.

- Знаєте, це дуже часте пояснення: не чіпайте, бо це руйнує постачання зброї.

— Але це дійсно так. Це дуже впливає на наші стосунки з контрагентами. Вони дуже складні і чутливі. Фактично більшість контрактів на постачання озброєння в Україну не йдуть напряму з виробниками, адже більшість з них мають заборону на торгівлю з Україною. Тому велика кількість складних контрактів, де багато ризиків, і вони зараз відчутно страждають.

- Попри те, що ви вже вчора написали своє пояснення по згаданим епізодам, я не можу про них не спитати. Почнімо з нагороди Святої Анни, яку ви прокоментували “Служу отечеству”. Що це було?

— Давайте глобально. Якщо ви хочете знайти в мені проросійські погляди, то в мене їх немає. Це була нагорода громадської організації з Іспанії, представниці дому Романових, яку росія не визнає. Мені її дали за туристичний маршрут. І тоді я не думав, як буде сприйнята ця репліка в країні, що стікає кров’ю у війні.

Але зрозумійте — в мене україномовна родина. Навіть в Криму вона такою була. Я вам навіть так скажу, зараз мої діти в київській школі — одні з небагатьох, хто реально спілкується вдома українською.

- Наступний пункт — це блокування українських маяків у 2006 році. Яка була ваша участь у цьому процесі?

— Тоді відбувались активні передвиборчі заходи, в якому брали активісти так званого “Русского блока”, які були агресивні і намагались розкачувати ситуацію. А з іншого боку були активісти наших націоналістичних правих сил (в доброму сенсі), які теж намагались розкачувати ситуацію. Я на той момент був членом Народно-демократичної партії, яку очолював Валерій Пустовойтенко. У Криму партію очолював Сергій Куніцин. Мені тоді було десь 26 років, молодий хлопець. І я з іншими нашими хлопцями стояли між цими двома групами і не давати розкачувати ситуацію. І так тривало кілька днів.

Взагалі можна було б згадати, якими були вибори у 2006, 2007 році, хто в якій партії був, що Петро Порошенко був засновником Партії регіонів. Але ж це вже не згадують.

- Чому ж… згадують. Власне, в статті Шабуніна приводиться ваша цитата з матеріалу газети “День”, де ви кажете, що цей блокпост стоятиме, “поки керівництво України не перестане іти на поводу у провокаторів і не сяде за стіл переговорів з росією”.

— Я не пам’ятаю дослівно. Це було 20 років тому. Ще раз: я знаходився у складі НДП. Ви, напевно, молода і не пам’ятаєте Валерія Івановича…

- Не дуже молода, пам’ятаю…

— …То ви пригадуєте, який він був. Навряд чи проросійським політиком. Скоріше, поміркованим. А в Криму цю партію представляв Куніцин. Вони не про провокації.

- До речі, у декого з користувачів Facebook з’явилась версія, що саме завдяки Куніцину ви опинились в Міноборони, бо той тепер радник Єрмака. Наскільки такі версії справедливі?

— Я не бачився з Куніциним десь років п’ять, спілкувались, напевно, у 2017-му. Ми з ним, на жаль, не підтримуємо зв"язок, хоча я до нього з повагою ставлюсь. Просто він більше займався афганським рухом, я — туризмом, був консультантом USAID. В мене навіть його телефону зараз немає.

- Тоді розкажіть, як ви потрапили до Міноборони? Хто запропонував?

— Я знаю Олексія Юрійовича ще з часів, коли він працював адвокатом і в КМДА. Я консультував його по туристичному потоку з Китаю в Київ (колись ми цим займались), потім — по питаннях Криму (коли він був міністром реінтеграції), бо я був причетний до стратегії деокупації Криму. Іноді перетинались у спільних знайомих.

А коли його призначили міністром оборони, на одному зібранні ми говорили про квартири для військових, і я висловив свої ідеї. І десь через місяць мене набрав чи він, чи його заступник і запропонували зайнятись концепцією забезпечення житлом військовослужбовців — так, щоб цим займалась людина, яка не мала спільного коріння зі схемами, від яких страждало міністерство. Так я очолив цей напрямок.

Головне завдання було перевести чергу на житло в електронний формат. Я це запропонував зробити через “Дію” і співпрацював щодо цього з Михайлом Федоровим. І щоб квартири видавались тим, хто служить зараз, а не тим, хто служив 15-20 років тому. На цю тему була зроблена концепція у грудні-січні, а потім почалась війна. І я взяв зброю в руки, щоб захищати Київ.

- Де? В ЗСУ? В ТРО?

— У ТРО. Прийшов в ТРО навпроти Солом’янського військкомату і записався. А через деякий час я побачив, що в нас не вистачає зброї, і тоді сам вийшов з ініціативою, щоб організувати логістику. І волонтерською технікою вивозив зброю з Макарова, “Десни”.

І вже в березні отримав за це кілька нагород. А потім неочікувано для мене був призначений заступником голови департаменту, і я вже став займатись плануванням забезпечення зброї іноземної. Далі я став в.о.

Наразі є багато доброго, що нам вдалось зробити. Не можу вам розповідати конкретно, що ми завезли. Наприклад, автомобілі Kirpi турецького виробництва, які зараз в Бахмуті воюють. Це один з 400 наших контрактів.

Тому я не планував бути на цій посаді. А взагалі я планую повернутись в Крим і займатись тим, що мені близько — робити Крим міжнародним курортом і перлиною України.

- Дивіться, найрезонансніше, що є в матеріалі Шабуніна, це ваше відео від 5 квітня 2014 року, де ви закликаєте почути Крим і виправдовуєте “рефередум”. Можете пояснити свою позицію? Бо це вже був уряд Аксьонова, і було зрозуміло, що півострів захопили “зелені чоловічки”.

— Ні, було неочевидно. Принаймні для мене. В лютому 2014-го я повернувся з тривалого відрядження, місяць мене не було. Я не міг повірити, що відбувається.

В момент, коли я повернувся, то уряд відправили у відставку, і декого було рекомендовано перепризначити. Мені пропонували залишитись, але я не написав заяву. Тому мене не призначили, а залишили в.о.

- Ви спілкувались з Аксьоновим? Добре його знали?

— Не спілкувався і ми не були близько знайомі, знав його поверхнево, бо до цього був депутатом.

- І ви не спілкувались після його призначення, ви не були на засіданнях уряду?

— З ним не спілкувався. Мені передали через іншу міністерку, що я можу залишитись. І тоді вона якось так проговорювала це, що проблем з Україною не буде.

Щодо інтерв’ю … Десь в цей же день була інформація, що буде запропоновано провести референдум про розширення прав Криму. І саме про це я давав коментар, а не про приєднання до росії. Я це не підкреслював, бо мені не спадало на думку, що Крим може бути не в складі України. Наступного дня змінили тему референдуму, і я поїхав звідти. Прокоментувавши, що я це не підтримую і що це погано. І саме тому мені заборонили повертатись в Крим. Мене оголосили persona non grata. Щось я не дуже схожий на сепаратиста, якщо вони мене самі оголосили поза законом.

- Але ви там кажете, що кримчани — “ментально рускіє”. Це дуже погано звучить, особливо зараз.

— Так, зараз це погано звучить. В українській не розрізняється “російський” і “руській”. А, от, я в Криму це дуже розрізняв. Для мене було важливо відрізняти “рускоє” від “совєтського” і “російського”. “Рускоє” мені тоді здавалось ознакою культури, яку я вважав надбанням всього людства. Я дуже любив Єсеніна, знав багато його віршів. Зараз я розумію, що ця культура також винна. Хоча навіть три роки тому в мене ще не було такого розуміння.

- Після переїзду з Криму ви як знайшли роботу, зокрема на НСТУ?

— Є така спільнота Aspen, знаєте? От, я маю честь до неї входити. А ще я Могилянку закінчив, мріяв про це з молодості і був радий отримати освіту в KMBS. Я в цьому ком’юніті давно і маю купу людей, яким можу подзвонити. І коли в Криму тільки закручувалось, то я дзвонив Єгору Соболєву, Зурабу Аласанії, Ользі Богомолець, я їм казав, що у вас по телебаченню лунає, що всі, хто голосував за Партію регіонів, мають рік ходити на колінах. Від таких заяв у Криму можна отримати суттєві проблеми. І я казав, що в Києві воно виглядає так, а у нас геть інакше. І ми налаштовуємо людей в Криму не в те русло. І це інтерв’ю теж було в ці дні. Але коли зрозумів, куди все йде, то просто зібрав речі і поїхав.

Це все дуже складні і неочевидні речі, тому ми і стратегію деокупації Криму писали 7 років.

Але, щоб знайти в мені проросійські погляди, це треба захотіти.

- Але знайшли, що так можна трактувати.

— Думаю, про кожного можна назбирати цитат і запустити в якусь логічну історію. Ви знаєте, як медіа працюють і що роблять за гроші.

- Мені здається, дуже сумнівним казати, що Шабунін взяв за це гроші.

— Це не він. Я про нього не кажу. Я про нього і слова поганого не написав. Я про попередні випадки.

І я зараз розумію, як боляче виглядає сьогодні те, що ще в 2014-му видавалось комусь природнім. Чи вподобання, чи думки. Ми зараз в іншому світі. Я готовий відповідати за минуле, і я за нього відповідаю. Але я також і дію. Я взяв збою до рук, я її багато завіз. Послухайте Віталія Кіма, послухайте голову Донецької ВЦА. Що кажуть у ЗСУ. Я за кожен свій день готовий прозвітувати.

Позиція підтверджується не тим, що ти казав 20 років тому, а твоїми діями зараз. Може, ти 20 років казав гарні речі, а втік при першому сигналі тривоги.

- Але ситуація все ж неоднозначна. Чи говорили ви про неї з міністром? Чи не пропонували вам написати заяву?

— Я вчора написав йому повідомлення, в якому попросив прийняти мою відставку, і сьогодні написав заяву.

- Яка була реакція міністра?

- Міністр поки не розглядав заяву, оскільки перебуває у відрядженні у Франції. 

Тетяна НІКОЛАЄНКО