11 місяців війни: боротьба за стратегічну ініціативу триває
Лінія фронту стабілізувалась.
Обидві сторони потребували поповнення резервів.
Розпочалося боротьба за випередження противника у їх формуванні та підготовці. Виграш у цій боротьбі означав утримання/перехоплення стратегічної ініціативи.
Термін понад три місяці від початку формування і підготовки російських резервів — достатній для підготовки мобілізованих за військовим фахом, а також для проведення бойового злагодження підрозділів і військових частин аж до рівня бригад.
На сьогодні відзначається масове введення нових сформованих (переформованих) військових частин агресора в зону бойових дій і їх зосередження на декількох оперативних напрямках.
А що з українськими резервами?
На відміну від агресора, формування наших резервів великою мірою залежить від військово-технічної допомоги партнерів.
У статті “Херсон наш. Що далі?” було відзначено два потужних фактори, які впливали на характер Харківської і Херсонської наступальних операцій та ускладнювали їх проведення: відсутність переваги в повітрі, що вкрай обмежувало застосування наших повітряних сил, а також значний дефіцит потрібного бронетанкового озброєння. Для ведення бойових дій із прориву підготовленої оборони противника потрібні танки, бойові машини піхоти (БМП-2, американські “Бредлі”, німецькі “Мардер”).
Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний стисло, але ґрунтовно описав потрібні обсяги цього озброєння: 300 танків, 700 БМП, 500 гармат. Переводячи кількісні показники одиниць техніки в організаційно-штатні одиниці — це близько 10 танкових батальйонів, 5—6 механізованих батальйонів, 17—18 артилерійських дивізіонів. Ідеться про основні підрозділи для формування двох механізованих бригад, двох танкових бригад, трьох артилерійських бригад.
Цифри, безумовно, оціночні, оскільки варіанти організаційно-штатної структури підрозділів можуть бути різними, але вони дають загальне розуміння потреб.
Не вдаючись у деталі підрахунків, зазначимо, що за результатами “Рамштайну” Україні надається техніка в кількості, достатній для формування: двох бригад (поки що без танкових батальйонів) за рахунок бронетехніки від США; механізованої бригади на техніці, яку надає Велика Британія; мотопіхотних батальйонів на техніці від Швеції, Німеччини, Польщі.
Поки що бракує танків “Леопард-2”. Але анонсований початок підготовки фахівців на цю техніку вказує на те, що позитивне рішення щодо їх поставки буде прийняте неминуче і найближчим часом.
До цього слід додати запропоновані Польщею понад сотню танків Т-91 “Твердий”, які є глибокою модернізацією Т-72.
Узагальнено перелічена допомога дає можливість сформувати 4—5 бригад, із них — 1—2 танкових.
Готовність до використання таких необхідних нам військових формувань визначається не тільки отриманням необхідного озброєння, а й термінами для підготовки особового складу та бойового злагодження підрозділів.
Цей процес займає щонайменше два місяці.
При цьому:
— 1 тиждень — загальна підготовка військовослужбовця, набуття навичок, які повинен мати кожен солдат, незалежно від військової спеціальності: пересуватися на полі бою, стріляти з індивідуальної зброї, окопуватися, надавати собі та іншим першу медичну допомогу, опанувати ази протимінної безпеки та інші прості військові знання;
— 4 тижні — підготовка за військовим фахом;
— 1 тиждень — бойове злагодження у складі відділення, взводу;
— 1 тиждень — бойове злагодження у складі роти;
— 1 тиждень — бойове злагодження у складі батальйону.
Це мінімальні терміни підготовки в умовах воєнного часу. У мирний час цей цикл займає пів року.
Інколи доводиться чути, що ця “теорія” в умовах війни нам не підходить. Окрім 40 років військової служби до звільнення в запас, я маю досвід прямої участі в АТО у 2014—2016 роках і черговий раз став у стрій захисників вранці 24 лютого 2022 року. Крім знань, як має бути, я, як і решта безпосередніх учасників подій, достатньо надивився і свідомий того, як це робилося й часто ще робиться. Сила наших командирів усіх рівнів полягає також і в тому, що абсолютна більшість їх, зіштовхнувшись із обставинами, котрі не дозволяють зробити так, як передбачено теорією/наказами/директивами/статутами, не опускають руки, покликаючись на нездоланні обставини, а шукають шляхів, як виконати завдання в умовах, що складаються, і перемогти.
Тимчасом слід розуміти, що генерується згадана екстремальна ситуація не тільки ворогом, а дрімучою некомпетентністю відповідних органів управління та посадових осіб, на яких покладено своєчасне прийняття того чи іншого рішення, а також їхньою нездатністю передбачити розвиток подій навіть на найближчу перспективу. Втім, останнє теж випливає з некомпетентності, якщо тільки не ґрунтується на зраді.
А виправляються прорахунки ціною героїчних надзусиль і невиправданих втрат на полі бою. Недарма гласить військова мудрість, що бойовий статут написаний солдатською кров’ю, пролитою в попередніх боях.
Перебіг подій вказує на те, що рішення, прийняті під час засідання “Рамштайн”-8, були принципово узгоджені між учасниками формату задовго до формального факту їх оголошення.
До передачі техніки Україні наші партнери готувалися планово й заздалегідь.
Ще в липні повідомлялося про початок підготовки українських військових на навчальних центрах у трьох регіонах Великої Британії в рамках програми INTERFLEX. Передбачалася підготовка 10 тисяч військовослужбовців, при цьому напрями підготовки анонсувалися тільки в дуже загальному вигляді, не конкретизувалося, за яким саме військовим фахом підготовка проводитиметься. У грудні було повідомлено, що підготовку за програмою завершено і 2023 року розпочинається новий етап, який передбачає підготовку 20 тисяч українських бійців.
У жовтні (час збігається із завершенням Харківської наступальної операції) країни ЄС прийняли рішення започаткувати тренувальну місію EUMAM Ukraine, в рамках якої планувалося підготувати 15 тисяч українських військових. Базову підготовку здобували 12 тисяч солдатів, а ще 2,8 тисячі мали пройти спеціалізоване навчання.
Метою місії ЄС визначено забезпечення індивідуальної, фахової та колективної підготовки військовослужбовців України.
Навчання організовані на території різних країн — членів ЄС. Замість єдиного тренувального центру в країнах Євросоюзу організують окремі курси підготовки за спеціальностями.
Планується, що найбільше навчань відбуватиметься на території Польщі та Німеччини, при цьому переважна більшість із 15 тисяч військових навчається саме в Польщі.
Реалізація програми розпочалася в останні дні листопада.
Як заявляла тодішня міністерка оборони Крістін Ламбрехт, командування збройних сил Німеччини в межах цієї місії Євросоюзу з підготовки українських військовослужбовців має намір прийняти на навчання п’ять тисяч бійців.
У жовтні міністр Збройних сил Франції Себастьєн Лекорню заявив, що Франція в рамках тренувальної місії ЄС на своїй території підготує до двох тисяч українських військових.
За повідомленням Генерального штабу Війська Польського, в останні дні листопада у рамках місії Євросоюзу EUMAM Ukraine розпочалися навчання українських військових у Польщі.
Як повідомив голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі, з 15 січня на полігоні Ґрафенвер у Німеччині розпочалися розширені навчання за програмою підготовки, яку американці проводять для українських військових.
При цьому у всіх заявах повідомлялося, що навчання триватиме кілька тижнів (до восьми) і включатиме базову підготовку військовослужбовців, підготовку за фахом (навчання користуватися зброєю, яка передається), а також злагодженість підрозділів, від найменших бойових одиниць і до бойового злагодження батальйонів (батальйонних тактичних груп), з відпрацювання спільних дій та координації підрозділів різних типів.
За словами генерала Марка Міллі, ці комплексні навчання мають зіграти важливу роль у підготовці до подальших контрнаступальних дій Збройних сил України та визволення територій від російських окупантів.
Говорячи про резерви, які формувало й готувало командування ЗСУ, слід зазначити, що, крім формувань, котрі створюються з допомогою партнерів, безумовно сформовані резерви і без їхньої участі. Їх кількості, озброєння, забезпеченості, ступеня готовності ми не знаємо й не можемо знати. Але я впевнений, що такі резерви є.
Що далі?
Сторони практично одночасно завершили формування резервів.
Обидві можуть планувати і проводити наступальні операції.
Але для кожної зі сторін є й інша перспектива. Провести оборонну операцію, віддавши ініціативу противнику, знекровити наступаючого противника в боях і тільки після цього завершити його розгром проведенням контрнаступальної операції та оволодіти визначеними районами місцевості. Головне при цьому — під час оборонної операції зберегти невикористаними резерви, передбачені для контрнаступу.
Який шлях оберуть сторони — покаже найближчий час.
Із кожним тижнем нашої сили буде прибувати.
Але для рішучого розгрому противника з мінімальними втратами і в максимально стислі терміни нам потрібна авіація.
І мова не тільки про F-16. Потрібні штурмовики типу А-10, бойові вертольоти типу АН-64 “Апач”.
Упевнений, вони будуть. Потрібні якнайшвидше. Очікуємо наступного “Рамштайна” і сподіваємося, що він стане авіаційним.
Віримо у Збройні сили України.
Слава Україні!
Сергій САВЧЕНКО, незалежний експерт, генерал-майор ЗСУ, керівник ГО “Аналітичний центр вивчення і протидії гібридним загрозам”
