Урожай-2023: ще гірше, ніж погано

Можливо, низький урожай навчить нас цінувати власну працю і не віддавати за безцінь те, що дається потом і кров’ю.

 Україна зібрала врожай — уже маємо більш як 40 млн тонн. Не найменший за часи сучасної історії країни, але найгірший за останні сім років. Та й ціна зерна цьогоріч занадто висока, аби розбазарювати вирощене наліво-направо. Особливо на тлі скорочення посівних площ озимої пшениці та усвідомлення того, що врожай 2023-го буде незрозуміло який.

Ще в полі

Попри те, що на вулиці грудень, ще збираємо. Кукурудзу. Всі чудово розуміють, що рекордні минулорічні 42 млн тонн тільки снилися. Намолотили 15,5 млн тонн із площі 2,5 млн га. 40% площ кукурудзи чекають у полях, а мотивації збирати її немає.

Кукурудза — експортна культура, активність її збирання напряму залежить не лише від фактора погоди, роботи “зернового коридору” (ініціатива ООН, Туреччини, України, яка дала змогу розблокувати експорт зерна з трьох українських портів), а й від ціни.

Чому, запитаєте ви, аграрії не поспішають додавати мільйони тонн до загального валу за рахунок цариці полів? Відповідь банальна — немає заробітку у фермера від реалізації збіжжя.

Згадується, як років десять тому в полях України зимувало кількасот тисяч гектарів, бо ціни не було, а сушити виходило надто дорого.

В умовах 2022-го, якщо балансувати між думками та настроями фермерів, то є всі шанси, що близько мільйона гектарів, або в перерахунку на тонни — 6 млн тонн кукурудзи, зимуватиме в полі, чекаючи на кращу долю.

Справа №2022

Загалом на кінець листопада маємо трохи більше 40 млн тонн зерна. Загальний врожай, за оцінками Мінагро, скоротиться до 51 млн тонн проти рекордних 86 млн тонн 2021 року.

Наприклад, зібрали вже сакральну гречку. Ба більше, в окремих магазинах ціну на неї показово трохи знизили (швидше на все, ненадовго). Загалом на круг гречка дорога і продовжує лежати на полицях. За даними Мінагро, маємо 156 тис. тонн. Ще один камінь спотикання — жито. Під урожай-2022 площі озимого жита, а саме озиме є основою врожаю цієї культури, скоротили на третину — до 108,5 тис. га. Однак на тлі падіння купівельної спроможності населення та постійного зростання цін на хліб проблема начебто є, але в умовах війни наявність/відсутність житнього хліба люди точно переживуть.

Стратегічна пшениця

Основної культури для виробництва хліба зібрали 19,4 млн тонн, тобто мінус 13 млн тонн пшениці проти минулого сезону. Частина площ під ракетами та “градами”. За оцінками учасників аграрної спільноти, цього сезону на мапі замальовані кривавим усі сільськогосподарські угіддя Донецької області, по 70% угідь Луганщини та Херсонщини, а також по 60% сільгоспугідь Миколаївської та Запорізької областей. Частина замінована, тому земля так і не дочекалася комбайнів. Ще частину полів не зібрали, бо чоловіки на фронті.

Getty Images

Пшениці за будь-яких умов достатньо. Загалом, аби контролювати ситуацію та бути спокійним у всіх сенсах, Україні потрібно на сезон мільйонів 7—8 тонн пшениці. Внутрішній ринок скоротився, адже частину людей війна погнала по світах. Мудрі українці, які тримаються купи вдома, запаслися мішком-другим борошна (про всяк випадок) ще в перші тижні березня.

Про якість основної культури говорити не будемо. Не на часі. Та й зберігати пшеничку окремі категорії господарств будуть у рукавах. Історія рукавів не нова, але не надто відома, адже раніше багато фермерів збирали і відразу ж продавали збіжжя. Цьогоріч продавати не поспішали, адже ціни спочатку взагалі були (як емоційно в розмовах ділилися виробники) нижче плінтуса. Хто не в курсі, то ціни на пшеницю в липні 2022-го становили менш як 5 тис. грн за тонну проти 9 тис. у січні. Всі заробітки забирала логістика на тлі війни, блокади портів і напакованих зерном елеваторів.

Питання ціни на хліб у широкому сенсі — болюче і до кінця не вирішене, але про це іншим разом.

Неоднозначно з урожаєм ячменю. Маємо 5,6 млн тонн проти 9,4 млн тонн 2021 року. Тобто на експорті ячменю не заробимо. Наразі на зовнішні ринки відправили 1,3 млн тонн проти майже 8 млн на кінець листопада 2021-го.

Чим торгуємо

Торгівля ячменем не в пріоритеті. Наразі дві культури визначають експортно-валютний потенціал країни — пшениця та кукурудза.

Продали на зовнішні ринки за кілька місяців сезону 2022/2023 трохи більше 17 млн тонн зерна. Зокрема, кукурудзи — 9 млн тонн, пшениці — 6,6 млн. За оцінками USDA, Україна може експортувати 11 млн тонн пшениці в поточному сезоні. Мінекономіки налаштоване більш оптимістично та вірить у 13 млн тонн.

У листопаді “зерновий коридор” подовжили ще на 120 днів. Мінагро впевнено заявляє про те, що обсяги експорту вийшли на довоєнний рівень (до початку повномасштабного вторгнення в лютому) і становлять близько 7 млн тонн на місяць. І що тепер варто зосередитися на пролонгації “зернової ініціативи” на рік мінімум. Але чи буде чим торгувати?

Зернові перспективи

Отут виникає найбільше запитань. Україна, де точиться війна, зібрала 2022 року врожай завдяки тому, що восени 2021-го змогли більш-менш посіяти та закласти основи виробництва хліба. Озимини — пшениці як основи урожаю 2023-го — посіяли 3,8 млн га, або мінус 3 млн га. Озимого ячменю посіяли 613 тис. га (під урожай-2022 — 969 тис.), жита — 79,2 тис. га (під урожай-2022 — 108,5 тис.).

Невідомо, як перезимує озимина і що матимемо навесні.

Не хотілося б згадувати, але історія сучасної України має главу, коли із зими не вийшли більш як 60% озимої пшениці (таких масштабів пошкодження площ посівів озимих зернових не спостерігалося протягом останніх 50 років). Пересіяти не вдалося. Урожай пшениці 2003 року впав до 3,6 млн тонн. Саме 2003-го, після успішного сезону експорту, довелося в терміновому порядку імпортувати пшеницю. Через 20 років історія може повторитися?

Наразі невідомо, чи сіятимуть аграрії ярову пшеницю, з якою, на відміну, наприклад, від канадських фермерів, практично ніколи не працювали. Не зрозуміла до кінця історія з кукурудзою.

Бажання сіяти напряму залежатиме від вартості ресурсів на посівну та цін на основні зернові.

Поки мотивація відсутня. На зерні заробляють усі, крім українського фермера: трейдер, власник судна, який возить зерно зерновим коридором, страхові компанії, залізниця.

Без варіантів, аграрії вийдуть у поле наступної весни, бо з діда-прадіда в серці кожного закладено любов до праці. Та й не можна, аби земля гуляла.

А от питання раціонального використання вирощеного… Розбазарити чи продати за безцінь найпростіше. В умовах війни та невідомого завтра треба продумувати кожну угоду з продажу пшениці/кукурудзи/жита. Бажання експортувати та годувати світ має відкривати можливості розвитку вітчизняного фермера, забезпечувати реальні заробітки виробнику, аби він щоранку прокидався, бо поле кличе.

Ми вміємо вирощувати, можемо годувати світ.

Нам іще навчитися б цінувати власну землю, свою працю і не віддавати за безцінь те, що дається потом і кров’ю.

Нам навчитися б розпоряджатися тим, що виростили як справжні ґазди, щоб не казати, як у тому анекдоті: “Годі, тату, торгувати, бо нема чим решту дати”.

Лариса ГУК, експерт у галузі сільського господарства інформаційно-аналітичного центру “АГРО ПЕРСПЕКТИВА”