Пункт незламності “Бахмут”. Що відбувається на найважчому напрямку фронту
08.12.2022 17:10 | “Головний пункт незламності країни”, “місто-фортеця” та “місто героїв”. Так останні кілька тижнів, поширюючи відео з окопами, що нагадують Першу світову, говорять про захисників Бахмута. Колись 70-тисячного міста, на яке нині широким фронтом наступають росіяни. Окупанти зосередили свою увагу на Бахмуті в середині липня — після захоплення Сєвєродонецька та Лисичанська. Відтоді в місті з"являється все більше українських військових, протитанкових їжаків, а також величезних вирв від російських прильотів. Західні аналітики та українські посадовці заявляють — росія намагається оточити місто. Чи справді все настільки критично? “Українська правда” уважно відстежує ситуацію на Бахмутському напрямку з початку червня. Під час останньої поїздки в зону бойових дій УП мала змогу поговорити з військовими, що тримають межі цього напрямку на північ, схід та південь від Бахмута, а також на свої очі побачити обстановку в місті та сусідньому з ним Соледарі. Нижче — обстановка на Бахмутському напрямку очима УП з коментарями українських військових. Що відбувається на Бахмутському напрямку На початку серпня командир одного з батальйонів ССО розповідав УП, що росіяни насправді не збираються йти на Бахмут у лоб — вони планують обійти місто й узяти його в оперативне оточення. Північною межею для такого маневру мав стати Соледар, південною — села Зайцеве та Опитне. На початок грудня цей план суттєво не змінився. росіяни намагаються штурмувати Соледар, продавлюють села на південь від Бахмута, а також тиснуть на східну межу міста з боку окупованих територій. Тобто росіяни наступають на Бахмут одразу з трьох напрямків. І на деяких з них, на жаль, мають тактичні успіхи. Зупинимося на цьому детальніше. Північна межа Бахмутського напрямку — Соледар. Соледар відомий найбільшим солевидобувним підприємством Європи “Артемсіль”. Попри регулярні спроби штурму, це місто наразі виглядає найбільш неприступною ціллю для росіян на цьому напрямку. По-перше, це територія з великою кількістю укріплень. По-друге, це висота. По-третє, Соледар тримають доволі сильні бригади, зокрема легендарна 93-я “Холодний Яр”. Просунутися по Соледару з літа росіянам практично не вдалося. Співрозмовники УП серед військових, що обороняють місто, говорять, що окупанти стоять на східному краю Соледара — заводі будматеріалів КНАУФ, який вони зайняли ще влітку. А також періодично заходять на крайню зі сходу вулицю міста. “Якщо вони і досягають успіхів, то мінімальних, тактичних. Стратегічно перевага за нами. Вони десь трохи зайшли — ми їх посунули, зайшли — посунули, і так увесь час”, — розповідає УП один з військовослужбовців 93-ї бригади. російська армія регулярно й доволі хаотично обстрілює Соледар. Не шкодує навіть авіації: працюючи в місті на початку грудня, журналістка УП стала свідком, як два російських гелікоптери запустили по Соледару ракети. Якщо ж дивитися на Соледар не лише як на поле бою, а і як на колись 10-тисячне місто, то наразі в ньому майже не лишилося будинків з цілими вікнами. Чимало багатоповерхівок вкриті дірками від прямих влучань артснарядів, частина приміщень — адмінкорпус “Артемсолі”, дитсадок — повністю спалені. У місті, попри надзвичайні ризики для життя, залишається кілька сотень цивільних. Хмара пилу піднімається після хаотичного російського обстрілу Соледара Дві цивільні могили в Соледарі, засипані прямо в окопній траншеї Східна межа Бахмута — район Бахмута під назвою Забахмутка. Це частина напрямку, де росіяни наразі найближче підійшли до самого Бахмута і за який йдуть важкі бої. Певний час аналітики DeepState навіть позначали на своїх картах всю Забахмутку як “сіру зону”, втім наразі такою відмічена лише частина цього району. Справа в тому, що українській армії вдалося відсунути росіян трохи далі від міста. Усі військовослужбовці на Бахмутському напрямку, з якими для цього тексту спілкувалася УП, запевняють, що ЗСУ наразі повністю контролюють Бахмут. Район Забахмутки є певною мірою відокремленим від основної частини міста — він знаходиться за річкою Бахмутка. Основний міст через річку росіяни розбили ще 22 вересня. Це ускладнило логістику як для українських військових, так і для цивільних, що лишаються жити на Забахмутці. Південна межа Бахмутського напрямку — орієнтовно селища Кудрюмівка-Майорськ. Саме на цій частині напрямку росіяни наразі мають найбільші успіхи. З початку вересня їм вдалося захопити Кодему, Миколаївку Другу, Одрадівку, Зайцеве і тд. Опитне, що розташоване одразу під Бахмутом, за словами військових, з якими говорила УП, частково перебуває під українським контролем. Найважчі бої наразі точаться за Курдюмівку, яка є панівною висотою, Зеленопілля та Андріївку. росіяни тут працюють не точково, а тиснуть по всьому флангу. “Втім за Кудрюмівкою та вище їхньою перешкодою буде канал (Сіверський Донець-Донбас — УП) — от його вони хєр форсонуть. Тому навіть якщо ми втратимо ще кілька сіл — нічого страшного. Але ми рубаємося за кожен кущ”, — з відчутною втомою в голосі розповідає УП командир батальйону “Свобода” у складі Нацгвардії Петро Кузик, чиї хлопці наразі стоять на південь від Бахмута. “Будь-які села ми насправді повернемо. От тільки людей, людей не повернемо… “, — додає Кузик. Складність в обороні сіл на південь від Бахмута найперше полягає в тому, що росіяни все ще мають перевагу в артилерії, боєкомплекті та живій силі. Друга причина криється в тому, що деякі підрозділи ЗСУ відходять зі своїх позицій і оголюють фланг. Під Бахмутом росіяни намагаються досягати малих успіхів, рухаючись малими населеними пунктами. Їхня ціль — вийти на трасу Бахмут-Костянтинівка (Т0504) до Часового Яру. Часів Яр — важлива для оборони Бахмута висота. Навіщо росіяни вмирають за Бахмут “Історія з Бахмутом — це суто історія ПВК “Вагнер”, яка вирішила довести російській владі, що вона має кращу, якіснішу підготовку за регулярну російську армію. Мовляв, вони там відступили з Херсона, а ми тут тримаємося”, — пояснює військовослужбовиця 4-ї бригади швидкого реагування Нацгвардії Христина Кудрява, що наразі працює на Бахмутському напрямку. Христина працює на Бахмутському напрямку після штурму Лимана у складі своєї частини НГУ 3018 Автор фото: Дмитро ЛАРІН “Вагнерівці”, які стоять на її частині напрямку, представлені двома групами — навчені “ПВК-шники” та колишні ув’язнені. Перші — виступають командирами групи. Вони якісно, точково планують операції, добре відстежують переміщення своїх солдатів, зашифровують переговори по радіозв’язку. Других закидають на фронт після 2-3 тижнів слабкої підготовки і використовують, як гарматне м’ясо. “Нам полонений “вагнерівець” казав: от ви знищили сьогодні 50 людей, рівно 50 до вечора на заміну вже привезли. Знищили 100 — привезли 100. Вони стараються тримати рівно 900 людей у штурмовому загоні. Їм кажуть: “Люди — це не проблема”, — розповідає Петро Кузик зі “Свободи”. “Вагнерівці” стараються підійти до наших позицій максимально близько й тільки тоді відкривають вогонь. Не скажу, що це достойний супротивник — бо ми от тільки сьогодні бачили, як вони вкрали на одному подвір’ї козу, — але з ним справді складно”, — резюмує Христина Кудрява. Окрім піарної історії для ПВК “Вагнер” і Кремля загалом, потрібність Бахмута для росії має і цілком практичний вимір. Його захоплення дозволить рф розмістити в місті на час морозів близько двох дивізій своєї армії — а не тримати їх у полях. Чому українська армія горою стоїть за Бахмут Ні Генштаб, ні Офіс президента не називають точні втрати України в цій війні й зокрема на Бахмутському напрямку. Втім, регулярно спілкуючись з військовими цій ділянці фронту, можна стверджувати, що оборона Бахмута дається українській армії дуже високою ціною. За два тижні боїв в роті одного з підрозділів, що обороняє південні рубежі Бахмутського напрямку, з 93 солдатів боєздатними лишилося 7. Більшість отримали контузії середньої тяжкості та уламкові поранення. У чому ж важливість цього міста? Перша причина очевидна: це місто — українське. Друга: через Бахмут проходять дві важливі траси — на Костянтинівку (Т0504) та на Сіверськ (Т0513), про які нещодавно у своєму звіті згадував американський Інститут вивчення війни. З траси на Сіверськ також можна звернути на 100-тисячні Краматорськ і Слов’янськ, які у 2014 році росіянам так і не вдалося взяти під повний контроль. Третя і найголовніша: як пояснюють військові, історія з Бахмутом не стільки про утримання самого міста, як про уповільнення ворога та зменшення його боєздатності. Інакше кажучи — на Бахмутському напрямку треба просто вистояти і “перемолоти” якомога більшу кількість сил ворога. Титанічно вистояти. “Як показало Рубіжне й Сєвєродонецьк, усе таки логіка в нашій глухій обороні є. Ми великою ціною перемелювали там ворога та зменшували його потенціал. А пізніше в нас були сили штурманути їх і на Харківському напрямку, і на Херсонському”, — пояснює Петро Кузик зі “Свободи”. *** Чи вдасться російській армії оточити Бахмут? Наразі такий варіант видається малоймовірним, хоча й від росіян, які не шкодують нікого й нічого для досягнення власної мети, можна очікувати чого завгодно. На початок грудня, попри успіхи окупантів на південних рубежах Бахмутського напрямку, українська армія величезними зусиллями стримує російський наступ, а також контролює критичні траси, які можуть слугувати шляхами відступу. До того ж, за винятком Маріуполя, росії жодного разу так і не вдалося повністю оточити українські сили на сході. Два підрозділи, згадані в цьому тексті, успішно вийшли з Сєвєродонецька під загрозою оточення й продовжують захищати Україну. “росія навряд чи вичерпає свій наступальний потенціал на цьому напрямку. І ми навряд чи її своїми силами тут посунемо, — відповідає один з героїв цього тексту на запитання “що ж буде далі”, — нас врятує тільки втрата ними бойових складів, мінування шляхів логістики та західне озброєння”. Ольга КИРИЛЕНКО