Як Зеленський і Кличко посварились через “пункти незламності”. Що кажуть в ОП, у мерії та в інших регіонах

22 листопада президент України Володимир Зеленський повідомив, що в Україні підготували 4 тисячі спеціальних шелтерів, які мають приймати до себе людей у часи блекаутів. Їх назвали “пунктами незламності”.

 За задумом влади, у таких пунктах має бути мобільний зв"язок, інтернет, електрика, тепло, вода, аптечка.

І вже наступного дня українці мали змогу перевірити роботу таких прихистків на власному досвіді.

23 листопада росія знову атакувала Україну ракетами. Мішенню ворога вже вкотре стала енергетична інфраструктура. Того дня 10 осіб загинули, десятки були поранені, мільйони людей залишились без світла, води та зв"язку. 

Ввечері того ж дня влада оголосила про початок роботи “пунктів незламності”. Проте вже досить скоро до їхньої роботи почали виникати питання.

Мешканці столиці стали скаржитись у мережі, що багато з цих шелтерів просто не працюють або не обладнані належним чином. За два дні з критикою влади Києва виступив і президент Зеленський:

“Профанацію з київськими “Пунктами незламності” ніхто нікому не пробачить. Прошу, серйозніше”, — застеріг він у своєму традиційному вечірньому зверненні.

Всі фото: ДМИТРА ЛАРІНА

Водночас, паралельно зі звинуваченнями в бік мера Віталія Кличка, в Офісі президента приписують облаштування цих пунктів своїй вертикалі.

Як з"ясувала “Українська правда”, цей конфлікт може бути не лише президентським контролем, а й проявом давньої політичної боротьби між Банковою та Кличком. У якій ОП аж ніяк не хоче ділитися владою.

“УП” вислухала позиції обох сторін, а також поспілкувалась із керівниками в інших регіонах і містах. Розповідаємо, що відбувається навколо столичних “пунктів незламності”, як з"явилась сама концепція таких шелтерів, як її реалізовували та яка роль центральної та регіональної влади в “провалах”.

Що Зеленський та його Офіс кажуть про “пункти незламності” Кличка?

Володимир Зеленський у своєму зверненні 25 листопада, за два дні після масового обстрілу, похвалив лише ті київські “пункти незламності”, які розгорнуті на базі ДСНС та на столичному вокзалі. Над іншими, за словами президента, потрібно працювати. 

“Очікую від мерії якісної роботи”, — вказав він на відповідальних.

Заступник Офісу президента Кирило Тимошенко, який курує регіональну політику, у розмові з “УП” стверджує: таких проблем з підготовкою пунктів, як у Києві, не було в 70-80% міст, зокрема й у обласних центрах.

При цьому, за словами Тимошенка, на етапі підготовки столична влада запевняла Банкову, що має необхідні генератори.

Як претензії до “пунктів незламності” пояснюють у Кличка 

“Я не хочу, особливо в нинішній ситуації, вступати в політичні баталії. Це безглуздо. Мені є в місті чим займатися”, — так міський голова Віталій Кличко відреагував на закиди з боку ОП і “слуг”, які на пару з Арахамією пішли в показовий рейд “пунктами незламності” й залишилися вкрай невдоволеними.

Історію з цими пунктами в оточенні мера вважають суто політичною, точніше новим приводом ОП причепитися до Кличка. До того ж — не за діло.

Опікуватися “пунктами незламності” нібито мали голови місцевих військових адміністрацій — у Києві таким віднедавна є Сергій Попко. Саме голови військових адміністрацій ходили на відповідні наради, які організовує заступник голови ОП Кирило Тимошенко. 

Кличка, як розповідає співрозмовник “УП” в оточенні мера, на ці зустрічі не запрошували. Усю інформацію щодо вимог центральної влади до облаштування “пунктів незламності” йому доводилося отримувати з власних, тобто неофіційних каналів. 

І, як свідчить публічна позиція Кличка, він переконаний, що зробив свою роботу добре.

Водночас, навіть попри вибірковість ОП у своїх оцінках щодо “пунктів незламності” у столиці, не помітити проблеми в їхній роботі неможливо. 

Як пояснює співрозмовник “УП” в оточенні мера, причина проблеми лежить у масштабах задачі — якщо в одних областях треба відкрити сотню пунктів на регіон, то в самому Києві їх треба розгорнути до тисячі. 

“Це не можна зробити за клацанням пальців Тимошенка, розумієте? Тільки генераторів, щоб усе працювало, у ці пункти треба майже дві тисячі. Це не робиться за кілька днів”, — зауважує співрозмовник.

Інша проблема, як розповідає “УП” джерело, наближене до Київської міської військової адміністрації, полягає у відсутності розподілу відповідальності. Мовляв, за 9 місяців війни між цивільною та військовою адміністраціями все ще немає адекватної взаємодії.

Чи справді “пункти незламності” в Києві не працюють?

Ввечері 25 листопада “Українська правда” провела власну ревізію ”пунктів незламності” у столиці.

Найбільш підготовленою справді виявилась Держслужба з надзвичайних ситуацій. У її наметах працювали теплові гармати, WiFi, іноді навіть “Старлінк”, були влаштовані зони відпочинку, можна було випити гарячі напої.

У районах, де наметів ще не було, рятувальники запрошували охочих погрітися всередину, до своїх пожежних частин.

Щоправда, таких точок по Києву було з десяток. Більшість же “пунктів незламності” позначені в школах і дитсадках. Ситуація у них різнилась.

Наприклад, лише на Подолі, де світло іноді зникає на кілька діб, три поспіль школи-пункти були просто зачинені. Інші — не пускали до себе охочих зігрітись і зарядити телефони. Це пояснювали “тестовим режимом” або тим, що “пункт запрацює у разі надзвичайної ситуації”.

В одній зі шкіл міста “УП” розповіли, що отримали від місцевої влади вказівки облаштувати шелтер лише в другій половині 24 листопада. Тобто вже після того, як влада публічно запустила “пункти незламності”. 

Однак і місцева влада могла дізнатись про ідею з пунктами доволі пізно. Про це кажуть не лише в оточенні Кличка, а й в інших регіонах, про що піде мова нижче.

Як з"явились “пункти незламності” і хто їх влаштовував?

Офіційно рішення про “пункти незламності” ухвалив Кабмін. І воно, за словами заступника голови ОП Кирила Тимошенка, має гриф “таємно”. Де-факто, як розповідають у місцевій та обласній владі, ідея прийшла з Офісу президента.

Працювати над шелтерами на випадок блекаутів почали ще в другій половині жовтня. Спершу це мали бути пункти обігріву, які розгортали і до повномасштабної війни, просто в меншій кількості.

“Спочатку ми розробили систему на 17 тисяч пунктів. Але днів за 5-7 до ракетного обстрілу (23 листопада — УП) було прийнято рішення наносити на мапу тільки ті місця, де станом на зараз є генератори. Згідно з цими даними, у нас 4800 пунктів”, — каже Тимошенко.

Співрозмовник “УП” у керівництві однієї з обласних адміністрацій та мер одного з великих міст пригадують, що вказівка саме по “пунктах незламності” з ОП прийшла орієнтовно за пів тижня — тиждень до блекауту 23 листопада. 

Їх “спустили” в регіони через керівників обласних адміністрацій, які входять у президентську вертикаль. Це підтверджує і Кирило Тимошенко:

“Завдання пройшло через ОВА, потім — роздавалось мерам міст. Дані про облаштування пунктів збирались в адміністраціях і надавались нагору до Києва”.

Місцева влада мала визначати, в яких точках можна зробити пункти, і погоджувала списки з обласним керівництвом. 

І хоча облаштуванням займались безпосередньо регіони, в ОП ці місця називають “організованими обласною владою”, яка входить до президентської вертикалі.

Чи координував ОП “пункти незламності”?

В Офісі президента протягом місяця проводили спеціальні селекторні наради. Кирило Тимошенко стверджує, що участь у них брали всі голови обласних адміністрацій, більшість мерів міст-обласних центрів, зокрема нібито і Віталій Кличко.

Про селектори “УП” розповів і голова прифронтового Харкова Ігор Терехов. У перший тиждень роботи “пунктів незламності”, наприкінці листопада, він був на таких нарадах двічі. 

Мер Львова Андрій Садовий каже, що онлайн-зустрічі з міністрами та іншими посадовцями щодо пунктів почались приблизно два тижні тому, тобто в середині листопада:

“Зараз такі пункти — це питання виживання. І я здивований, що в деяких містах цього не розуміють.

Коли президент бере цю тему на олівець, я вважаю, що це правильно. У свідомості людей він відповідає за все. Це має бути поштовх для всіх відповідальних переосмислити своє ставлення”.

Водночас мер іншого великого міста зазначив, що ані його самого, ані його профільних заступників на наради Банкової не кликали.

З Києва в регіони, як запевняє Тимошенко, 24 жовтня і 17 листопада розіслали документи, де був розписаний алгоритм дій і перелік, що саме потрібно поставити в пунктах. 

У цей список входять: генератор, буржуйка/теплова гармата/власна котельня, інтернет, чай/кава, гаряча вода.

“Все інше — за бажанням. Ми просимо, щоб облаштовувались дитячі куточки, столи, місця відпочинку, максимальна кількість подовжувачів”, — перелічує заступник голови ОП.

Однак така деталізація з"явилась не одразу. В одній із обласних мерій “УП” сказали, що отримали від Банкової методичку з облаштування “пунктів незламності” лише по обіді п"ятниці 25 листопада. Тобто за два дні після публічного оголошення про їхнє відкриття.

Опитані “УП” посадовці розповідають, що самостійно їм доводилось шукати, наприклад, “Старлінки”, щоб забезпечити населення безперебійним інтернетом. У відповідь Кирило Тимошенко переконує, що термінали для супутникового інтернету Кабмін має от-от закупити.

Інформацію про те, як іде облаштування шелтерів, регіональна влада мала передавати в Офіс президента. Наприклад, ОП редагував мапу з пунктами, прибравши звідти лікарні.

Отже, на Банковій могли би проконтролювати процес ще до публічних скандалів. Але там покладались на інформацію з регіонів, каже Тимошенко:

“Ми збирали статус готовності, але без фото, тому що не встигали це зробити”.

Перевірки почалися вже під час роботи “пунктів незламності”.

Чому Офіс президента конфліктує з Кличком?

Протистояння ОП і Кличка на фоні “пунктів незламності” — продовження старого політичного конфлікту за владу в столиці.

Ще за часів першого очільника президентської адміністрації Зеленського Андрія Богдана ОП намагався якщо не збити Кличка з ключової мерської посади, то хоча б суттєво “мінуснути” його повноваження. 

І час від часу ці спроби повторювалися. 

З початком повномасштабного вторгнення у конфлікті назрів новий поворот, який, здавалося, мав би зіграти на руку ОП. Введення військового стану передбачало, що в Києві буде створена паралельна до Кличка адміністрація, яка перебере на себе частину його повноважень.

Втім, як розповідає “УП” джерело, наближене до Київської міської військової адміністрації (КМВА), ділитися своїми повноваженнями мер не надто хотів.

Ба більше — Кличко взагалі серйозно не сприймав першого очільника КМВА Миколу Жернова як керівника міста на воєнний час. Хоча саме Жернов, за затвердженою Валерієм Залужним структурою КМВА, на час війни мав ширші повноваження в місті. Кличко ж, за цим документом, був лише його заступником з цивільного сектору. 

“Насправді вони перетиналися, хіба коли Кличко зі своїми охоронцями заходив у кабінет до Жернова. Ну, і ще на спільних нарадах”, — розповідає джерело, наближене до КМВА.

Сам Жернов у приватних розмовах завжди підкреслював, що він військовий і влазити у жодні політичні конфлікти, зокрема з чинним мером, не збирається. Що, власне, і могло стати причиною його відставки.

Як припускає наближене до КМВА джерело, ОП зняв Жернова за те, що він “недостатньо перебирав повноту влади у Кличка”. Натомість новопризначений генерал-полковник Сергій Попко начебто має впоратися з цією задачею.

Співрозмовник “УП” в оточенні мера вважає, що Попко був призначений за протекцією керівника ОП Андрія Єрмака. Ймовірно, саме перед ним стоятиме задача максимально позбавляти Кличка впливу на Київ.

“УП” чула й сміливіші та, до речі, не нові варіанти “наступу” на Кличка з боку ОП — зокрема й про підготовку рішення РНБО, яким його хочуть зняти з посади голови КМДА.

Втім, джерела “Української правди” в самому Радбезі запевняють: цього не станеться. 

***

Новий, до того ж публічний, виток конфлікту між Офісом президента та Кличком — найпряміша ознака того, що навіть у часи великої й виснажливої війни політичне протистояння триває. 

Паралельно з важкими боями за Бахмут точиться й передчасна “битва” за вплив на Київ. І перший крок у ній робить Офіс президента.  

Хоча замість політики, як радить один із героїв цього тексту, ліпше зайнятися питанням виживання:

“Бо українці завжди думають про хороше, не вміють вірити у можливість поганого: ай, якось буде. Але треба думати, яке западло нам можуть зробити росіяни, і як нам до цього западла бути готовими”.

Українська правда