Агітатори за бюджетні кошти

Українська правда, 17 травня 2012.
Опубликовано 15:05 17 мая 2012 года


Надзвичайно цікавий лист за підписом віце-прем’єр-міністра соціальної політики Сергія Тігіпка надійшов обласним державним адміністраціям: “Про покращення надання соціальних послуг найуразливішим верствам населення”.

Цим листом Мінсоцполітики фактично делегує державним адміністраціям під цільову дотацію з державного бюджету місцевим бюджетам і передбачає створення додатково 12 тисяч нових робочих місць в системі державного управління.

Лист:

Трішки математики

12 000 службовців множимо в середньому на 33 000 гривень — це зарплати, нарахування, придбання персональної та іншої техніки і обслуговування службовців протягом 7 місяців — дорівнюватиме близько 400 мільйонів гривень. З державного бюджету.

Давайте глянемо на ситуацію з точки зору державного управління: доцільності у прийнятті рішення, передбачуваної результативності та ефективності.

Отже. Тігіпко листом попереджає, що нові працівники не будуть мати статусу держслужбовців. Навіть нову Постанову КМУ під це готують. Це щоб не зчинити галасу.

Тут тільки недавно скорочували штати, били в дзвони, кричали “ура”, а тут нате — знову збільшення. Так от, щоб ви бува не подумали поганого — збільшення кількості держслужбовців не буде. А що ж це? Та, так, просто.

Треба зазначити, що Центри соціальних служб сімей, дітей та молоді і так далі, в районах і областях, хоч їх працівники і мають статус держслужбовців, в загальний штатний розпис не включаються. Це партизани державної служби.

Крім того, тут ще й банальна складність процедури прийняття людини на державну службу. Головне, треба проходити конкурс. Він хоч і міфічний, і проходить формально, проте, якийсь затятий журналіст може податися на конкурс, побачити, як то робиться, і зчинити галас.

А так — взяли потрібну людину, хоч би й за трудовою угодою, і все.

І ще. Розподіл додаткових штатних одиниць зроблено так, що бонуси отримають сільські райони. Велике місто обласного підпорядкування отримає спеціалістів менше, ніж якийсь сільський район.

Версії

Перша версія: президенту і ПР дійсно треба не вибори вигравати, вони просто “за людей думають”. Версія цікава, але тоді вона свідчить лише про непрофесійність підходу.

Здавалося б, що поганого в тому, що в сільській місцевості фахівці з соціальної роботи будуть працювати з різними категоріями сімей і окремих громадян?

Адже в сільських районах соціальні служби — це директор, бухгалтер і спеціаліст (подекуди — лише директор з бухгалтером). Фінансування у більшості випадків лише на фонд оплати праці. Голі оклади. Спеціаліст отримує тисячу гривень чистими в руки.

Сидите ви десь в Конотопі, Пирятині чи Тернополі, а люди, яким ви маєте допомагати, — в дальньому селі, за 30 кілометрів від вас. А коштів на відрядження в районному бюджеті не закладено. Квитки у віддалені села не оплачуються. Мотивація, з огляду на зарплату і відношення до вашої роботи, відсутня. Планета Шелєзяка. Залишається відбувати.

Заради справедливості треба відзначити, що і в таких умовах дуже багато працівників центрів ведуть подвижницьку роботу і працюють на совість.

І тут з держбюджету в якийсь Забурбелівський район падає цільова дотація на роботу цих центрів. Вводиться додаткових 10-20 одиниць, в залежності від кількості населення.

Тобто на кожні дві сільради один працівник. Сподіваюся, що тут будуть кошти і на відрядження, поїздки тощо. Класно? Супер. Але.

Фахівців треба набрати з 1 червня. І ці люди мають їхати в кризові сім’ї. І працювати з сім’ями алкоголіків, чи там де діти не під наглядом, чи з молодими людьми, які прийшли з місць позбавлення волі, чи в сім’ях, де діти під опікою.

Будь-яка людина чи сім’я перебуває у складних життєвих обставинах — тут як тут — соціальний працівник.

Уявіть собі: 22-річна випускниця педінституту приїхала вирішувати в село проблеми її ж ровесника, що тільки-но відкинувся із зони. Чи заглядати в каструлі бабці, у якої під опікою двоє її внучат. Чи вмовляти запійну маму приділяти увагу дітям. Чи розказувати, як виховувати дітей багатодітній матері. Уявили?

В усій Європі такі послуги населенню надають громадські та релігійні організації за активної підтримки на рівні місцевих громад. А держава лише регулює їх діяльність, визначає критерії відбору працівників, визначає цільові групи і надає гранти на здійснення повноважень.

Ну, уже ж усім ясно, що держава ці функції виконує гірше за громадські організації. Хоча б тому, що для них робити це — внутрішня потреба і місія. Професійне вигорання може бути і в них.

Але вони черствіють душею не так швидко, як ті, для кого це лише зарплата. Не визнавати цього у 21 столітті — не те що непрофесіоналізм, а невігластво.

Але Тігіпко не розуміє. Такий професійний уряд.

Це в Європі ці кошти б роздали громадським організаціям і контролювали їх роботу. Причому не одна дівчинка — і з вчорашніми зеками, і з наркозалежними і з багатодітними мамами. А кожна громадська організація — зі своєю категорією, з якою знає, вміє, і, головне, хоче працювати.

А тепер іще одне. Моделюємо далі можливі ситуації. В одному центрі, в одній кімнаті сидять кілька працівників. Виконують одну і ту ж роботу.

Але люди, які прийшли вчора, іще нічого не вміють, але вже отримують у півтора рази більше працівника, який пропрацював у центрі десяток років. Бо новим працівникам під субвенцію заклали зарплати з надбавками. А “старики” сидять на голих окладах, бо їх зарплата в місцевому бюджеті. Поділ на “чорних” і “білих” — надзвичайно великий “мотиватор” для якісної роботи.

І ще цікаве. Міжбюджетна дотація передбачає діяльність цих фахівців лише до нового року. А після нового року це стане проблемою місцевих бюджетів.

Утримання одного такого фахівця коштуватиме місцевому бюджету тисяч так до сорока в рік. Помножте на 10-20 осіб. Спитайте в райцентрі у начальника фінуправління, чи є такі кошти в місцевому бюджеті?

Версія друга. Уся ця весела схема будується лише для того, щоб майже у кожній сільраді був агітатор за одну веселу провладну партію. І з радісним і сяючим поглядом носився по проблемним сім’ям. І роздавав гречку від місцевого провладного мажоритарника.

І нічого йому не пред’явиш. Це ж просто допомога нужденним від просунутої держави. І навчати таких людей тонкощам ведення соціальної роботи не потрібно. Знай собі посміхайся і роздавай пайку та буклети. Хтось поведеться.

Принаймні відомі цікаві факти стосовно двох областей — Сумської та Полтавської. В них активну участь у виробленні кадрової політики в заповненні вакантних місць беруть місцеві організації Партії регіонів. І працювати людям доведеться на ці штаби.

Директори центрів у шоці. Адже соціальні працівники мусили б мати не просто педагогічну освіту, а мати фах психологів чи соціальних педагогів, інколи юристів.

Правильну освіту, а не правильний партквиток. Але — партія “наш рульовий”, вона краще знає, хто і де має працювати.

Знову ж чітка мотивація для своїх. Будь з нами і тебе не забудуть.

Скоро станемо свідками такої ситуації. Вчителі в райцентрі під сумнівну перспективу власну роботу не кинуть. Тим більше, що заробляють вони краще.

Випускники вишів — бюджетники — хоч з обласного центру, хоч і з далеких сіл мріють про одне: як би так крутнутися, щоб у село не повертатися.

Фахівців катма. Залишається тільки можливість набору по розверстці партії. Ну як колись вже було…

Що ж, кадри вирішують усе. Будуть цікаві літо і осінь. Бо соціальних ініціатив у президента багато. А ми, платники податків, їх з радістю оплатимо. Ось і зараз вже на передвиборчу кампанію Партії регіонів 400 мільйонів не жаль. Тримайтеся. До нових цікавих ініціатив.

Віктор БОБИРЕНКО, Бюро аналізу політики