Які показники рентабельності використовуються для трансферного ціноутворення та який порядок їх розрахунку для методів ТЦО?

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області інформує.
Відповідно до п.п. 39.3.2.5 п.п. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій можуть бути використані фінансові показники, які забезпечують встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки», зокрема, але не виключно:
а) валова рентабельність, що визначається як відношення валового прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації товарів (робіт, послуг), розрахованого без урахування акцизного податку, мита, податку на додану вартість, інших податків та зборів;
б) валова рентабельність собівартості, що визначається як відношення валового прибутку до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг);
в) чиста рентабельність, що визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до чистого доходу (виручки) від реалізації товарів (робіт, послуг), розрахованого без урахування акцизного податку, мита, податку на додану вартість, інших податків та зборів;
г) чиста рентабельність витрат, що визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до суми собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) та операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших), пов’язаних з реалізацією товарів (робіт, послуг);
ґ) рентабельність операційних витрат, що визначається як відношення валового прибутку до операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших), пов’язаних з реалізацією товарів (робіт, послуг);
д) рентабельність активів, що визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до поточної ринкової вартості необоротних та оборотних активів (крім поточних фінансових інвестицій і грошових коштів та їх еквівалентів), що прямо або опосередковано використовуються у контрольованій операції. У разі відсутності необхідної інформації про поточну ринкову вартість активів рентабельність активів може визначатися на основі даних бухгалтерської звітності;
е) рентабельність капіталу, що визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до капіталу (сума необоротних та оборотних активів, крім поточних фінансових інвестицій і грошових коштів та їх еквівалентів, крім поточних зобов’язань).
Підпунктом 39.3.2.4 п.п. 39.3.2 п. 39.2 ст. 39 ПКУ визначено, що вибір показника рентабельності може здійснюватися з урахуванням, зокрема, але не виключно, таких факторів:
виду діяльності сторони контрольованої операції;
розподілу функцій, ризиків, активів сторін;
економічної обґрунтованості обраного показника;
незалежності показника від доходів та/або витрат, визнаних в операціях між пов’язаними сторонами, та/або в контрольованих операціях.
Показники рентабельності для цілей ст. 39 ПКУ визначаються на підставі даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, відображених за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами відповідно до стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що використовуються в Україні, з відповідним коригуванням для забезпечення зіставності показників (п.п. 39.3.2.6 п.п. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Згідно з п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» здійснюється за одним із таких методів:
порівняльної неконтрольованої ціни (п.п. 39.3.1.1 п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ);
ціни перепродажу (п.п. 39.3.1.2 п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ);
«витрати плюс» (п.п. 39.3.1.3 п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ);
чистого прибутку (п.п. 39.3.1.4 п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ);
розподілення прибутку (п.п. 39.3.1.5 п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Згідно з п.п. 39.3.4.1 п.п. 39.3.4 ст. 39 ПКУ метод ціни перепродажу полягає у порівнянні валової рентабельності від перепродажу товарів (робіт, послуг), придбаних у контрольованій операції, з валовою рентабельністю від перепродажу товарів (робіт, послуг), яка отримується у зіставних неконтрольованих операціях.
Метод «витрати плюс» полягає у порівнянні валової рентабельності собівартості продажу товарів (робіт, послуг) у контрольованій операції з аналогічним показником рентабельності у зіставних неконтрольованих операціях (п.п. 39.3.5.1 п.п. 39.3.5 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Метод чистого прибутку полягає у порівнянні відповідного фінансового показника рентабельності у контрольованій операції (чистого прибутку на основі відповідної бази (витрати, продаж, активи) або показника рентабельності операційних витрат) з відповідним показником рентабельності у зіставній (зіставних) неконтрольованій (неконтрольованих) операції (операціях) (п.п. 39.3.6.1 п.п. 39.3.6 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Метод розподілення прибутку полягає у виділенні кожній особі, що бере участь у контрольованій (контрольованих) операції (операціях), частини загального прибутку (або збитку), отриманого за результатами здійснення такої операції, яку б інша непов’язана особа отримала від участі у зіставній (зіставних) неконтрольованій (неконтрольованих) операції (операціях) (п.п. 39.3.7.1 п.п. 39.3.7 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Розрахунковий прибуток (збиток) визначається на основі методів, передбачених підпунктами 39.3.1.2 – 39.3.1.4 п.п. 39.3.1 п. 39.1 ст. 39 ПКУ, для кожної особи, що є стороною контрольованих операцій, на основі діапазону цін товарів (робіт, послуг) або показників рентабельності для кожної сторони з урахуванням виконаних такою стороною функцій, використаних активів та прийнятих комерційних ризиків, що є типовими для зіставних операцій (п.п. 39.3.7.6 п.п. 39.3.7 п. 39.3 ст. 39 ПКУ).
Відповідно до підпункту 39.3.2.1 п.п. 39.3.2 п. 39.2 ст. 37 ПКУ відповідність умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» визначається за допомогою застосування методу трансфертного ціноутворення, який є найбільш доцільним до фактів та обставин здійснення контрольованої операції, крім випадків, коли ПКУ визначені вимоги щодо обов’язковості застосування конкретного методу встановлення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки» для контрольованих операцій певного виду.
Найбільш доцільний метод трансфертного ціноутворення обирається з урахуванням таких критеріїв:
доцільності обраного методу відповідно до характеру контрольованої операції, що визначається, зокрема, на основі результатів функціонального аналізу контрольованої операції (з урахуванням виконуваних функцій, використовуваних активів і понесених ризиків);
наявності повної та достовірної інформації, необхідної для застосування обраного методу та/або методів трансфертного ціноутворення;
ступеня зіставності між контрольованими і неконтрольованими операціями, включаючи надійність коригувань зіставності, якщо такі застосовуються, які можуть використовуватися для усунення розбіжностей між такими операціями.
Платник податку з урахуванням зазначених критеріїв використовує будь-який метод, який він вважає найбільш доцільним, однак у разі, якщо існує можливість застосування і методу порівняльної неконтрольованої ціни, і будь-якого іншого методу, застосовується метод порівняльної неконтрольованої ціни.
У разі якщо з урахуванням таких критеріїв метод ціни перепродажу або метод «витрати плюс» та метод чистого прибутку або розподілення прибутку можуть застосовуватися платником податку з однаковою надійністю, застосовується метод ціни перепродажу або метод «витрати плюс».
Отже, перелік фінансових показників, що можуть бути використані під час визначення рівня рентабельності контрольованих операцій, порядок їх розрахунку, та фактори, що мають враховуватись під час вибору певного показника рентабельності, наведено у підпунктах 39.3.2.1, 39.3.2.4 та 39.3.2.5 п.п. 39.3.2 п. 39.3 ст. 39 ПКУ (ЗІР – https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view