Друга лінія фронту: як ми відновлюємо енергетику там, де її знищують

За три роки повномасштабної війни в Україні було зруйновано понад 63 тисячі об"єктів енергетичної інфраструктури.
Втрачено близько 10 ГВт генеруючих потужностей — це майже третина довоєнного обсягу, а загальні збитки енергетичного сектору сягнули $93 млрд. Втім, попри безперервні атаки агресора, Україна спромоглась відновити 5 ГВт потужностей, що є безпрецедентним у світовій практиці. Але коли система тріщить, її тримають не тільки проводи.
За сухими цифрами статистики – не лише техніка, кабелі й труби.
За ними насамперед люди, які їдуть у зони ризику, розробляють рішення з нуля, ночують біля об"єктів і тримаються, коли здається, що триматись уже немає за що. Це розповідь не про технології.
Вона – про людей.
І про роботу, яка зсередини виглядає зовсім не так, як у презентаціях. Об"єкт, якого могло не стати Коли ми починали проєкт будівництва газотурбінної установки в одному з регіонів, розташованих у безпосередній близькості до зони бойових дій, то заздалегідь вже знали: це буде складно.
Але навіть уявити собі не могли, що настільки. Замовник обрав цей майданчик через необхідність забезпечити електроенергією прифронтові населені пункти і та технічну доцільність розміщення генерації саме в цьому регіоні.
Рішення було обґрунтованим з точки зору енергетичного балансу і необхідності стабільного живлення. Але й географія не жартувала: лінія фронту – поруч.
І це змінювало все. Працювати ми мали так, щоб установку було важко помітити з неба.
Турбіна – це не маленький трансформатор.
Це два контейнери по 50 метрів.
Їх видно. Тому ми "розкидали" решту обладнання якомога далі.
Зробили рознесення вузлів так, щоб у разі ураження встояло хоча б щось.
І щоб можна було швидко відновити. Ще одне завдання – це мобільність.
Ми мали передбачити варіант, коли техніку доведеться розібрати на вузли та евакуювати.
І передбачити маршрут, яким можна вивезти.
Це незвично для проєктів генерації.
Але війна не залишає часу на звичне. І головне – команда.
На об’єкті працювали вахтами – по 20 людей, по 12 годин.
Усі знали, що поряд фронт.
Усі чудово розуміли знали, що ризик є реальним, але ніхто не відмовився.
Ніхто не зупинився. І це, мабуть, головне, що я запам’ятаю про будівництво. Робота, якої не вчили Ми почали працювати тоді, коли ще не було повного проєкту.
Почали працювати коли навіть не було визначено де має бути фундамент.
Технічні рішення готувалися в ескізах – і одразу погоджувались із замовником. Ми одразу розуміли, що буде потрібна велика за довжиною естакада (кабельна лінія) і наші будівельники розпочали земляні роботи, аби скоротити час.
Зведення естакади довжиною 500 метрів відбувалось ще без затверджених фінальних креслень.
Але ми знали, що це буде потрібно.
І повністю довірилися своїм фахівцям. Зараз, коли дивлюсь на графік виконання робіт, здається, що це було просто нереально зробити.
Але ми зробили це, бо не мали права зволікати.
Бо підхід "проєктуй і будуй" не був ризикованою авантюрою – він був єдиною реальною відповіддю на ситуацію. Всі роботи було завершено за 4 місяці, що є неймовірним терміном для світової практики.
Але не для нас. Коли чужі стають командою Разом із нами на об’єкті працювали ірландські інженери – шеф-інжиніринг виробника обладнання.
Ми познайомились під час реалізації аналогічного проєкту у Центральній Україні, а на прифронтовому майданчику вже були справжньою командою. Вони – спокій, розсудливість, продуманість.
Ми – темп, рішучість, ініціатива.
І саме поєднання цих підходів дало результат. Вони здивувалися, як ми можемо працювати так швидко.
Ми – як вони спокійно реагують на будь-яку проблему.
Це не було "українці проти іноземців".
Це було "поруч і разом".
Ми вчилися один в одного.
Ми довіряли. Прорив, який змінив правила гри А першим нашим об’єктом такого масштабу було будівництво газотурбінної установки у одній з областей України.
В області, де була повністю зруйнована одна з ТЕС. Там ми встановили газотурбінну установку Mitsubishi потужністю 23,8 МВт.
Це був перший подібний проєкт в Україні. Тут потрібне невелике пояснення.
Газотурбінні установки розглядаються в усьому світі як резервне або аварійне джерело живлення.
Установка розгортається на будь-якому майданчику і підключається до споживача окремими кабелями. Але в нашому випадку Mitsubishi мала використовуватись як постійне джерело енергопостачання.
Тому необхідно було виконати весь обсяг робіт для її підключення до мережі.
А це зовсім інша історія. Якщо виконувати необхідні роботи поетапно, в режимі step-by-step, то на запуск такої генерації потрібно у кращому випадку 9-11 місяців. Але цього часу в нас не було.
І ми зробили це за 4 місяці. Секрет – у командній роботі.
Учасники процесу – обленерго, замовник, "ЕНЕРГО-ПЛЮС" не були трьома сторонами угоди.
Була лише одна команда, об’єднана спільною метою – якнайшвидше запустити генерацію електроенергії. Рішення ухвалювалися оперативно, проєктування й будівництво відбувалися паралельно.
Унікальні розрахунки нашої команди фахівців на чолі з Директором з перспективного розвитку та проєктно-винахідницьких робіт Юрієм Приваловим дозволили точно синхронізувати турбіну з мережею.
Такі завдання можуть виконувати лічені українські компанії. Ми ефективно реалізували проєкт у межах нової нормативної бази, затвердженої Міненерго.
І завдяки нашій практиці стало очевидно, як ці рішення працюють у реальних умовах.
Вони вже формують нову інженерну норму для всієї галузі. Це вже не про нас — це про країну. Під"єднати до мережі – значить втрутитись у стару систему Кожен новий об’єкт – це боротьба не лише з часом, а й з технікою минулого.
Застаріле радянське обладнання не хоче "співпрацювати" з новими генераторами.
Інженери створюють схеми "з нуля", шукають рішення, яких не існує в довідниках. Критично важливими стають розрахунки динамічної стійкості.
Якщо не врахувати все – система може втратити баланс. Ми не можемо дозволити цього.
Тому перевіряємо кожен вузол, кожну точку – як працює, як реагує, як виводиться з аварії. Це щоденна робота.
Але вона – невидимий фундамент стабільності. Це не про мегавати.
Це про людей Наразі ми вже реалізували три об’єкти.
Додали 150 МВт до системи.
Це 15% від цілі, яку Президент України поставив на минулий рік – 1 ГВт нової генерації. Але це розповідь не про мегавати.
І не про компанію. Це – про команду, яка не питає "чи встигнемо", а питає "з чого починаємо".
Ми не працюємо до 17:00, ми працюємо до результату.
І поки хтось питає "а це взагалі можливо?", ми відповідаємо: "вже зроблено." Довідково: ТОВ "НВП "ЕНЕРГО-ПЛЮС" є одним з провідних підприємств в Україні у галузі електроенергетики, електротехніки та електромеханіки.
Підприємство здійснює діяльність у сфері проєктування, розробки та модернізації обладнання, монтажу, впровадження, пусконалагодження, наукового та сервісного супроводження систем електропостачання, систем збудження синхронних генераторів та двигунів, систем автоматизованого електропривода різних технологічних механізмів, автоматизованих систем управління технологічними процесами. Підприємство було засноване у 2013 році, загальна кількість працівників – 419 осіб.
За результатами 2024 року сума сплачених податків склала понад 54,7 млн грн.