Темрява після Трипілля
Рік тому ударом п’яти дозвукових крилатих ракет Х-69 росія знищила Трипільську ТЕС – одну з найбільших теплових електростанцій центральної України.
Удар був не лише фізичним, а й системним.
Ми втратили значні потужності, які забезпечували електроенергією Київську, Черкаську та Житомирську області, балансували систему і дозволяли уникати пікових перевантажень.
Для учасників енергоринку це був сигнал тривоги, якого ми чекали: централізовані генеруючі об’єкти вразливі і в умовах війни це стратегічна слабкість.
На жаль, коли одна велика станція покриває половину регіону, вона стає ідеальною ціллю.
Урок від Трипільської ТЕС
В Україні ТЕС виконували роль маневреної генерації для атомних електростанцій, які працюють у базовому режимі і не здатні швидко змінювати потужність.
Логіка така: коли попит на електроенергію коливається протягом доби чи сезону, саме ТЕС оперативно збільшують або зменшують генерацію, балансуючи систему.
Запорізька ТЕС працювала із Запорізькою АЕС, Южноукраїнська ТЕС – з Южноукраїнською АЕС, Трипільська ТЕС – з Чорнобильською АЕС.
Така структура дозволяла забезпечувати стабільність енергосистеми при високій частці атомної генерації і до початку великої війни була повністю виправданою.
Однак 11 квітня 2024 року ми відчули всю вразливість такої структури і це була саме структурна втрата.
Трипільська ТЕС забезпечувала до 7% електроенергії центральної України і була ключовою для балансування навантаження в Об’єднаній енергосистемі України.
Країна втратила понад 1 300 МВт маневреної потужності, що унеможливило гнучке реагування на пікові навантаження.
Наслідки далися взнаки вже влітку 2024 року, коли в розпал спеки навантаження на мережу зросло через використання кондиціонерів та охолоджувальних систем: мільйони українців залишалися без світла по 10-12 годин на добу.
Бізнес рахував втрати, лікарі – хвилини автономної роботи апаратури.
Літо 2024 року стало точкою неповернення та переосмислення, коли про резервне живлення почали думати не лише держава, а й приватний бізнес та ОСББ.
Прийшло чітке усвідомлення: у логіці старої централізованої енергетики встояти неможливо.
Втрачена одна станція – і дефіцит електроенергії в кількох областях.
Трипільська ТЕС не була єдиною, але її руйнування стало симптомом.
Цей удар знищив не лише бетон і метал, він вивів з ладу цілу філософію енергетичної системи, побудованої на централізованій генерації.
Що роблять у світі
У звіті U.S.
Department of Energy за 2022 рік прямо сказано: централізована модель енергетики не витримує нових кліматичних та безпекових викликів.
Майбутнє – за розподіленою генерацією та накопиченням енергії, і ми маємо низку прикладів у світі, де ця концепція вже застосовується.
Після масштабних блекаутів 2021 року Техас (США) ухвалив програму підтримки локальної генерації.
За два роки там збудовано понад 5 ГВт мікрогенерації та встановлено накопичувачі на 1,6 ГВт-год.
Ізраїль, який постійно перебуває під загрозою ракетних обстрілів, створив масштабні мікромережі на військових базах та критичних об’єктах.
Вони автономні, працюють на сонячній енергії, газі або дизельному пальному з накопичувачами.
Це дозволяє не втрачати управління в разі ударів по основних об’єктах.
Німеччина у відповідь на енергетичну кризу 2021-2022 років зробила ставку на декарбонізацію та децентралізацію: у федеральних округах діють програми підтримки енергетичних кооперативів, біогазових установок та накопичувачів.
Що має робити Україна
Трипільська ТЕС входить до складу ПАТ "Центренерго".
Це підприємство – важливий елемент енергетичної системи України, одна з найбільших енергогенеруючих компаній, що забезпечує потреби країни в електроенергії.
Електростанції компанії забезпечують виробництво електроенергії відповідно до графіку, затвердженого НЕК "Укренерго", і теплової енергії для міста Українки (Трипільська ТЕС) та селища Слобожанського (Зміївська ТЕС).
Третя станція – Вуглегірська ТЕС – з травня 2022 року перебуває на тимчасово окупованій території, що призвело до втрати майже 45% потужності ПАТ "Центренерго".
Якщо у першому кварталі 2024 року для виробництва енергії залучалися всі десять генеруючих одиниць (шість енергоблоків Зміївської ТЕС та чотири – Трипільської ТЕС), то після ракетних атак по виробничому майданчику Зміївської ТЕС та по Трипільській ТЕС подальша генерація стала неможливою.
Читайте також:
Три роки під московитськими ударами.
Як українська енергетика переживає чергову зиму?
Наглядова рада ПАТ "Центренерго" затвердила фінансовий план на 2025 рік, фактично це "План відновлення".
У 2024 році з держбюджету було виділено 1,5 млрд грн.
Вони пішли на відновлення генерації та будівництво захисних споруд, що дозволило частково відновити роботу підприємства.
За ці кошти відновили покрівлю машзалу та виробниче обладнання.
Крім того, оптимізували управлінську структуру, зменшили накладні витрати та зберегли трудовий колектив.
Наглядова рада разом з керівництвом успішно реалізують план відновлення діяльності підприємства.
Так, у другій половині липня 2024 року було відновлене виробництво електроенергії на Трипільській ТЕС, а генерацію на Зміївській ТЕС відновили в листопаді 2024 року.
За результатами діяльності третього-четвертого кварталів підприємство отримало чистий прибуток.
Це дозволило нам більш-менш комфортно пройти зиму.
Однак разом з невідкладними рішеннями має бути задіяне стратегічне бачення нової енергетичної філософії: відновлення енергетичної інфраструктури має поєднуватися із створенням гнучкої, децентралізованої моделі енергосистеми.
Що це означає на практиці:
– інвестувати в малу та середню генерацію (біомаса, біогаз, сонце, вітер, когенераційні установки);
– інвестувати в накопичувачі енергії – BESS (за оцінкою Міненерго, до 2026 року потрібно встановити щонайменше 500 МВт-год накопичувачів, що дозволить стабілізувати систему в пікові години);
– побудувати стійку архітектуру мікромереж (microgrids) для критичної інфраструктури – від лікарень до військових частин (це не замінить всю систему, але збереже життя там, де це найбільше потрібно);
– запровадити податкові пільги та грантові програми для приватної генерації (це дозволить бізнесу і громадам брати відповідальність за власну енергонезалежність).
Україна вже має успішні приклади: сонячні панелі з акумуляторами в школах, аграрні підприємства на біогазі, локальні міні-ТЕС у громадах.
Ці об’єкти залишаються зі світлом, коли зникає електрика на десятки кілометрів довкола.
Енергетика часів війни і після неї має бути живучою, розподіленою і стійкою.
Ми маємо шанс не просто відбудувати втрачене, а створити нову архітектуру енергобезпеки, яка виживе у війні, вистоїть у кризі та працюватиме на відновлення України.
Нова енергетика – це не генератори на кожному кроці.
Це гнучкість, розумність і живучість.
За такими принципами маємо будувати все після Трипілля.
