“Не всі в країні розуміють ризики безконтрольної емісії, на жаль”. Інтервю голови НБУ Кирила Шевченка

“Не всі в країні розуміють ризики безконтрольної емісії, на жаль”. Інтервю голови НБУ Кирила Шевченка Forbes-Украина, 12 серпня 2022. Опубликовано 18:45 12 августа 2022 года Очільник Національного банку України Кирило Шевченко: про нові податки, дискусію з Мінфіном, небезпеку “друку” грошей, запас міцності курсу 36,6 грн/$ і всієї економіки та міжнародну допомогу, що потрібна Україні

З початку російського вторгнення голова НБУ Кирило Шевченко, 49, віддає перевагу одягу military style замість звичних для банкірів класичних костюмів. Зміни в роботі головного банкіра країни не тільки зовнішні: чи не кожен день Шевченку треба вибирати між поганими і дуже поганими рішеннями для економіки. З березня НБУ “надрукував” понад 250 млрд грн, зафіксував курс, наклав обмеження на роботу готівкового валютного ринку. Головний економічний бій НБУ зараз — питання, як фінансувати шалений дефіцит бюджету. Нацбанк готовий надати бюджету до кінця року ще 150 млрд грн. Мінфін і депутати прагнуть більшого: на початку серпня вони подали проєкт змін у Закон про бюджет, що збільшує граничний борг на 270 млрд грн.

Ключовий партнер НБУ в дискусії про емісію гривні — Міністерство фінансів, якому доводиться щомісяця вирішувати, як профінансувати “діру” у $5 млрд між доходами та видатками (тільки оборонний бюджет зріс у 10 разів). “Ні” казати завжди важко. Але не настільки, якщо ти розумієш позитивний результат для країни”, — каже Шевченко.

Яким Нацбанк бачить розвязок рівняння, де з одного боку — працююча економіка та фінансова система, а з іншого — драматично великі видатки на війну?

Це скорочена та відредагована для ясності версія інтервю Кирила Шевченка.

Про 10% з імпортерів і повернення акцизу 

Найближчим часом в Україні, ймовірно, з’явиться додатковий збір на імпорт у 10%. Цього побоюються не лише імпортери, а й експортери, які закуповують для виробництва імпортну продукцію. Якою є логіка цього рішення та якими можуть бути наслідки для економіки?

Будь-які податки на імпорт ми як орган, що опікується стабільністю гривні, сприймаємо крізь призму збереження валютних резервів. Завдяки резервам ми забезпечуємо безперебійну роботу фінансової системи країни та стримуємо зростання цін, зокрема на імпортовану складову. Це основний внесок НБУ в конкурентоспроможність українських виробників. 

Швидке відновлення імпорту, у тому числі непріоритетних товарів в умовах війни, виснажує резерви. Інший аспект — додатковий збір поліпшить ситуацію з дефіцитом бюджету. Це зменшить потребу в емісії, що потрапляє на валютний ринок і так само тисне на резерви. Вичерпання резервів загрожуватиме неконтрольованими процесами, що призведе до суттєвого подорожчання імпорту та матиме руйнівні наслідки для українських виробників. 

Ми постійно наголошуємо — зараз хороших для всіх рішень просто не існує. І потрібно робити те, що дозволить фінансовій системі протриматися в умовах повномасштабної війни. Як саме виглядатиме цей податок — це вже компетенція Мінфіну, але ми приєднуємося до дискусій для пошуку оптимального варіанту. 

Які ваші очікування щодо додаткових доходів бюджету від цього кроку?

Наші розрахунки кажуть про 15-18 млрд грн на місяць. Але фіскальний ефект має оцінювати Мінфін. При цьому ми не очікуємо суттєвого впливу на інфляцію. Поява цього збору додасть один відсотковий пункт до річного показника, але цей ефект вже враховано у нашому прогнозі. 

Виходить, що на початку війни імпортери мали кращі умови, тоді як зараз “маятник” хитнувся в інший бік?

Звісно, імпортерам стане зараз трохи важче, але не треба забувати, що наша країна функціонує в умовах повномасштабної війни. У нас сформувався непоганий запас міцності, який дозволив досить впевнено пройти перші п’ять місяців. На початок року міжнародні резерви НБУ становили майже $31 млрд. Але запаси не безмежні. І на 1 серпня вони знизилися до $22,4 млрд. 

Які ще податкові новації ви обговорюєте з урядом? За інформацією наших співрозмовників у одній з держструктур, наразі йдеться про повернення оподаткування палива до довоєнного рівня. 

Додатковий збір з імпорту — непопулярне рішення, але воно допоможе наповнити бюджет і зберегти резерви. Будь-що, що допомагає нам досягти фіскальної консолідації — це за нинішніх умов позитив. У тому числі йдеться про повернення акцизу на паливо. Я знаю, що така дискусія відбувається. Хоча й про неї краще запитувати в уряду.

Але для початку я б говорив не про конкретні новації , а про мету — втримати макрофінансову стабільність і контроль над інфляцією. Це потрібно, щоб захистити гривневі заощадження і доходи громадян та зберегти довіру до монетарної та економічної політики. Без достатнього рівня резервів це буде зробити неможливо. 

Якщо прибрати з доходів бюджету міжнародну допомогу, дефіцит на кінець року може сягнути 25% ВВП. Звісно, обсяги міжнародної допомоги великі ($13,8 млрд), й до кінця року ми сподіваємося отримати ще близько $14 млрд. Але цього недостатньо. Тож ми маємо чотири шляхи покриття цього розриву.

Перший — за рахунок раніше накопичених резервів, які не є безмежними. Другий — залучати гроші на внутрішньому ринку. Але для повноцінної реалізації його потенціалу Мінфіну потрібно підвищувати ставки за ОВДП до ринкового рівня, до чого ми неодноразово вже закликали. Так, це перенесення навантаження на майбутні боргові виплати. Водночас уряд зможе його контролювати, вибудувавши криву дохідності так, щоб мінімізувати утворення боргових піків та розтягнути виплати в часі.

Третій — скоротити дефіцит бюджету шляхом оптимізації видатків та пошуку джерел доходів. Тут, зокрема, йдеться про наповнення бюджету за рахунок податків. Це найнепопулярніший шлях, але він має значно менш негативні наслідки для економіки порівняно з емісією грошей.

Четвертий — емісійне фінансування. Якщо ми обмежимося обсягами у 400 млрд грн на 2022 рік, вплив на економіку буде контрольованим. Якщо ж “друк грошей” для фінансування дефіциту бюджету зростатиме суттєвішими темпами, це посилить ризики. Значна емісія може розігнати інфляційно-девальваційну спіраль, коли виникне необхідність індексувати витрати, “друкуючи” для цього нові й нові гроші. За такого сценарію наслідки неготовності приймати непопулярні рішення ми відчуватимемо ще дуже довго. Таких прикладів є достатньо в історії, зокрема у латиноамериканських країнах. 

Це шлях до втрати довіри громадян, причому на тривалий час. Звісно, що найпростіше покладатися на емісію, але це найзагрозливіше для країни. Зараз дуже важливо, щоб уряд взяв на себе політичну відповідальність і використовував усі інші неемісійні шляхи фінансування дефіциту або звузив його.

“Ні” казати завжди важко”

Як би ви оцінили прогрес у вашій дискусії з Мінфіном щодо ставок з ОВДП?

Певний прогрес є, і ми вітаємо поступове підвищення ставок, яке ми бачимо впродовж останніх кількох тижнів. Суттєвіших змін я очікую з відкриттям вторинного ринку ОВДП, що відбулося сьогодні.

Який рівень ставок задовольнив би Нацбанк?

Наші колеги з Мінфіну достатньо фахові для того, щоб самостійно вибудовувати криву дохідності. Ми не маємо намірів щось диктувати. 

Важливо, щоб сальдо внутрішніх боргових запозичень в нас було зі знаком “+”, а не від’ємне, як зараз. Мінус, знову ж таки, доводиться покривати НБУ. Щоб це стало можливим, ставки мають бути привабливими для інвесторів з урахуванням інфляційних очікувань та ризиків. 

Скільки, на вашу думку, Мінфін міг би взяти на внутрішньому ринку?

Стовідсотковий роловер плюс 80 млрд грн до кінця року. 

Один із контраргументів Мінфіну щодо підвищення ставок: війна — це не час для отримання надприбутків за рахунок держави. Водночас банки вкладають у депсертифікати НБУ під 23%, заробляючи по 100 млн грн на ень. Чи нема тоді нелогічності у вашій тезі про підвищення ставок за ОВДП? НБУ — це теж держава.

Я не бачу нелогічності. Депсертифікати — це розміщення ліквідності на один день. ОВДП має набагато довші терміни. Фактично, ці інструменти не конкурують між собою і перекладання банками ліквідності в ОВДП лише тимчасово зменшить обсяг їх вкладень у депозитні сертифікати.  

Тут також важливо, що депозитні сертифікати є невідємним елементом трансмісійного механізму. Якщо ми знизимо ставки за ними, імпульс від підвищення облікової ставки стане зворотнім: зниження ставок за депозитними сертифікатами може призвести до зниження ринкових ставок. Тоді як для громадян та бізнесу, так і для фінансової системи загалом, за поточних умов дуже важливо, щоб дохідність ринкових інструментів і далі зростала. Це дозволить захистити заощадження від інфляції, знизить тиск на курс і міжнародні резерви, а також зменшить ризик відтоку депозитів з банків. 

Хто виступає арбітром у вашому спорі з Мінфіном? Офіс президента?

У нас немає спору з Мінфіном. Це не бокс, де можна розвести партнерів по кутам. Це дискусія, де одна сторона може переконати іншу. Не більше і не менше. 

Як і очільник Мінфіну Сергій Марченко, ви прийшли до НБУ 2020 року у розпал пандемії Covid-19. Наші співрозмовники, дотичні до уряду та Нацбанку, розповідають, що і тоді дискусія оберталася навколо того, що НБУ має “допомагати” держбюджету. Як сильно ця розмова загострилася зараз?

Україна закінчила 2021 рік з дуже хорошими показниками фінансової стійкості. Дефіцит бюджету — 3,6% ВВП, співвідношення боргу до ВВП менше 50%. На мій погляд, у таких хороших показниках є також заслуга НБУ, тому що ми послідовно відмовлялися від пропозицій на кшталт “надрукувати грошей”, “запровадити цільовий рефінанс” тощо. “Ні” казати завжди важко. Але не настільки, якщо ти розумієш позитивний результат для країни. 

Зараз ситуація, звісно, важча, тому що на початку війни ми були змушені відкрити емісійне фінансування бюджету. Нам важливо не допустити безконтрольної емісії, ризики якої розуміють, на жаль, не всі. 

Один із важелів, як цього досягти — не робити кроків, що призводять до розширення дефіциту бюджету. Можна пригадати нещодавнє рішення розширити видатки на 81 млрд грн. Це все дуже важливо, але головне питання — як ці видатки можна покрити? Якщо цього розуміння не буде, то запит на їх покриття може прийти в НБУ. І вже ми вимушені будемо приймати складні рішення. Тут ми памятаємо про ризики інфляційної спіралі.

До того ж, ми бачимо, що зростання дефіциту та доступ до прямого фінансування НБУ може провокувати окремих політиків на досить небезпечні законодавчі ініціативи. Ми пам’ятаємо поправку, що з’явилася в законопроєкті змін до бюджету, що зобовязує НБУ одразу повертати у бюджет доходи від ОВДП. 

Мета таких поправок — мати постійну можливість доступу до друкарського верстата замість здійснення непопулярних, але потрібних кроків. Це неприпустимо і протирічить умовам співпраці з МВФ та несе ризики для євроінтеграції України в ЄС.

Вам доводиться говорити “ні” тільки уряду чи Офіс президента також бере участь у цих дискусіях?

НБУ не просто відповідає “ні” на зайві пропозиції “піддрукувати грошей”, він зобовязаний це робити. Під час ковіду усі засвоїли термін ШВЛ (штучна вентиляція легенів). Так от емісія — це і є ШВЛ для економіки. Це екстрена допомога, яка рятує життя, але у великих дозах чи у випадку вразливих ситуацій може призводити до ускладнень.

Найбільш палкі дискусії у нас відбуваються з урядом, тобто між інституціями, які несуть за це політичну відповідальність. Основна проблема — це навіть не емісія як така, а значний дефіцит. Далі вже питання — з яких джерел його профінансувати. 

Хто ваші союзники у цій дискусії?

Ми ніколи так не розмірковували.

Міністерство фінансів намагається покрити дефіцит бюджету, і це завдання короткострокової перспективи, щоб було чим забезпечувати обороноспроможність країни, сплачувати роботу військових, здійснювати соціальні видатки тощо. Завдання НБУ — забезпечити стабільність грошової одиниці в тривалій перспективі, щоб ті ж зарплати та соціальні виплати не знецінювалися швидко та неконтрольовано. Це нормально для багатьох держав, оскільки створює певний баланс. 

Тому відповідь — кожен повинен займатися своєю справою та проводити політику, у яку вірить, але розуміти, що війна не закінчиться сьогодні, і нам треба думати про майбутнє. 

“Кожен українець сплачує “інфляційний податок”

Чому, попри підвищення облікової ставки до 25%, ставки по депозитам у багатьох банках залишаються на однознаковому рівні?

Зазвичай, це не швидкий процес, але він міг би бути динамічнішим за умови кращої координації з урядом, до якої ми рухаємося.

Так, у частини банків ставки залишаються однознаковими, але якщо подивитися на індекси, то короткі депозити подорожчали вже у півтора рази. Більш довгострокові вклади розміщуються за ставками 14—15%, в основному, у невеликих банків та тих установ, які мали заборгованість за рефінансуванням перед НБУ. 

Наприклад, Укрексімбанк та Укргазбанк дають 13% річних. Як на мене, це непоганий результат роботи монетарної трансмісії. Але якщо уряд підвищить ставки за ОВДП до ринкових рівнів, це підштовхне банки активніше підіймати дохідність за депозитами.  

Ми не маємо права втратити довіру громадян до національної валюти. Сьогодні кожен українець сплачує так званий інфляційний податок — ціною своїх заощаджень та доходів у національній валюті. Як їх захистити? Треба підвищувати вартість гривневих активів. Тобто коли ми говоримо про “монетарну” трансмісію, йдеться про захист громадян від бідності. Спільні дії влади мають приводити до такого стану речей в економіці, коли громадянин не хвилюється за свої гроші у банках. 

НБУ нещодавно підвищив рівень фіксованого курсу долара, але готівковий ринок миттєво пішов вгору, знову відірвавшись від курсу НБУ. Чому, на вашу думку, ці курси ніяк не вдається зрівняти?

Реакція готівкового курсу була для нас очікуваною. Вона, на нашу думку, є ситуативною та має психологічне забарвлення, яке підігрівалося спекуляціями. Тому ми запровадили низку заходів, завдяки яким вдалося дещо заспокоїти ринок.

Різниця між офіційним і готівковим курсами, передусім, повязана з існуванням валютних обмежень, які в свою чергу необхідні для захисту міжнародних резервів. Допоки існуватимуть обмеження, існуватиме і ця курсова різниця.

Щоб вона була помірною, ми розширили можливості банків для продажу готівкової валюти, а також частково задовольняємо попит на безготівкову іноземну валюту, дозволивши громадянам купувати її для розміщення на депозит.

Рішення заборонити вуличні табло з курсами спрацювало?

Так, але потрібно памятати, що тоді ми прийняли цілу низку заходів щодо посилення вимог до обмінників. НБУ вперше за 20 років зайнявся цим сегментом ринку. Ми також повернулися до виїзних перевірок. Результати вже є. Зокрема, ми анулювали ліцензії 600 обмінників, які займали близько 15% ринку. Це також сигнал до тих, хто звик працювати, нехтуючи ліцензійними умовами.  

Чи мали ці обмінники стосунок до схем, повязаних із “банкоматним туризмом”?

“Банкоматний туризм” — це дійсно одна з причин, чому ми посилили вимоги до ринку обмінників. Але питання схем — це вже компетенція правоохоронних органів.

Якими є зараз обсяги “банкоматного туризму”? 

Я не бачу економічної доцільності у “банкоматному туризмі” зараз. Якщо різниця між готівковим курсом та картковими курсами банків буде розширюватися, загроза знову стане актуальною. Але у нас є ще одна “домашня заготовка”, яку ми готові застосувати у такому випадку.

Який запас міцності має українська економіка, щоб зберегти фіксований курс у 36,6 грн/$?

Про конкретні строки переходу до плааючого курсу говорити поки зарано. Прогрес є, але його поки недостатньо. 

Що вже змінилося? Поступово налагоджується альтернативна логістика та частково розблоковані порти. Останнє, за оптимістичними припущеннями, може принести Україні додаткові $4 млрд до кінця року.

Навіть часткове розблокування портів — дуже велика перемога для України, і я вдячний усім, хто доклав зусиль, щоб це стало можливо. Ураховуючи “ціну”, яку довелося сплатити для повернення до роботи українських портів, я дуже сподіваюся, що наші великі експортери не будуть зловживати можливістю постачати продукцію без завезення виручки протягом 180 днів, яку ми надали реагуючи на проблеми з логістикою. На нашу думку, при експорті зерна морським шляхом вичікувати такий термін із отриманням валютної виручки немає жодної потреби. 

З іншого боку, через курсову корекцію та відновлення оподаткування імпорту можна очікувати на скорочення відпливу валюти з країни.

Якою все ж є політика НБУ та держави загалом щодо банків с з російським капіталом?

У нас абсолютно чіткий підхід. 24 лютого ми відкликали ліцензії у двох банків, що належать державі-агресору, це МРБ та ПІБ. Сподіваюся, держава зрештою забере їхні активи. Інші три установи — Альфа Банк, “Форвард” та PIN. Тут ми орієнтуємося на санкційну політику наших іноземних партнерів або власне України. Якщо є санкції, ми діємо, як було з Альфа Банком. Готові приймати рішення, якщо зі свого боку санкції накладатиме РНБО. Також аналізуємо ділову репутацію власників цих банків — громадян рф та плануємо проводити додаткові наглядові дії.

Якщо ж ми побачимо, що ці установи не виконують зобовязання перед українськими вкладниками — це вже наша зона відповідальності. Повірте, ми не звикли зволікати з рішеннями у таких ситуаціях.

“МВФ зараз, як ніколи, “не тільки про гроші”

Чи буде найближчим часом розблокована допомога від ЄС? 

На початку серпня ми отримали близько €1 млрд від ЄС. Ми бачимо певний прогрес та сподіваємося, що Україна почне отримувати наступні транші вже у вересні. 

У цьому сенсі я хотів би окремо зазначити важливість програми з МВФ. Сьогодні це, як ніколи, “не тільки про гроші”. Це бенчмарк для інших кредиторів, допомога нам з погляду консолідації зусиль усіх гілок влади. Зараз ми складаємо з колегами план програми, що дозволила б країні вільно дихати та фінансувати як бюджетний дефіцит, так і дефіцит платіжного балансу. 

Коли може бути підписана програма?

Зараз це важко спрогнозувати.

Переговори взагалі ведуться?

Так, ми перебуваємо в активних перемовинах. Нещодавно, наприклад, була зустріч премєр-міністра з керівником європейського департаменту МВФ. Єдина проблема — це час. Зараз у світі період відпусток, на відміну від нас. Але я очікую, що вже у вересні ми матимемо більш чітке розуміння щодо програми. 

Коли треба розпочати програму?

Бажано — вже в листопаді.

Чи готовий МВФ до такого швидкого руху? Є розмови, що у Фонду є певні внутрішні обмеження, через які вони прагнутимуть уникнути співпраці з країною, що воює.

Ми аналізували це питання — у статуті МВФ немає заборони фінансувати країни, які знаходяться у стані війни. Зрозуміло, що це дуже важко, адже такого досвіду у Фонду ще не було. З іншого боку, також не було і прикладів, коли під час війни країні вдалося зберегти повністю працюючу фінансову систему. 

На яку суму ви орієнтуєтеся?

Я думаю, близько $20 млрд вистачить. Однак ми обговорюємо різні формати програми. Якщо на першому етапі це буде короткострокова програма з чітким фокусом на вирішення нагальних проблем з бюджетом і платіжним балансом, сума може бути меншою. Але тоді одразу треба проговорювати й наступний етап — більш довгострокову програму з фокусом на відновлення економіки та структурні реформи.

Крім того, кошти від МВФ можуть бути лише частиною пакету офіційної підтримки України. Наприклад, програма EFF 2015 року із запланованим фінансуванням $17,5 млрд була частиною загального пакету міжнародної допомоги в $40 млрд. 

Сергій ШЕВЧУК, Борис ДАВИДЕНКО