Путін як імітатор демократичного Заходу. Пастки ліберальної демократії. Частина 2

23.05 19:00 | Укррудпром

Українська правда, 22 травня 2022. Опубликовано 17:31 23 мая 2022 года У другій частині матеріалу йтиметься ще про 5 факторів: постправда, приватизація, нерівність держав і людей та офшори, які тим чи іншим чином посприяли появі російського режиму в його нинішньому вигляді.

 Після десятиліть цілеспрямованої політики “демократизації світу” з боку Заходу стало очевидним, що запровадження формальних демократичних інструментів не означає встановлення реальної демократії.

Певний час після розпаду СРСР еліти колишніх радянських республік, передусім росії, були вимушені вдавати, що прагнуть демократизації — задля ведення бізнесу із Заходом.

Однак в певний момент Кремль припинив гратись у демократії та перейшов на політику провокативного віддзеркалення й вирішив імітувати найбільш одіозні (зі свого погляду) політичні прийоми американського правлячого класу, щоб, ніби у дзеркалі, показати західним “місіонерам”, як вони виглядають насправді.

Як же так сталося, що Захід втратив своє лідерство, як сировинна росія понад десятиліття успішно руйнувала і продовжує руйнувати світовий порядок, і як Україні не потрапити в ту саму історичну пастку західного світу після перемоги?

У пошуках відповідей на ці запитання автор вирішив зазирнути в чорне дзеркало сучасного Заходу, яке й породило нинішнього керівника рф.

У першій частині матеріалу йшлося про фактори ідентичності, “вестернізації”, боргової ситуації, міграційних процесів та екологічних аспектів появи такого явища як “росія Путіна”.

У другій частині матеріалу йтиметься ще про 5 факторів: постправда, приватизація, нерівність держав і людей та офшори, які тим чи іншим чином посприяли появі російського режиму в його нинішньому вигляді.

6. ПРИВАТИЗОВАНІ ДЕРЖАВИ

Починаючи з 1970-х років, частка суспільного багатства відносно до національного доходу в багатих країнах не лише скоротилась, але й стала відємною, у той час, як приватне багатство виросло на сотні відсотків. 

В 1970-х роках чисте суспільне багатство зазвичай становило від 40% до 100% національного доходу в більшості розвинених країн, понад 100% у Німеччині. Сьогодні, маючи або мізерне, або відємне чисте суспільне багатство, уряди багатих країн не здатні відгравати помітну роль в економіці та пом’якшувати зростаючу нерівність в розподілі доходів. 

Для прикладу у Британії публічне багатство (державне та місцевого самоврядування) складало 60% від національного доходу в 70-х, а у 2020 році воно стало відємним (-106%).

Особливо травматично пережили цей досвід втрати суспільного багатства пострадянські країни. Тоді в процесі рекомендованої Заходом масової приватизації майже все суспільне надбання перейшло в руки радянської номенклатури і криміналітету, породивши олігархат. У простих людей не було жодного шансу отримати і зберегти частку радянського багатства. 

Як доводить вчений Колін Крауч у роботі “Постдемократія”, з року в рік Західні уряди, керуючись політичною доцільністю зменшення власної відповідальності, скасовували або приватизовували надання все більшої кількості суспільних послуг і особливих функцій, виконання яких під силу лише державним службам. 

 

Відчуження повноважень разом зі зменшенням державної власності сформували порочне коло — держава втрачає компетенції і можливості впливу, тому змушена передавати субпідрядникам все більше своїх обовязків та оплачувати послуги консультантів.

Для прикладу, під час відновлення повоєнної Боснії і Герцеговини на консультантів пішло близько 20% усієї міжнародної підтримки, більшу частину такої технічної підтримки освоїли ті ж країни Заходу, які її й надавали.

Оскільки уряд відмовляється від ролі активного спонсора, яку він відігравав у кейнсіанську та соціал-демократичну епоху, організації, що працюють у некомерційній сфері, змушені шукати фінансування у корпоративного сектору, який, таким чином, починає управляти громадянським суспільством. 

У США поширена практика вирахування витрачених на благодійність коштів із сум, що підлягають оподаткуванню. Це робиться, щоб знизити обсяги необхідного фінансування з боку держави. Але в результаті багаті корпорації отримують можливість вирішувати, на які види суспільної діяльності виділяти податкові гроші, тобто диктують структуру державного фінансування, яке нерідко здійснювалося саме з метою іншої розстановки пріоритетів, ніж та, яку вибрали багаті.

Наприклад 8% всіх ув’язнених в США відбувають покарання у приватних тюрмах, на загальнодержавному рівні — 16%. Згідно з даними самого ж Міністерства юстиції США, умови у приватних в"язницях гірші, ніж у державних, а дослідження, які принесли нобелівську премію Оліверу Харту в галузі контрактів, доводять, що приватизація подібних типів послуг може призвести до зниження їх якості, що перевищує переваги економії витрат. Подібні застереження нобелівських лауреатів стосуються і шкільної освіти, і медицини.

Повоєнна Українська держава не може дозволити собі бути “малою”, тобто відмовитись від суспільно важливих функцій. 

По-перше, повоєнний приватний сектор певний період не буде готовий ефективно виконувати такі завдання, а, по-друге, практика самоусунення держави показала свою повну неадекватність, як під час останньої пандемії, так і в ході накопичення невирішених проблем нерівності, безробіття, зростання боргів, погіршення якості соціальних послуг тощо. 

Всупереч порадам західних консультантів щодо тотальної приватизації, як державної власності так і функцій держави, Україна повинна брати приклад із тих західних країн, які демонструють найвищі показники саме соціального, а не лише економічного добробуту — Данії, Фінляндії, Швеції. 

Саме держава повинна гарантувати достатній рівень безкоштовної медицини шляхом загального страхування, аналогічно держава повинна давати усім можливості отримання вищої освіти шляхом надання безвідсоткових кредитів і стипендій талантам.

Державна служба повинна повернути повагу і змагатись за найкращі кадри, пропонуючи високу заробітну плату.

Саме держава повинна розподіляти гранти для реалізації соціальних проектів, навіть якщо гроші на них вираховуються з оподаткування бізнесу.

7. ОФШОРИ І СКУПЛЕНИЙ БАГАТІЯМИ СВІТ

Найбагатші люди світу сьогодні сховали близько 7,6 трильйонів доларів на офшорних рахунках, легалізованих самим же Заходом офшорних зон, щоб уникнути оподаткування.

У дослідженні Польського економічного інституту “Глобальні податки в еру після COVID-19” запровадження глобального податку на багатство, глобального кліматичного податку та глобальної мінімальної ставки податку на прибуток могло б сумарно забезпечити 695 мільярдів доларів надходжень до публічних бюджетів. Таких коштів вистачило б для COVID-вакцинації кожної дорослої людини в усьому світі 4 рази на рік.

В ході розслідування “The Panama Papers” щодо діяльності панамської юридичної компанії Mossack Fonseca, яка займалась супроводом угод і реєстрацією офшорів з 1970-х років до 2016 року, було проаналізовано 11,5 мільйонів “злитих” внутрішніх документів компанії та виявлено зв"язок з офшорами 12-ти діючих і колишніх світових лідерів, 128 політиків і 29 мільярдерів зі списку Forbes. Серед власників офшорів зустрічались як члени британської палати лордів, так і російські та українські високопосадовці. 

 

Наступне журналістське розслідування “The Pandora Papers” показало, що 35 нинішніх і колишніх світових лідерів та, в цілому, понад 330 високопоставлених політиків і державних службовців у всьому світі мають зв’язки з офшорними рахунками, включаючи колишнього прем"єр-міністра Великобританії Тоні Блера.

І це лише частина глобальної мережі офшорів, якою Західні лідери користуються на рівні з мексиканськими наркобаронами та оточенням Путіна.

Вчені Шведського державного технологічного інституту у своєму дослідженні співставили усі світові бази даних корпоративних прав 37 мільйнів компаній та інвесторів у всьому світі, та проаналізували частки всіх 43 060 транснаціональних корпорацій та акціонерів.

Виявилось, що усього 1 318 субєктів з 37 мільйонів контролюють 60% загальносвітової операційної виручки, із них 147 компаній контролюють 40% усього капіталу — це фінансові корпорації Barclays, JP Morgan Chase, Goldman Sachs, Merrill Lynch, Morgan Stanley, Bank of America, UBS, Deutsche Bank, Société Générale, Crédit Suisse та інші.

За оцінками Швейцарського банку Crédit Suisse, Північна Америка та Європа разом утримують 60% загального багатства світу, але налічують лише 17% дорослого населення планети. 

США акумулює найбільшу частину — 34% усього світового багатства. Майже половина усіх найбагатших людей планети проживає в США. 4 390 землян мають капітал більше 500 млн доларів, 2 208 людей мають більше мільярда доларів на особу.

Навіть так завана “шерінгова економіка”, типовими прикладами якої є транснаціональні компанії Uber чи Airbnb, які декларують гнучкі моделі зайнятості працівників, на практиці позбавляють національні бюджети податків, а самих працівників залишають без перспектив соціального захисту у майбутньому, не нараховуючи пенсійного та соціального страхування.

За останні десятиліття спостерігається також наростаюча концентрація власності на землю в руках іноземців (Land Grabbing), про що бють на сполох експерти. За різними оцінками, в світі угоди, пов’язані з землею, охопили близько 68 мільйонів гектарів з 2008 року (від 45 до 227 мільйонів гектарів за іншими оцінками), що більше, ніж площа усієї України. Серед найбільших скуповувачів світової землі — Сполучені Штати, Арабські Емірати, Британія, Сингапур, Китай.

Сама ж Україна знаходиться у топ-6 країн, що розвиваються, землі яких були скуплені шляхом транскордонних угод із 2000 року — це більше 6% загальної площі країни. Деякі країни втратили вже більше 10% своїх територій.

У той же час у багатих країн наростає нерівність в сфері володіння нерухомістю. Все менше людей можуть дозволити собі житло, яке концентрується в руках меншості і здається в аренду. 

У Британії, наприклад, частка молодого населення, яка володіє житлом, зменшилась більш ніж вдвічі, а розрив між зростанням вартості житла і сімейним доходом молоді складав 150 відсоткових пункти. Тобто, нові покоління приречені пожиттєво орендувати житло у все більше монополізуючих ринок рантьє.

Повоєнна Україна не повинна бути дешево розпродана глобальному капіталу чи українським утримувачам офшорного багатства. 

Українська земля повинна приносити доходи перш за все українцям, а обмеження на обсяги і продаж землі іноземцям мають залишатись. Громадяни повинні володіти власним житлом, а підприємці — нерухомістю. Щоб не бути залежними від касти рантьє, цю спроможність має фінансувати держава.

Українські олігархи повинні втратити можливість виводити капітал за кордон. Повоєнна Україна потребуватиме жорсткого антиофшорного законодавства та надійних запобіжників від ухилення від сплати податків транснаціональними компаніями.

8. ВИРОДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ, ПОСТПРАВДА ТА ВТРАТА ДОВІРИ ДО ЕЛІТ

До легалізації механізму фінансування виборів у США під назвою “Citizens United”, обсяг нерозкритих виборчих фінансів становив менше 2% зовнішніх витрат політиків на вибори. Після запровадження “Citizens United” у 2010 році цей відсоток “темних грошей” зріс до понад 50% зовнішніх витрат.

Кількість “темних” грошей, які вкладаються у вибори в США, з 2006 року сягнула щонайменше 1 мільярд доларів. У той же період додатковий 1 мільярд доларів був витрачений групами, які лише частково розкривають своїх донорів — разом понад 2 мільярди доларів. Додатково ще понад 2,1 мільярда доларів витратили на державні вибори з 2005 року так звані “сторонні групи”. Ці суми є лише підмножиною темних грошей — які, хоча й повідомляються регуляторам, але не можуть бути відстежені до їх джерела.

 

У 2010 році Верховний суд США зняв обмеження на фінансові пожертвування з політичною метою. В результаті з"явилися нові форми виборчих комітетів — “Super PAC”. На відміну від звичайних комітетів політичної дії, які можуть приймати пожертвування у сумі не більше 5000 доларів від однієї особи при забороні пожертвувань від корпорацій чи об"єднань, “суперпаки” не обмежені в обсягах і джерелах отримання коштів. “Суперпаки” окрім агітації займаються антипропагандою щодо політичних супротивників.

Таким чином, загальні витрати на виборчі кампанії до Конгресу і на президентську посаду подвоїлись з 2008 року, сягнувши рекордні 14 мільярдів доларів у 2020 році.

Аналогічно із року в рік зростають витрати на так звану лобістську діяльність. Щороку лише в США на лобіювання витрачається близько 4 мільярдів доларів. Аналогічно лобіювання працює на рівні ЄС.

Успішний лобізм приносить бізнесу величезний прибуток: витрати на лобіювання — це інвестиції.

Окрім цього на Заході широко розповсюдилась прихована корупція. Як підмічає у роботі “Люди, влада і прибуток” нобелівський лауреат Стігліц та Сандра Навіді у роботі “Суперхаби” — політики отримують винагороду не одразу, а в майбутньому, у формі теплого місця в приватному секторі після того, як залишають посаду. 

Працівники Міністерства фінансів та інших відомств в США йдуть на Уолл-стріт. Генерали та інші високопоставлені чиновники Міноборони переходять на хороші посади у підрядників. Все це супроводжується багатомільйонними гонорарами, бонусами, або опціонами, що фактично не залежать від їхніх трудових затрат.

Іншими словами, політика Заходу комерціалізувалася. Саме гроші стають вирішальним фактором приходу до влади, та інструментом схилення влади до необхідної крупному бізнесу політики. Виборці це прекрасно відчувають.

Так, рівень довіри до парламентів та інших державних інституцій на Заході знаходиться сьогодні на історично низькому рівні. Абсолютна більшість населення європейських країн не довіряють своїм політикам, аналогічна криза довіри і в США.

Дослідник Давід Ван Рейбрук у роботі “Проти виборів” підмічає, що у 50-ті та 60-ті роки партії, які приєднувалися до правлячої коаліції, у наступних виборних циклах втрачали від 1 до 1,5 % голосів, у вісімдесятих — 3,5 %, а у дев"яностих — 6 %. А з початком нового століття — 8 і більше відсотків. 

На останніх виборах у Фінляндії, Нідерландах та Ірландії правлячі партії втратили відповідно 11, 15 та 27% своїх виборців.

Проте політики компенсують втрачену довіру рекламою, маніпуляцією та радикальною риторикою.

Згідно із звітом Freedom House, у 18 країнах дезінформація та онлайн-маніпуляції вплинули на вибори в минулому виборчому циклі. А згідно із Оксфордським дослідженням, у 30 з 48 країн політичні партії використовують цифрову пропаганду під час виборів чи референдумів — фейкові акаунти, тролінг, розпалювання ворожнечі.

Термін “пост-правда” (post-truth) у 2016 році був доданий до Оксфордського словника у звязку з численними маніпуляціями в ході підготовки референдуму щодо виходу Британії з ЄС та під час президентських виборів у США. Цей термін став широко використовуватись у виразі “політика пост-правди”. 

В свою чергу Кремль використав явище пост-правди в якості маніпулятивного аргументу для росіян, чому не можна довіряти західним інформаційним джерелам. 

“Імперія брехні” Заходу безсила проти правди і справедливості”, — заявив нещодавно Путін, імітуючи Рейгана, який свого часу назвав СРСР “Імперією зла”.

 

Починаючи з 1970-х років фокус уваги лівих сил на Заході змістився з теми економічної рівності в сферу культури і психологічних потреб населення. Боротьба велась вже не за права робітників і бідного населення, а проти домінуючих шовіністичних цінностей, за визнання різного роду меншин і груп людей, дискримінованих за статевою, расовою, сексуальною та іншими ознаками. Гуманітарну дмку захопили постмодернізм та деконструктивізм. 

Однак протягом наступних 40 років забуті політиками проблеми економічної нерівності сягнули таких масштабів, що знову почали викликати обурення з боку широких мас населення. Це породило так званий ресентимент — агресивний пошук винних у втраті свого соціального статусу серед тих оточуючих, кому політики приділяли більше уваги. Особливо ця ненависть торкнулася мігрантів. Проте політики, замість того, щоб вирішувати першопричини проблем, почали спекулювати на емоціях і помилках мало інформованих людей.

На думку вчених, щира особиста думка у західній політичній культурі сьогодні отримує перевагу перед аргументованими міркуваннями, які можуть змусити людину відмовитися від таких думок. Те, що якийсь аргумент може ображати чиєсь почуття власної гідності, виявляється достатньою підставою, щоб відкинути цей аргумент. Такий підхід породжує тотальний релятивізм, маніпуляцію та відмову від правди, як такої. 

Цими тенденціями багато років користувалась російська влада для дестабілізації західних суспільств і ведення гібридної війни в Україні — створюючи фабрики ботів, фінансуючи глобальну мережу власних пропагандистських медіа, розповсюджуючи різноманітну конспірологію і підтримуючи фейкових експертів. 

росія з іронічною насмішкою навіть втрутилась у американські президентські вибори 2016 року, демонструючи хрупкість і вразливість сучасної західної системи демократії.

В той же час абсолютизована на державному рівні західних країн політкоректність призвела до вихолощення офіційної комунікації — заяви посадовців стали формальними і порожніми. Натомість опозиційні політики-популісти все більше завойовують довіру населення своєю брутальною прямотою і радикальністю, спрямованими на ресентимент. Однак за маніпулятивними гаслами, як правило, не знаходиться жодних дієвих рішень для вирішення проблем, а скоріше загроза ліберальній демократії та все більша поляризація суспільства.

Президент України Володимир Зеленський у своїх промовах та зверненнях до народів світу в ході української війни підірвав усталені політичні практики. З одного боку він жорстко називає речі своїми іменами, прямо вказуючи на лицемірство і неспроможність деяких західних лідерів та інституцій дотримуватись декларованих принципів і обіцянок, з іншого — Україна активізувала процеси очистки глобального інформаційного простору від фейків і пропаганди та повернула в міжнародний дискурс поняття “правди”.

Повоєнна Україна не повинна переймати найгірші політичні практики, які помилково відносять до ліберальної демократії. 

Україні потрібна тотальна прозорість виборчих фондів, прозорість витрат на життя політиків, посадовців і широкого кола членів їх сімей. 

Посилення функцій незалежних антикорупційних органів щодо моніторингу цих процесів та реальні механізми мінімізації обходу законодавства — перевірка відповідності прямих і опосередкованих витрат спонсорів політичних кампаній із їхніми доходами, обмеження на максимальну суму політичних пожертв, ретельна перевірка власників майна та підстав, на яких цим майном користуються політики і державні посадовці. 

Необхідний чіткий механізм відслідковування конфлікту інтересів посадовців і відповідні санкції. 

Лобістська діяльність, у випадку законодавчого врегулювання, не повинна забирати можливості адвокації у громадського сектору. 

Навіть сама модель представницької демократії України може бути модернізована інструментами прямої, ліквідної та алеаторної демократії. А система виборів у повоєнній Україні повинна більше відповідати новому рівню мобільності громадян, фізичному і електоральному стану територій.

В умовах критичної загрози зовнішньої агресії щодо України ключового значення набуває ретельна перевірка звязку між ресурсами, які витрачаються на політиків, політичну і медійну діяльність та іноземними державами. Держава повинна жорстко боротись з усіма проявами ботоферм, незалежно від політичної спрямованості.

На державному рівні повинні функціонувати факт-чекінгові інструменти для оперативного розвінчання брехні і викриття неправдивої інформації публічних діячів. 

Повинна бути запроваджена відповідальність ЗМІ за розповсюдження брехні. 

Із глобальними медіа-платформами повинна продовжуватись спільна робота із оперативного блокування дезінформаційного контенту. Україна повинна вимагати від цифрових платформ розкриття джерел платної реклами, що демонструється українцям під виглядом новин у соціальних мережах.

Також держава повинна щедро фінансувати незалежні ЗМІ, задача яких — надавати громадянам достовірну інформацію з перевірених джерел. 

Україна не може дозволити собі сьогодні відмовитися від поняття доказової “правди”, як це колись зробили на Заході, віддавши перевагу калейдоскопу субєктивних “мнєній”.

9. ПОЛІТИЧНА НЕРІВНІСТЬ ДЕРЖАВ

Після початку війни в Україні у 2014 році, незважаючи на ембарго, десять держав-членів ЄС до 2020 року експортували військове обладнання до рф на суму 346 мільйонів євро. Головними європейськими постачальники зброї для рф стали Франція та Німеччина. Окрім них Італія, Австрія, Болгарія, Чехія, Хорватія, Фінляндія, Словаччина та Іспанія продали росії військове обладнання. Експортери скористалися юридичною лазівкою в нормативних актах ЄС — виконували старі контракти і укладали допоміжні.

Під час геноциду в Руанді було вбито до 800 тисяч людей, і в самий розпал цих звірств Рада безпеки ООН проголосувала за скорочення миротворчих сил у Руанді із 2000 людей до 270, тому що руандійська армія вбила 10 бельгійських миротворців. Великі держави покинули народ Руанди напризволяще. 

Через рік, у 1995 році війська боснійських сербів вбили 8 тисяч беззахисних людей у місті Сребрениця на очах голландських миротворців ООН, які навіть не спробували запобігти цим злочинам.

Натомість, коли Міжнародний кримінальний суд намагався розслідувати ймовірні воєнні злочини всіх сторін в Афганістані, адміністрація Трампа запровадила санкції проти головного прокурора суду задля перешкоджання судовому переслідуванню американських військових.

У 2022 році Путін використав приклад одноосібного, без санкції Радбезу ООН, вторгнення США і Британії до Іраку в 2003 році, як аналогію для обґрунтування власного рішення напасти на Україну.

Незважаючи на існування Будапештського меморандуму, згідно з яким Україна відмовилась від власної ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, у 2014 ані США, ані Британія не захистили Україну від російської агресії. А накладений ними санкційний пакет навіть не завдана росії відчутної шкоди.

Після початку широкомасштабної війни в Україні 2022 року Рада Безпеки ООН у складі 15 держав неодноразово заслуховувала українське питання, проте не ухвалила жодного рішення, через один блокуючий голос росії, яка й почала війну.

Лише Рада Безпеки має право ухвалювати рішення, обов"язкові для виконання всіма 193 членами ООН і лише 5 держав є постійними членами Ради — Велика Британія, Китай, СРСР (росія узурпувала правонаступництво), США, Франція. Натомість рішення Генеральної Асамблеї ООН, яка складається з 193 держав має рекомендаційний характер.

У Європейському Союзі самим потужним інститутом є Європейська комісія — технократичний орган, який не обирається. Комісія звітує перед суспільством лише опосередковано, через Раду міністрів, яка представляє окремі країни союзу. 

Європейський парламент обирається прямим голосуванням, але має дуже обмежені повноваження. Тобто рішення Європарламенту мають рекомендаційний характер для бюрократів, як, наприклад, нещодавна резолюція щодо повного ембарго на імпорт нафти, вугілля, ядерного палива та газу з росії та відключення і всіх банків рф від SWIFT.

У Міжнародному Валютному Фонді керівним органом є Виконавча рада, яка відповідає за ведення повсякденної діяльності МВФ. Вона складається з 24 директорів, які обираються країнами-членами або групами країн, і директорарозпорядника. 

Проте сила голосу кожної країни при ухваленні рішень є різною і залежить від суми грошей, внесених до МВФ. США мають найбільше голосів — 16.5%, далі йдуть Японія і Китай, які мають по 6% голосів, Німеччина 5%, по 4% Франція і Британія, так далі до нуля. Тобто, саме багаті країни вирішують, кого і на яких політичних умовах рятувати із економічної скрути.

Після початку пандемії COVID-19, за даними Світової організації торгівлі (СОТ), 85 країн ввели експортні обмеження на медичні вироби, включаючи захисний одяг, медичне обладнання та фармацевтику. Ці обмеження були введені в односторонньому порядку на довільні товари із порушенням міжнародних угод. В результаті від розриву медичних ланцюгів постачання постраждали люди найбідніших країн, в тому числі й Україна.

Іншими словами, на найвищому світовому рівні проявляється політична нерівність держав. У кожній світовій інституції ключову роль відіграють гроші, зброя, або історична інерція. Лише декілька багатих держав світу мають вирішальний вплив на прийняття рішень, незалежно від кількості світового населення, на яке такі рішення впливають. 

Народи країн не відіграють у глобальних процесах відчутної ролі, народи навіть не уповноважують своїх представників голосувати в наднаціональних інституціях за ті чи інші рішення. По факту істеблішмент декількох країн приймає усі планетарні рішення навіть без згоди свого населення, роблячи те, що їм вигідно.

Повоєнна Україна потребує не лише формальних домовленостей щодо захисту у випадку повторної агресії, Україна потребує конкретних юридичних і фізичних механізмів реалізації таких норм. Має бути конкретизований мінімальний перелік, обсяги, терміни і механізми поставки озброєння. Умови надання підтримки та санкції за ненадання, що будуть контролюватись наддержавними інституціями. 

Окрім зброї необхідно завчасно прописати перелік та обсяги і умови насправді руйнівних санкцій до агресора, механізми надання компенсацій і репарацій Україні. 

Окрім цього, Україна як держава, що має сьогодні моральне лідерство в світі та на собі відчула недієздатність міжнародних інституцій, повинна ініціювати їх модернізацію. 

Можна ініціювати усунення процедури вето однією країною в Раді Безпеки ООН та наділення більшими повноваженнями Генеральної Асамблеї. В якості майбутнього члена ЄС — ініціювати наділення більшими повноваженнями Європейського Парламенту, та більшої підзвітності перед народами Європи Єврокомісії. 

Аналогічно Україна повинна добиватися запровадження більшої справедливості у ВТО і МВФ, щоб інтереси сильніших держав не підпорядковували інтереси країн, які розвиваються, через процедури виписані під багатших учасників.

10. КАТАСТРОФІЧНА НАРОСТАЮЧА НЕРІВНІСТЬ ЛЮДЕЙ 

Девять місяців знадобилось тисячі найбагатших мільярдерів, щоб відновити свої статки після пандемії. Десять найбагатших людей світу більш ніж подвоїли свої статки — з 700 мільярдів доларів до 1,5 трильйона, зі швидкістю 1,3 мільярда доларів на день. Одночасно протягом перших двох років пандемії доходи 99% людства впали.

В умовах загального зниження темпів зростання світової економіки, коли капітал зростає швидше ніж економіка, а великий капітал зростає швидше ніж малий — це означає подальшу концентрацію багатства в руках абсолютної меншості. 

За останніми даними швейцарського банку Credit Suisse, вже сьогодні 12% землян утримують 84% усього глобального багатства, а 1,1% землян володіє майже половиною (45,8%) усіх земних активів.

Дослідження Тома Пікетті “Капітал у 21 столітті” показують, що за всю історію людства, тільки в період 1914-1950 років поєднання різних факторів — двох світових війн, післявоєнної розрухи, введення прогресивної системи оподаткування (за якої багаті сплачували більший відсоток податків) та швидке зростання економіки, створило унікальну в історії ситуацію, коли зростання економіки перевищувало зростання прибутковості капіталу. 

Але з 1970 років багатство знову невпинно концентрується в руках абсолютної меншості, повертаючи країни у феодальні часи.

Так звана “теорія просочування капіталу”, яка стверджувала, що добробут неодмінно просочується від найбагатших до найбідніших, показала свою повну неадекватність.

У період з 1990 по 2015 рік глобальний рівень крайньої бідності знижувався приблизно на 1 процентний пункт на рік, з 36,2% до 10,1%. Проте, починаючи з 2015 року, швидкість падіння крайньої бідності майже зупинилась і становила менше половини відсоткового пункту на рік. Пандемія COVID-19 відкинула навіть цей незначний прогрес назад.

Зменшення екстремальної бідності в світі було пов’язано в першу чергу з переносом масового виробництва із багатих в бідні країни, повні дешевої і незахищеної робочої сили, та безкарними можливостями забруднювати там екологію. 

Завдяки такому “переїзду” виробничих потужностей, у період з 1989 по 2008 рік в Азії з’явився середній клас робітників (в 3 рази бідніший американського). З іншого боку, середній клас США та європейських країн навпаки значно втратив роботу і доходи. А головними вигодоотримувачами від глобалізації стали найбагатші власники акцій компаній — 12% американців, найбагатші 3-6% британців, японців, французів і мешканців Німеччини, 1% багатих людей Бразилії, росії та Південної Африки.

Сьогодні доля 10% найбагатшого населення у національному доході країн складає від 40% у Європі та Китаї, до 60% в Індії та на Близькому Сході, і з кожним роком ця частка зростає. При цьому, лише 4% надходжень в держбюджети країн світу відбувається з податків на великі статки.

Починаючи з 70-х років, ефективні ставки податків для багатих ставали все меншими, ніж податки для бідних. Податки на доходи корпорацій стали меншими, ніж податки на доходи людей. Майже вдвічі впали податки на спадок, що має ключову роль у цементуванні спадкової нерівності.

Рівень споживання тих, хто живе за межею бідності в США, набагато вищий за той, яким задовольняються бідні в країнах Африки, але згідно з дослідженнями, психологічне страждання злиднів найчастіше відчувається як втрата гідності, а не як умовна кількість зїдених гамбургерів чи наявність побутової техніки.

Подібна нерівність багатства людей всередині країн сприяє популізму, міграційному шовінізму та радикальному націоналізму, що в комплексі позиціонується політиками в якості порятунку податків і робочих місць корінного населення.

Як стверджує Фукуяма, настрої путінських прихильників у чомусь схожі на роздратування виборців із сільських районів США. Обурення перших з приводу зарозумілості та зневаги західних еліт щодо росії тотожне обуренню других байдужістю міських еліт побережжя США та їх медіасоюзників до проблем американської глибинки. 

Лорд Едеір Тернер, архітектор виходу Великобританії з економічної кризи 2008 року, у своєму дослідженні “Між боргом і дияволом” демонструє, що збільшення нерівності скорочує обсяги споживання товарів і послуг бідніших 80% населення.  Це призводить до нарощення непродуктивного боргового кредитного ярма, яке підриває подальше економічне зростання країн та прирікає суспільство на довічну стагнацію.

Стігліц доводить, що коли гроші переміщаються з нижньої частини економічної піраміди в верхню, сукупне споживання знижується — адже ті, що знаходяться вгорі піраміди, проїдають скромну частину свого доходу в порівнянні з тими, що знизу, у бідних практично все йде на те, щоб вижити.

Капіталістична модель, яка надихала своїми можливостями громадян у західних суспільствах в середині 20-го століття, на відміну від командно-адміністративних режимів, пішла у минуле. 

З 70-х років, за сприяння влади на Заході, почалося розходження між зростанням продуктивності праці та заробітною платою працівників. Технологічна модернізація та збільшення інтенсивності праці почали працювати виключно на власників активів, збільшуючи нелюбов людей до власних робочих місць, та поглиблюючи екоомічну нерівність. 

З 1980-х років продуктивність праці в США зросла приблизно на 150%, а винагорода працівників — на 10%, при цьому зарплата керівництва компаній збільшилась майже на 1000%. 

Починаючи з 70-х років, неоліберальний консенсус влади в США фактично відмінив зобовязання бізнесу компенсувати працівникам понаднормову роботу (більше 40 год на тиждень). Сьогодні в США 52% працівників, зайнятих повний робочий день, повідомляють, що працюють більше 40 годин на тиждень; 39% працюють не менше 50 годин на тиждень, а 18% — не менше 60 годин, за даними Gallup. Проте цей переробіток не винагороджується, а є лише умовою збереження роботи. 

Аналогічна тенденція спостерігається повсюдно, де задля збільшення прибутків компаній були відмінені соціальні стандарти. Не дивно, що 85% працівників на планеті почуваються не залученими або ненавидять власну роботу. 

Згідно з дослідженням Gallup, в США половина працюючих людей активно шукають нову роботу, а залученими почуваються лише 34%. При цьому 11% відсотків американців, старших 12 років, приймають антидепресанти — це найвищий показник в світі.

Дослідження Римського клубу 2018 року демонструє, що з 1980-х років капіталізм перейшов від фізичного економічного зростання країн усього світу до отримання надприбутків від спекуляцій. Капіталізм сьогодні у більшій своїй частині є фінансовим — тобто “акціонерна вартість”, що, як правило, має мало спільного з фізичною реальністю, стала новим мірилом успішності економічної активності. Це, в свою чергу, переорієнтувало бізнес на короткострокові цілі за рахунок соціальних і екологічних цінностей. 

В результаті фінансові активи сьогодні складають більше половини усього багатства Землі, тобто грошей на планеті зараз більше, ніж власності, і майже в 4 рази більше річного обсягу усього виробництва товарів і послуг людства.

Іншими словами, утримувачі капіталу більше не вкладають гроші в розвиток виробництва, що давало б більше робочих місць та збільшувало економічні можливості для всього населення. Натомість ці гроші вилучаються зі споживання та спрямовуються на фінансові спекуляції найбагатших, перетворюючись на певний тип змагання, чи розваги для багатих — гри в фінансовому казино.

Повоєнна Україна, так само як і Західний світ після Другої світової війни не може зрадити очікування власного народу на більш справедливий розподіл благ. 

Мільйони українців були безпосередньо задіяні у боях на фронті та в тилу, виборюючи власну свободу і суверенітет України. Інші мільйони українців фінансували Збройні сили та працювали волонтерами. Поточний рівень очікувань та рівень солідарності українців передбачає запровадження повоєнної політики, що відповідає сучасним уявленням людей про справедливість.

Неоліберальна доктрина, яка привела Західний світ до критичного рівня нерівності і розчарування людей під гаслом “виживає сильніший” не підходить для сучасної України. 

Україна повинна стати першою країною в світі, яка запровадить систему базового безумовного доходу, що усуне бюрократію і принизливі, дорогі механізми державної соціальної підтримки. 

Успішна практика надання адресної ковідної допомоги, а також досвід допомоги людям під час війни показали дієвість моделі широкої фінансової підтримки населення, а президентський законопроект “про економічний паспорт українця” може стати основою для такої інновації, коли доходи від національних багатств, акцизів та іншої народної власності розподілятимуться безпосередньо на рахунки громадян. 

Безумовний базовий дохід дасть можливість українцям стати більш мобільними, щоб шукати роботу на тих територіях країни, де вона буде зявлятись. З іншого боку, це дасть можливість освоювати нові професії, не боячись під час цього померти з голоду. 

Україні потрібна прогресивна система оподаткування, яка дозволяє найбагатшим ділитися своїми доходами. Практика найбільш соціальних західних країн демонструє позитивний ефект від запровадження податків на розкіш — додаткове оподаткування великої житлової площі, дорогих автомобілів, щорічного податку на багатство найбагатших (від вартості активів), оподаткування надвеликої спадщини.

Структурні трансформації у повоєнній економіці, а також велика кількість учасників війни вимагають запровадження ефективної системи перепідготовки працівників. У повоєнний час держава може наймати працівників на суспільні роботи, повязані з усуненням наслідків війни. Також можливе запровадження скороченого робочого дня задля збільшення кількості робочих місць і покращення балансу між роботою і життям людей.

Необхідне запровадження податкових стимулів для спрямування грошей у виробничий капітал, наприклад — оподаткування приросту вартості землі і ренти.

Всі ці заходи є актуальними не лише для України, а й для усього західного світу. За останні десятиліття зявилося безліч досліджень, які демонструють, що без таких трансформацій світ в цілому і багаті країни зокрема, чекає похмуре майбутнє. 

Антиутопічні прогнози майбутнього людства сьогодні повністю витіснили у свідомості землян мрії і моделювання кращого світу, натомість Україна повертає світові надію на інакше майбутнє і повинна показати, яким воно може бути на практиці.

Олексій ЖМЕРЕНЕЦЬКИЙ

Добавить комментарий

Автор:

Введите Код, указанный на рисунке
 




Новини

14:55 - Филиппинская SteelAsia вложится в собственное электросталеплавильное производство
14:55 - Польский сортопрокатчик Cognor вложится в две новые производственные линии
14:55 - В июне российское горячебрикетированное железо оказалось дешевле лома
14:55 - По итогам мая чермет Турции удвоил экспорт катанки
14:25 - Ukraine Recovery Conference: Олександр Кубраков презентував план «виживання» інфраструктури України
14:25 - Денис Шмигаль: У декларації Конференції в Лугано глави держав і урядів зобов’язалися підтримувати Україну на її шляху до відновлення
14:25 - Вступ-2022: у Торонто буде відкрито тимчасовий екзаменаційний центр для додаткової сесії НМТ
14:25 - Роман Єрмоличев: Діяльність Нацфонду досліджень варто підтримувати та фінансово розвивати
14:25 - Свідоцтва про базову та повну загальну середню освіту отримали понад 90% випускників, – Сергій Шкарлет
14:00 - российские власти признали, что чермету рф придётся работать в убыток
14:00 - Владимир Зеленский не верит в неизбежность втягивания Беларуси в российко-украинскую войну
14:00 - Власти Китая потребуют от национального чермета снижения объёмов производства
13:05 - Мировым IT-компаниям предложили диджитал-лендлиз для Украины
13:05 - Военнообязанные украинцы не могут покидать место жительства без разрешения военкома
13:05 - “Запорожкокс” Рината Ахметова снизил производство продукции на 24%
13:05 - Швейцария удвоит финансирование Украины
13:05 - Кабмин готовит проект сокращения более половины госслужащих и почти половины министерств
13:05 - В Украине создадут собственный банк реконструкции и развития экономики
12:20 - Протягом доби підрозділами ДСНС знешкоджено 774 вибухонебезпечних предмети
12:20 - На Міжнародній конференції у Швейцарії Олексій Чернишов презентував План регіонального відновлення та розвитку України
12:20 - Загальні бойові втрати противника з 24.02 по 05.07
12:20 - ПФУ повідомляє, як отримати пенсії громадянам, які тимчасово змінили фактичне місце проживання та отримували кошти через АТ "Укрпошта"
12:20 - Михайло Федоров у Лугано обговорив з СЕО Viber Хіросі Мікітані нові проекти, які компанія хотіла б реалізувати в Україні
12:20 - Укрдержархів: Масштабне оцифрування документів стартувало в Державному архіві Кіровоградської області
12:20 - НСЗУ знову платитиме лікарням за фактично надані послуги на основі електронних даних
12:20 - Програма “Дитина не сама”: понад 1 000 українців пройшли навчання та готові прийняти у свою сім’ю дитину під час війни
12:10 - В порт оккупированной Мариуполя зашло четвертое судно для вывоза ворованной украинской продукции
12:10 - рф системно вывозит через севастопольский порт Рината Ахметова украинское зерно в Турцию
12:10 - “Укроборонпром” заявил о строительстве нового оборонного завода
12:10 - Всемирный банк выделит 30 млн долларов для нового фонда Horizon Capital


Більше новин

ВалютаКурс
Австралійський долар20.1318
Канадський долар22.7691
Юань Женьміньбі4.3708
Куна4.0616
Чеська крона1.236
Данська крона4.1109
Гонконгівський долар3.7287
Форинт0.076288
Індійська рупія0.37058
Рупія0.0019541
Новий ізраїльський шекель8.3626
Єна0.21618
Теньге0.062589
Вона0.022555
Мексиканське песо1.4434
Молдовський лей1.5302
Новозеландський долар18.2711
Норвезька крона2.9723
Російський рубль0.52386
Сінгапурський долар20.9713
Ренд1.7978
Шведська крона2.8417
Швейцарський франк30.4691
Єгипетський фунт1.5512
Фунт стерлінгів35.5608
Долар США29.2549
Білоруський рубль10.6335
Азербайджанський манат17.2483
Румунський лей6.1856
Турецька ліра1.738
СПЗ (спеціальні права запозичення)38.9435
Болгарський лев15.6368
Євро30.5816
Злотий6.4947
Алжирський динар0.19974
Така0.31305
Вірменський драм0.071842
Домініканське песо0.53468
Іранський ріал0.00069655
Іракський динар0.020038
Сом0.36799
Ліванський фунт0.019406
Лівійський динар6.0549
Малайзійський ринггіт6.6357
Марокканський дирхам2.8798
Пакистанська рупія0.14291
Саудівський ріял7.7961
Донг0.0012565
Бат0.82706
Дирхам ОАЕ7.9649
Туніський динар9.388
Узбецький сум0.0026923
Новий тайванський долар0.98362
Туркменський новий манат8.3585
Сербський динар0.25896
Сомоні2.7709
Ларі9.9931
Бразильський реал5.6474
Золото52837.86
Срібло581.04
Платина25967.23
Паладій57219.66

Курси валют, встановлені НБУ на: 05.07.2022

ТікерOpenMaxMinCloseVolume
225668933.4933.4933.4933.45600.40
225791968.09968.09968.09968.097282941.07
2258091003.541003.541003.541003.548028.32
225866994.12994.12994.12994.12396653.88
2259081021.471021.471021.471021.4714300.58
225981983.46983.46983.46983.46800536.44

Дані за 04.07.2022