Церковний переворот: проросійські сили беруть гору в УПЦ (МП)

Церковний переворот: проросійські сили беруть гору в УПЦ (МП)

Тиждень, 22 лютого 2012.
Опубликовано 17:52 22 февраля 2012 года


Протистояння між “промосковською” й “проукраїнською” частинами Української православної церкви Московського патріархату, схоже, завершиться на користь першої.

Москва втримала церкву на своїй орбіті впливу, з якої УПЦ мала шанси зійти, й тепер, вочевидь, буде поступово збільшуватиме свою присутність в Україні.

Синод УПЦ (МП) 21 лютого поставив, якщо не остаточну, то дуже важливу крапку в протистоянні між прихильниками автокефального курсу розвитку УПЦ (МП) й проросійськими силами, які хочуть позбавити її статусу “самоуправної з широкими правами автономії”.

Джерела з самої УПЦ (МП) спочатку повідомляли, що на цьому синоді планувалось обговорювати два основні питання: вивести з постійних його членів особистого секретаря й праву руку митрополита Володимира — архієпископа Олександра (Драбинка) та визнати недієздатним самого митрополита. Знаючи про такі наміри, Володимир надіслав лист до членів синоду, в якому пише, що проведення цього засідання є недоцільним. Тому, щоб все відповідало букві канону, перед самими зборами, архієреї на чолі з митрополитом Агафангелом (зараз тимчасово виконує функції голови УПЦ (МП) завітали всім синодом до лікарні, в якій знаходиться хворий Володимир. Поспілкувавшись з ним, та отримавши “особисте благословення” (прямої мови Володимира звісно ж ніхто крім його гостей не чув), всі формальні процедури були вирішені, й синод відбувся.

На синоді прийняли тільки одне з двох резонансних рішень, які начебто були на порядку денному. У протоколі синоду жодним чином не згадано про створення комісії щодо стану здоров"я Володимира. Вочевидь, в УПЦ (МП) розуміють, що це викликало б нову хвилю обговорення в суспільстві й ще більш прискіпливу увагу ЗМІ до подій в церкві. Натомість усунувши архієпископа Олександра (Драбинка) з усіх ключових посад, проросійські сили, з одного боку прибрали конкурента, з другого показали всім — хто в церкві “хазяїн”. В мотивації до його звільнення сказано наступне: “він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого…”

Варто відзначити, що хоча прихильники “автономістського” курсу архієпископа Олександра (а по суті митрополита Володимира) є як серед ієрархів, так і серед багатьох священників, але зараз можна вважати конфлікт завершеним. В УПЦ (МП) всі сторони конфлікту найбільше бояться нового розколу. “Автономісти” розуміють, що в разі відкритого конфлікту вони отримають статус “неканонічних” й “розкольників”. Москва ж, звісно, не хоче посилення впливу УПЦ (КП), до якої, скоріш за все, ті приєднаються. Крім того, РПЦ не зацікавлена, поки що, в знятті вивіски “українська” зі своєї філії в Україні. Промосковське крило УПЦ (МП) дотепер вимушене було миритися зі зміцненням автономії церкви, а при фактичному правлінні промосковського синоду, всі будуть пасивно спостерігати за зближенням з РПЦ.

Цікавим є й той факт, що церковно-ідеологічний центр — Московська патріархія показово мовчить. Окрім скупих слів патріарха Кіріла, про те, що “Володимир є недієздатним”, звідти немає якихсь офіційних чи напівофіційних заяв. Це свідчить, що ситуація їх цілком влаштовує. Більше того, вони зажди зможуть сказати, що УПЦ — самостійна Церква, і “ми не втручаємось”.

В такій ситуації, саме питання — хто буде наступником Володимира — втрачає свою актуальність. Незалежно від того, буде це митрополит Одеський Агафангел, Донецький Іларіон, Чорнобильський Павло, чи хтось інший — поставленні вони будуть на цю посаду активною проросійською більшістю в керівництві церкви. А тому виконуватимуть ту роль та функцію, яку від них очікує Москва. А саме: ліквідація всіх надбань “самоуправління” за двадцять років керівництва церквою митрополитом Володимиром.

Проте деякі експерти все ж вважають, що більшість парафій УПЦ (МП) навряд чи згодяться з тими шовіністичними поглядами, які проголошує митрополит Агафангел. “Якщо в майбутньому курс УПЦ зміниться на будівництво “Русского мира”, чим не займався митрополит Володимир, то можна чекати реакції саме від церковного народу і провінційних священиків”, — переконаний релігієзнавесь Анатолій Бабинський — В цій ситуації Україна унікальна, бо тут є доволі потужна структура УПЦ (КП), яка в цих процесах може зіграти значну роль”.

Павло БЕРЕСТ