Интервью Председателя Государственного агентства по науке, инновациям и информатизации Украины Владимира Семиноженко газете «Урядовый курьер» от 26 августа 2011

ТОЧКА ЗОРУ 

Розвиток інформаційних технологій може перетворити Україну на суперсучасну країну за історично короткий термін

Голова Державного
агентства з питань науки, інновацій
та інформатизації України,
академік НАНУ
Володимир СЕМИНОЖЕНКО

Світова історія свідчить, що розвиток країн рідко відбувається плавно і поступально. Зазвичай буває інакше: роки застою в економіці та соціальних традиціях змінюються стімким зростанням, яке веде до оновлення і справжнього прогресу. 

Україна — молода країна, але багато що тут залишається несучасним і застарілим.

За останні 20 років у нашій країні відбулося, власне, не так багато змін. Навіть у період економічного зростання на рівні 7% ВВП це було зростання без розвитку. Проте сьогодні можна впевнено стверджувати, що свій застій Україна вже пережила. Попереду — тільки розвиток.

На чому грунтується така впевненість? Передусім на аналізі зовнішніх умов, які буквально виштовхують нашу країну з нинішнього законсервованого статус-кво у «відкритий космос» нової глобальної реальності, яка через кризи і потрясіння формується прямо на наших очах. У тому, що світ докорінно змінюється, сьогодні ні в кого не залишилося сумнівів. Серед більшості країн існує також абсолютна єдність поглядів щодо необхідності інвестувати в розвиток нового, шостого, технологічного укладу, оскільки тільки нові технології спроможні дати економіці необхідний імпульс зростання. Саме технології завжди є тим, що по-справжньому змінює світ. Сьогодні носіями такого революційного потенціалу є нано- та біотехнології, генна інженерія, мембранні та квантові технології, фотоніка, мікромеханіка, термоядерна енергетика і, звичайно, інформаційно-комунікаційні технології. ІКТ, що зіграли першу скрипку в процесах глобалізації, досі розвиваються бурхливими темпами серед інших високих технологій. Швидкість і глибина змін, які привносять ІКТ в людське життя, не зрівняється із впливом жодних інших технологічних нововведень.

Україна втратила більшість можливостей, пов’язаних із здійсненням ліберальної революції в економіці. Певною мірою це було навіть на краще, оскільки для багатьох постсоціалістичних країн, що пройшли свого часу через шокову терапію блискавичної лібералізації, ризики сьогоднішньої кризи обертаються новим шоком. Однак прокліпати свій шанс на модернізацію, пов’язаний з нинішньою інформаційною революцією в глобальній економіці, ми не маємо права.

Україна — країна контрастів. Зі світовим рівнем досягнень в одних сферах часто межує повний занепад в інших. В інформаційній сфері контрасти розвитку проявляються найяскравіше. Сьогодні менше половини українців уміють користуватися комп’ютером, доступ до Інтернету є приблизно у 25 - 35% дорослого населення, рівень проникнення широкосмугового доступу до мережі становить 13,4% від загальної кількості сімей в Україні. У розвинених країнах ці показники в кілька разів вищі.

Ризики, пов’язані з цифровою нерівністю, загальновідомі: менше соціальних і економічних можливостей, уповільнення розвитку, випадання з потоку подій. Усі ці ризики цілком актуальні для України, яка посідає нижні рядки глобальних рейтингів інформаційного розвитку.

Проте вітчизняний ІКТ-сектор має колосальний потенціал зростання і конкурентоспроможності. Можна почати з загальновідомого, але ніколи не зайвого для згадки факту: біля витоків найдорожчого за підсумками 2010 року світового бренда Apple (капіталізація $153 млрд) стояв виходець з України Стів Возняк. До речі, ідея створення персонального комп’ютера, яку в США спочатку ніхто не сприйняв всерйоз, як і її авторів — Возняка і Джобса — розроблялася в Київському інституті кібернетики ще в 60-х роках ХХ століття. Тоді академік Віктор Глушков запропонував створити машину для інженерних розрахунків.

Сьогодні, за даними Державної служби статистики України, у сфері інформатизації працює 3119 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг у цій сфері. З них, за оцінками профільних асоціацій, майже 2000 компаній спеціалізуються на розробці програмної продукції. Кількість ІТ-спеціалістів в Україні наприкінці 2010 року склала приблизно 215 тис. осіб, з яких понад 20 тис. — сертифіковані висококласні програмісти, що працюють на експорт. П’ята частина ринку регіону EMEA (Європа, Близький Схід і Африка) належить українським програмістам. З десяти провідних аутсорсингових ІТ-компаній Східної та Центральної Європи сім є повністю українськими або мають офіси в Україні. Київ увійшов у Top-50 міст для аутсорсингу за версією Tholons. Україна також з’явилася в Топ-12 країн-розробників ігор в Європі. До рейтингу кращих західні дослідники не вперше включають вітчизняні компанії Luxoft, Miratech, GlobalLogic і SoftServe. У 2011 році Україна перемогла в номінації «Аутсорсинг — місце призначення року» в рамках European Outsourcing Excellence.

За результатами дослідження Gartner, Україна входить до п’ятірки світових лідерів за обсягами експорту програмної продукції, поступаючись Індії, Китаю і Росії та випереджаючи Бразилію. Однак п’яте місце — це лише 1% від загального обсягу світового ринку програмного забезпечення. У 2010 році виручка українських компаній від експорту ПЗ склала орієнтовно $1 млрд, тоді як річний обсяг ринку програмування на експорт Індії сягає $34 млрд, Китаю — $28 млрд, Росії — $2,65 млрд. Загалом світовий ринок ПЗ оцінюється у $90 млрд. Це означає, що потенціал вітчизняної ІТ-галузі, що склався стихійно (тобто за відсутності цілеспрямованої державної політики), незабаром може знецінитися під тиском агресивних наступальних стратегій країн-конкурентів, які в контурах нової світової системи поділу праці абсолютно чітко роблять ставку на експорт ІТ-послуг.

Перший тривожний сигнал для України — це зростаючий дефіцит кваліфікованих ІТ-кадрів. Темпи поступу індустрії значно випереджають здатність вітчизняної системи освіти готувати фахівців на необхідному рівні. За оцінкою профільних асоціацій, лише приблизно 10 — 15% випускників ІТ-спеціальностей відповідають вимогам ринку і тому відразу влаштовуються працювати за фахом. Іншим доводиться довчатися або самостійно, або за рахунок роботодавця. Причина в тому, що в освіті існує власна система розробки освітніх стандартів, яка формується відповідно не до вимог ІТ-галузі, а до можливостей і потреб ВНЗ.

Останнім часом українські ІТ-компанії дедалі частіше змушені залучати до виконання своїх замовлень працівників з інших країн. Це абсурд: працюючи на експорт, імпортувати робочу силу. Ще більшим абсурдом виглядає рішення про 20% скорочення держзамовлення на підготовку фахівців у сфері ІТ, яка сьогодні дає до 3% ВВП, а до 2015 року може сягнути 8% ВВП. Виходячи з прогнозних розрахунків темпів зростання вітчизняної ІТ-індустрії (35 — 40% на рік), до 2015 року з’явиться 168500 нових вакансій, з них 106 тис. в експорті, 62,5 тис. на внутрішньому ринку. Дефіцит фахівців щонайменше 91 тис., а якщо врахувати нинішній стан системи освіти, дефіцит складе майже 75%. Роль держави тут повинна полягати насамперед у створенні умов для розробки сучасної кваліфікаційної рамки за безпосередньою участю ІТ-бізнесу; посиленні так званих освітніх ІТ-кластерів, тобто ВНЗ тих міст, де ІТ-спеціальності вже викладаються на високому рівні (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Луганськ). Не менш важливо піднімати ІТ-освіту в школах, адже зниження коефіцієнта корисної дії вишівських випускників технічних спеціальностей значною мірою спричинене низьким рівнем шкільного викладання математики та інформатики.

Ще одна проблема — податкове регулювання і стимулювання розвитку ІКТ-галузі. Якщо інші країни, які зацікавлені у лідерстві на ринку високих технологій, зменшують податковий тиск на ІТ-бізнес, то ми, на жаль, пішли прямо протилежним шляхом. Сьогодні в Україні для сервісної галузі введено внутрішній ПДВ, діє значно вища, ніж у країнах-конкурентах, ставка соціальних податків. Ця ситуація вимагає негайного виправлення. При Держінформ?науки сьогодні створена робоча група з підготовки та обгрунтування необхідних змін до Податкового кодексу. Першим кроком може стати зменшення соціальних нарахувань принаймні до 12%. Першочергового вирішення вимагає завдання з легалізації ринку програмного забезпечення та переходу на продукт з відкритим кодом.

Усі зазначені проблеми створені роками фактичної відсутності цілеспрямованої державної політики на підтримку і розвиток конкурентоспроможності вітчизняної ІТ-індустрії на всіх її рівнях — від освіти до податкового регулювання та прав інтелектуальної власності. Я абсолютно впевнений, якби така політика в Україні проводилась упродовж 20 років незалежності, то сьогодні це була б абсолютно інша країна — більш сучасна, стала, сильна і процвітаюча.

ІКТ наразі є безперечним лідером за темпами річного зростання. До 2015 року обсяг експорту програмного забезпечення може сягнути $5 млрд, що зіставно, наприклад, із доходами від експорту металургійної продукції. Експорт ІТ-послуг — найяскравіший серед інших секторів економіки приклад того, як можна швидко забезпечити вирівнювання торгового балансу країни. До того ж, нарощування питомої ваги ІКТ-сектора дасть можливість  збалансувати структуру економіки на користь високотехнологічних галузей. Але щоб усе це реалізувати, слід вести  правильну державну політику, створити  достатню законодавчу базу.

Уже ясно, наскільки ми затрималися з необхідними кроками. Але все ще можна надолужити, і ми вже це робимо.



Уряд України реанімував реалізацію Національної програми інформатизації. В її рамках цього року в Державному бюджеті України заплановано до виконання 59 програм на загальну суму 1,1 млрд грн, у тому числі інформатизація та комп’ютеризація загальноосвітніх шкіл, створення комплексної інформаційної системи Державтодору; функціонування Державного реєстру виборців і багато інших програм, спрямованих на розробку та впровадження інтегруючих та типових рішень в різних сферах державного управління та надання публічних послуг населенню. Крім того, програма інформатизації, яка, як відомо, була ухвалена ще в 1998 році, починає набувати і регіонального виміру. У 2011 році було вдвічі збільшено обсяг коштів, виділених на інформатизацію на регіональному рівні. При Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації створено Раду керівників регіональних програм інформатизації. Наразі програми інформатизації реалізуються в 14 регіонах України. Ще в шести  областях розробка програм перебуває в роботі.

Інформаційні технології здатні, умовно кажучи, стискати час і відстань. Державна підтримка ІКТ-галузі дасть негайні і очевидні результати, що уможливить Україні пройти прискорений курс модернізації, скоротити час, необхідний на досягнення результатів розвитку, до мінімуму.

Наведу лише кілька прикладів. Уявіть собі, що дає перехід системи держуправління на електронний документообіг? Рішення, які раніше місяцями ходили по владних кабінетах, будуть ухвалені й підписані протягом дня і миттєво з’являтимуться у виконавців. Або якщо сьогодні на подання річної декларації до податкової інспекції йде місяць — практично викреслений із життя кожного підприємця, то з введенням системи «єдиного вікна» ця процедура стане максимально спрощеною і зручною для платника податків.

За цей рік ми значно просунулися в реалізації проектів «Електронний уряд», «Єдине вікно подання електронної звітності», «Інформаційно-розрахунковий центр». А в разі успішного виконання всіх запланованих Національною програмою інформатизації заходів, до 2015 року Україна зміниться більше, ніж за попередні  20 років.

На завершення хочу поділитися особистим досвідом. Освоюючи соціальні мережі, я дізнався багато нового про інформаційні технології. Наприклад, ключовим функціоналом Фейсбук є кнопка «Мені подобається». Начебто дрібниця, але вона заохочує користувача помічати в житті саме хороші моменти, ділитися цим з друзями і тим самим задавати позитивний контекст спілкування і взаємодії. Я ще раз переконався в тому, що інформатизація створює багато нових соціальних якостей. Сьогодні значно змінюються уявлення про людський вік. Наприклад, старість — це не стільки вікове, скільки соціальне явище, пов’язане з ізоляцією, спустошенням, випаданням з потоку життя. Людина, що використовує всі можливості інформаційних технологій, зможе залишатися в строю скільки завгодно довго. Однак людина з низькою інформаційною культурою ризикує завчасно постаріти і відстати від життя. Нарешті, інформатизація може стати найкоротшим шляхом до подолання нашого національного «комплексу окрайності». Інформаційні технології з’єднують Україну тисячами невидимих ниток з різними країнами і людьми, тож міф «про хату з краю» розвінчується сам собою.

Символічно, що ювілейний 20-й рік української незалежності був проголошений Президентом України роком освіти та інформаційного суспільства. Цей рік став справді переломним для державної політики в сфері ІКТ і, я впевнений, для України в цілому. Тож  раджу згадати слова, сказані Біллом Гейтсом в 1980 році: «Наскільки мені відомо, ще ніхто не збагатився на написанні комп’ютерних програм». Ми знаємо, як він помилився. На щастя.