Люди-функції. Як українські підприємці зможуть урятувати економіку України

Країні критично необхідно перезавантаження відносин влади та бізнесу.

Із кожним місяцем війни стає все очевидніше, що економічна ситуація в країні лише погіршуватиметься. Західні партнери переважно обмежуються постачанням озброєнь, навчанням наших військовослужбовців та невеликою прямою бюджетною підтримкою, вочевидь недостатньою для повноцінного відновлення України. Розраховувати слід лише на інвестора внутрішнього, а саме — український бізнес. Але в цьому і величезні можливості для країни.

Прірва між бізнесом та владою

Недавно, навідавшись до свого товариша — серйозного промисловця, я випадково потрапив на онлайн-нараду з українськими промисловцями, організовану урядом спільно з причетними міністерствами.

Залишимо за дужками тему наради та її учасників. Розповім про те, що найбільше мене вразило.

Мене до глибини душі здивувала прірва між нашими чиновниками та українським бізнесом. Вона була завжди, але хотілося вірити, що тепер буде інакше, що ворог згуртує всіх задля єдиної мети — визволення країни. Але ні. Прірва та ж сама й там само. Це прірва візіонерська, ментальна. Вся нарада була пронизана цим — підприємці намагалися отримати конкретні відповіді на свої запитання, а чиновники, природно, не завжди бажаючи відповідати прямо, просто зривалися на якісь докори, навіть певні звинувачення.

І ця розмова — лише дещиця того, що можна почути ледь не щодня, спілкуючись із реальними виробничниками, у кожного з яких десятки, сотні, а то й тисячі працівників.

А насправді саме український бізнес залишається єдиним шансом утримати українську економіку від тотального штопору. Так, є, звісно ж, держава й ті ж таки державні компанії, на яких трудяться сотні тисяч людей. І певною мірою держзамовлення змогло б замістити український бізнес, але не в нашому випадку, — для цього потрібен абсолютно інший рівень підготовки та кваліфікації державного менеджменту й апарату.

Що економіка в штопорі, говорилося й говориться. Погляньте хоча б на курс долара та останні дії Нацбанку: тільки минулого тижня НБУ продав валюти на півмільярда доларів, а купив удесятеро менше. Це означає, що надходження від експорту мізерні, а тиск спекулянтів та імпортерів на гривню — величезний. Безробіття обчислюється десятками відсотків, власне як і інфляція. Все це дає невтішні прогнози майбутнього української економіки.

Ставка на розвиток середовища чи на підприємців?

Український уряд як може намагається повернути до життя стагнуючу економіку і стимулює підприємництво. Певна річ, виходячи зі свого кругозору й світогляду. З ключових ініціатив можна вирізнити такі.

Фінансові:

єРобота — система надання безповоротних грантів: для нового бізнесу до 250 тис. грн, на проєкти з переробки (до 8 млн грн) і на сади, теплиці (до 8 млн грн). Планується видати 20 тисяч грантів (на сьогодні видано лише 1115);

кредити за системою 5—7—9, коли держава кредитує до 60 млн грн під 0% річних на час воєнного стану та ще місяць — після. Потім кредитна ставка становить 5%.

Нефінансові:

зниження податків для фізичних осіб-підприємців 1, 2 і 3 групи;

ініціатива МЗС “Назовні”, яка має допомагати експортерам виходити на зовнішні ринки.

Ось, власне, і все. Але якщо уважно подивитися на всі ці заходи, стає зрозуміло, що спрямовані вони, по суті, на створення середовища, на інкубування майбутніх підприємців, а не на підтримку підприємців діючих.

Відразу хочу сказати: я підтримую такі ініціативи, і я однозначно за необхідність створення середовища, бо тільки у вільних і стимульованих середовищах народжуються нові системи, галузі та напрями. І дехто з моїх знайомих навіть подав заявки і вже отримав фінансування. Тобто програми як такі працюють.

Але сьогодні все-таки акцентувати слід не на стимулювання середовища.

Вкладання грошей у венчурні проєкти (а грантова історія для тих, хто ніколи не займався бізнесом, — це, по суті, венчурна інвестиція з боку держави) — неприпустима розкіш для України, в якої щомісячний дефіцит у зв"язку з війною становить до 5 млрд дол. США.

У цих реаліях акцент акцентувати треба не на нове, а на збереження і, головне, масштабування того, що вже є.

Люди-функції

І тут саме ми повертаємося до місця, з якого я почав, — до українського бізнесу та нового діалогу. Бо єдино правильний сьогодні шлях для українського уряду — зробити ставку на внутрішнього інвестора, згуртувати навколо себе сотні яскравих і сильних підприємців, які успіхом довели свою ефективність. Не чекати, поки виростуть нові, а об"єднати нинішніх успішних і ефективних.

Чому це важливо?

По-перше. Жодних зовнішніх інвесторів в українську економіку очікувати не слід у найближчі кілька років (особливо якщо війна затягнеться й набуде млявого характеру). Єдина надія — інвестор внутрішній. Тільки він буде вкладати гроші в нашу країну. І робитиме це, до речі, всупереч — війні, несправедливій системі правосуддя, постійній турбулентності. Це важко пояснити раціонально. Багато підприємців, із якими за ці місяці війни я мав справи по роботі, і після 24 лютого інвестували в Україну, і готові робити це далі, бо не бачать себе в іншій країні. Для більшості — це такий собі особистісний виклик, для когось — ніби пробудження від летаргічного сну, викликаного добробутом, коли твій бізнес працює як заведений і можна трохи насолодитися життям.

По-друге. І найголовніше. Усі українські підприємці, що відбулися, — люди-функції. Під ними всіма великі управлінські системи й піраміди з людей: у кого — п"ятдесят працівників, у кого сотні, а в кого й тисячі. І це не просто піраміди та шахівниці. Це дуже добре налагоджений, спрацьований механізм, що пройшов свою еволюцію і став стійким до всіляких зовнішніх ударів. Хтось із них пройшов і вижив у непрості 1990-ті, хтось устояв під натиском фіскалів та свавіллям силовиків, хтось не злякався синів регіоналів, хтось вижив і масштабувався в ковідні часи.

Вони всі — загартоване залізо, арматура, без якої фундамент української економіки просто розсиплеться.

По-третє. Вони вкрай амбіційні й дуже патріотичні. Це божевільна суміш, яка дозволяє братися за найнеймовірніші завдання. Війна все розставила по своїх місцях, — абсолютно всі промисловці, яких я знаю, допомагали й досі допомагають армії у великих масштабах.

По-четверте. Вони всі переважно за білу економіку. Так, можливо це викличе у вас скептичну посмішку, але якщо ви подивитеся на більшість українських підприємств, які перевалили за 10—20 млн дол. річного обороту, то всі вони зазвичай працюють по-білому і платять податки. І, до речі, платять податки під час війни.

По-п"яте. Навколо них уже утворилися й функціонують екосистеми підрядників. Мовою економістів це називається мультиплікатор — показник, що демонструє, скільки кожна гривня інвестицій створює в економіці додаткових гривень.

І останнє. Але теж важливе. Вони — найкращі маркетологи у країні. Краще за них ніхто (в міністерствах — то точно) не розуміє своїх ринків і не бачить перспектив нових ніш. Ці знання, нагромаджені десятиліттями, за правильного підходу можна конвертувати в конкретні додаткові мільярди доларів валового внутрішнього продукту, і дуже швидко.

Але, щоб вони масштабувалися, між бізнесом і владою потрібен новий діалог, більш системний і конструктивний, ніж тепер.

В основі всього має лежати повага держави до українського бізнесу та беззастережне визнання всього, що написано вище. Чиновники, які так чи інакше визначають правила гри на ринках і в галузях, мають просто елементарно поважати тих, хто платить податки. Всі, хто зневажає бізнес, хоче лише продовжувати його доїти, — мають неминуче піти зі своїх посад, якими б високими ті не були. Має відбутися повне перезавантаження системи взаємодії уряду і бізнесу.

А той чималий фінансовий ресурс, яким володіє держава, має бути відданий підприємцям у вигляді кредитів, грантів, держзамовлення, експортного кредитування і страхування та інших інструментів, які працюють на Заході, але так і не прижилися в нас через корупцію та зневагу чиновництва до бізнесу.

Але не тільки в грошах щастя. Головне — треба сформулювати й поставити промисловцям надамбіційну мету. Їх треба залучити у щось більше, ніж просто пропозиція працювати далі. Ця мета має бути дуже просто описати, але непроста для реалізації. Комусь можна доручити створення з нуля нових галузей, комусь — відродження підприємств, які зникнули багато років тому, хтось може стати новою опорою військово-промислового комплексу. Я, наприклад, часто кажу, що треба зібрати 500 успішних власників (крім олігархів) і поставити завдання — подвоїтися в обороті за два роки (такий собі формат “два за два”), давши їм те, що конкретно потрібно для цього (а вони обов"язково скажуть).

Але в цієї історії є одне велике “але”. Масштабування українських підприємців неминуче приведе до посилення і зміцнення нового незалежного класу людей, досі політично необ"єднаних. Ця нова буржуазія може зрештою кинути виклик нинішній неефективній системі державного управління. Оскільки ж це люди-функції зі своїми системами, протистояння неминуче завершиться розгромом тих, хто намагається зупинити прогрес усіма силами свого чиновницького світогляду.

Ось тоді і з"явиться таке потрібне середовище, про яке ми всі говоримо і яке виростить уже наступне покоління українських підприємців.

Михайло БНО-АЙРІЯН, екс-голова Київської ОДА, економіст та дипломат