Як українська металургія бореться з глобальними змінами клімату

Бизнес Цензор, 30 июля 2021. Опубликовано 15:31 30 июля 2021 года В найближчі 10-15 років Україна інвестуватиме мільярди доларів в екологічну модернізацію металургійних виробництв. Аби відповідати стандартам європейського ринку. Головна проблема — знайти фінансування, але бізнес вже почав працювати над змінами.

В Європейському Союзі з 2023 року почне діяти податок на імпорту продукцію, вироблену із застосуванням брудного викопного палива — Carbon Border Adjustment (CBAM).

Цей механізм входить в масштабну програму боротьби зі змінами клімату Fit for 55, яка передбачає низку різних заходів спрямованих на скорочення викидів СО2.

Механізм запровадження податку CBAM вже опубліковано на сайті Єврокомісії.

Податок вводиться в рамках реалізації програми з декарбонізації економіки ЄС — Green Deal (зелена угода), яка була прийнята в 2019 році.

European Green Deal передбачає скорочення викидів парникових газів у Євросоюзі на 55% до 2030 року. До 2050 року ЄС має вийти на нульові викиди парникових газів.

Програма реалізується в рамках Паризької кліматичної угоди. Країни, що підписали її та ратифікували, взяли добровільні зобов"язання щодо скорочення викидів СО2.

ЄС, наприклад, зобов"язався скоротити викиди на 55%, а Україна — на 65% порівно з рівнем викидів 1991 року.

В ЄС скорочення викидів буде відбуватися за рахунок модернізації підприємств, яка фінансуватиметься як за кошти бюджету Союзу так і за рахунок приватних коштів.

Розглядається також варіант фінансування модернізації за рахунок грошей, зібраних за допомогою CBAM (Carbon border adjustment mechanism) — механізму регулювання вуглецевого ліміту.

CBAM — це фактично обмежувальне мито, яке буде накладатися на імпортну продукцію, виробництво якої супроводжувалося викидами СО2.

Таким чином, ЄС хоче поставити імпортерів в рівні умови з місцевими виробниками, які будуть змушенні інвестувати в екомодернізацію.

Наприклад, в ціну українського імпорту буде включатись частина вартості витрат, які виробник потенційно поніс би, у разі модернізації підприємства згідно з вимог ЄС.

Механізм CBAM впроваджується для того, щоб в рамках декарбонізації економіки виробники ЄС через витрати на екомодернізацію виробництва, не опинились в нерівних умовах поряд з більш дешевим імпортом, виробленим із застосуванням брудної енергії.

На першому етапі, в 2023 році і протягом трьох років податок на “брудний імпорт” буде поширюватися на сталь і алюміній. Електроенергія, вироблена шляхом спалювання викопного палива, не попадає під цей механізм на першому етапі.

З 2026 року CBAM буде поширений на весь вуглецевоємний імпорт товарів в ЄС. Тобто, цим “податком” обкладатиметься також і імпорт з України.

Європейський союз — головний торговий партнер України. Частка нашого експорту в країни ЄС перебільшує 40%. При цьому, третина експорту з України до ЄС — це продукція, виготовлення якої супроводжувалося викидом великої кількості вуглецю.

До такого експорту відноситься: чавун, стальні напівфабрикати, прокат, руда, окатиші, добрива, інша хімічна продукція та електроенергія.

Що дає CBAM для ЄС? Підтримку конкурентоспроможності місцевих виробників, вирівнювання екологічних політик в країнах ЄС, додаткові фінансові надходження (в тому числі за рахунок українських експортерів), стимулювання активної декарбонізації в країнах-партнерах ЄС та в країнах сусідах.

Що означає CBAM для України? Обмеження українського експорту в ЄС, зростання витрат вітчизняних виробників в умовах відсутності підтримки з боку держави, скорочення промислового виробництва. Як наслідок — зменшення фінансових можливостей для екомодернізації виробництва і деградація промислового сектору.

Однією із перших галузей від впровадження захисного механізму CBAM постраждає гірничо-металургійний комплекс (ГМК) України.

ЄС для українського ГМК — це третина експортних ринків. Минулого року ГМК України експортував до ЄС продукції на 2 млрд євро. В основному це напівфабрикати: сляби, чавун та квадратна заготовка.

Така товарна структура експорту зумовлена тим, що ЄС впродовж значного періоду захищається від українського стального прокату шляхом введення захисних тарифних квот.

В результаті, українські металургійні компанії були змушені будувати технологічні ланцюжки: виробництво напівфабрикатів в Україні — поставка їх в ЄС — переробка в прокат на власних підприємства в країнах Союзу.

Однак запровадження CBAM спровокує спад експорту української продукції ГМК в ЄС. За оцінкою GMK Center, спад металургійного експорту оцінюється на рівні 200 млн євро на рік.

Запровадження “податку на викиди” може призвести до припинення експорту українського чавуну, розриву технологічних ланцюжків, а також до зниження експорту довгого прокату на 10%.

Скоріш за все, механізм сплати CBAM буде реалізований в форматі покупки імпортерами дозволів на викиди СО2 (CBAM-сертифікатів).

В ЄС уже діє система продажу дозволів на викиди СО2 і щороку ціна на них зростає через зниження кількості безоплатних квот на викиди. За даними Bloomberg, в ЄС на 2023 рік прогнозована ціна на тонну викидів СО2 становитиме 42 євро.

Водночас, за даними дослідження GMK Center, середні питомі викиди парникових газів на тонну виробленої в Україні сталі становлять 2,3 тони. Це більше, ніж в Індії, Китаї, Росії і Бразилії.

Згідно із цим дослідженням, розмір платежів українських металургів по механізму CBAM становитиме: від 17 євро за тонну експортованого чавуну та від 30 євро на тонну напівфабрикатів.

В залежності від сценарію який буде реалізовано, а саме з наданням безкоштовних квот на викиди або без них, платежі металургів становитимуть 168 — 542 млн євро в рік відповідно.

В результаті введення механізму CBAM і скорочення експорту ГМК продукції з України в ЄС на 200 млн євро щороку, зменшиться обсяг виробництва сталі та прокату і зросте собівартість. Як наслідок, обсяг інвестицій в ГМК України буде зменшено на 130 млн євро на рік.

Окрім того, внаслідок витіснення частини стальної продукції з ринку ЄС, посилиться конкуренція на ринках інших країн, куди постачає сталь Україна. А це призведе до зниження цін на сталь та збільшення ризику введення країнами нових торгівельних обмежень для захисту місцевих виробників.

В кінцевому результаті, це призведе до скорочення української економіки і втрати Україною конкурентних позицій на світових ринках.

Відставання українського ГМК, порівняно з країнами-конкурентами які отримують фінансування від ЄС, щороку зростатиме.

Що зараз робиться в Україні, щоб вписатися в європейський Green Deal?

Україна однією з перших ратифікувала Паризьку кліматичну угоду. Але тільки зараз активно включилася в формування “зеленого” курсу.

Найбільші обсяги СО2 виробляють: енергетика, металургія, транспорт, виробництво цементу, хімпром та житлово-комунальне господарство (ЖКГ).

За словами прем"єра Дениса Шмигаля, щоб зменшити викиди парникових газів до 35% від рівня 1990 року, Україні знадобиться 102 млрд євро капітальних інвестицій протягом 10 років.

Проте, джерела фінансування для декарбонізації економіки України не визначено.

Українські металургійні компанії не стоять в стороні від процесів декарбонізації. Багато компаній уже розпочали, або заявили про початок інвестиційних програм, спрямованих на скорочення викидів СО2.

Наприклад, група Ferrexpo Костянтина Жеваго, яка управляє Полтавським та Єристовським гірничо-збагачувальними комбінатами (ГЗК), планує в найближчі роки інвестувати в зменшення вуглецевого сліду 300 млн грн.

Трубно-колісна корпорація Інтерпайп Віктора Пінчука в 2012 році відкрила електросталеплавильний комплекс з найнижчими в галузями викидами СО2. Інвестиції становили $1 млрд.

DSH Steel, яка входить в гірничо-металургійний дивізіон групи DCH Олександра Ярославського, в останні три роки інвестувала в екологічні програми близько 500 млн грн.

Корпорація Centravis Юрія Атанасова, яка входить в ТОП 10 найбільших виробників безшовних нержавіючих труб, почала програму екологічної модернізації вартістю 140 млн грн.

Найбільший обсяг інвестицій в екологічні проекти заявила гірничо-металургійна група Метінвест бізнесменів Ріната Ахметова та Вадима Новинського. Минулого року інвестиції групи в оновлення зросли на 30% — до $500 млн.

На частку підприємств групи Метінвест припадає 16% викидів в Україні. Водночас інвестиції групи на екологічні проекти становлять 40% від загального обсягу в Україні.

“На відміну від сумного тренду в країні, а саме — деіндустріалізації, Метінвест вибрав інший шлях, інвестиційний, він в довгостроковій перспективі повинен нам дозволити зберегти стратегічно важливу індустрію і бути екологічно чистими”, — заявив на міжнародному форумі в Києві “Декарбонізація сталевої індустрії: виклики для України” гендиректор Метінвесту Юрій Риженков.

За його словами, на даний момент в активній розробці компанії дорожня карта, яка дозволить скоротити викиди, аналогів якої ще немає в Україні.

Окрім того, Метнівест переходить на європейську систему моніторингу та звітності парникових газів.

Також, заявив Риженков, компанія впровадить передові технології з виробництва екологічної вуглецево-нейтральною сталі.

Для цього Метінвест уклав меморандум з провідним австрійським дослідним центром в металургії K1-MET для реалізації спільних проектів зі скорочення викидів парникових газів.

Другий меморандум компанія підписала з Primetals Technologies — міжнародною компанією, що надає повний комплекс технологій, продуктів і послуг для підприємств металургійної промисловості.

“Метінвест постійно вивчає різні технологічні рішення для скорочення викидів сьогодні і в майбутньому. Партнерство з цими компаніями є важливою частиною комплексного підходу до декарбонізації сталеливарної промисловості в довгостроковій перспективі, і ми будемо продовжувати розвивати цей та інші напрямки”, — зазначив Риженков.

За останні 15 років компанія, яку він очолює, інвестувала в реалізацію екологічних проектів $3,5 млрд. Викиди забруднюючих речовин на підприємствах групи були знижені з 2011 року на 37%.

Так Метінвест уже почав виробництво окатишів для використання у технології прямого відновлювання сталі. За допомогою таких окатишів, можна оминути ланку “коксохім-доменна піч”, адже саме спалювання вугільного палива в цих печах і є найбільшими джерелами СО2.

В найближчі чотири роки група інвестує виключно в екологічні проекти $1,5 млрд.

Зокрема, планується побудувати сталеплавильне виробництво з використанням технології прямого відновлення заліза без застосування коксу.

Окрім того група запускає масштабний проект будівництва нового цеху з виробництва холоднокатаного прокату на меткомбінаті ім. Ілліча в Маріуполі вартістю більше $1 млрд.

В свою чергу, компанія Ferrexpo в 2020 році знизила викиди СО2 на 16% і має можливість знизити викиди ще на 40%, заявив директор з маркетингу Ferrexpo Бретт Солт на міжнародному форумі в Києві.

Ferrexpo планує зменшити використання електроенергії, отриманої шляхом спалювання викопного палива, для цього вона почала будівництво СЕС на 5 МВт на своїх підприємствах. Також група планує електрифікувати транспорт, збільшити використання біодизелю та перейти на використання газу, а в майбутньому і водню, для виготовлення окатишів.

Компанія підписала перший довгостроковий контракт на продаж окатишів, які можна використовувати в процесах прямого відновлення заліза, без використання доменних печей та вугілля, які є одним з основних джерел генерації СО2 в металургії

Однак повністю виключити викиди СО2 в найближчі десять років не вдасться.

“Технології, які здатні повністю виключити викиди СО2, знаходяться на зародковому рівні розвитку і представлені переважно окремими розробками і науково-дослідними проектами. У металургії перше впровадження проривних технологій, пов"язаних з воднем, в промислових масштабах відбудеться років через 25. Вирішальним для декарбонізації буде перехід на відновлювальні джерела енергії. Є ймовірність, що навіть з урахуванням технологій, ми не досягнемо повної вуглецевої нейтральності до 2050 року. І, зрозуміло, такі глобальні проекти неможливі без держпідтримки і держінвестицій “, — зазначив засновник Horst Wiesinger Consulting, глава наглядової ради GMK Center Хорст Візінгер.

Наразі фінансування проектів з декарбонізації залишається головною проблемою впровадження низьковуглецевих технологій в усьому світі і Україна — не виняток.

За оцінками аналітиків GMK Center, процес декарбонізації виробництва потребуватиме від металургійних підприємств України $25 млрд інвестицій. Основне фінансове навантаження при цьому прийдеться на 2030-2070 роки.

Зрозуміло, що самостійно такі суми грошей компанії не зможуть знайти без підтримки держави.

Європейський союз, наприклад, частково компенсуватиме витрати своїх компаній на декарбонізацію. В тому числі — і за рахунок зібраних з українських постачальників грошей через механізм СВАМ.

Саме тому, щоб український бізнес не був вимушений фінансувати декарбонізацію сусідніх європейських країн, держава повинна прийняти рішення про участь у фінансуванні проектів декарбонізації.

“Єдина проблема, яка є зараз всередині України, — це, власне, фінансове управління. У нас, на жаль, не так добре розвинута культура надання підтримки бізнесу. Це або пільги, або компенсація відсоткових ставок. У цьому ми залежимо від банків, від їхньої політики. Сподіваюся, що кліматична політика буде першим успішним прикладом, коли ми зможемо забезпечити акумуляцію коштів з різних джерел, в тому числі від вуглецевого податку, який ішов би не в загальний фонд бюджету, а скеровувався би на підтримку декарбонізації. Думаю, що спільними зусиллями ми вийдемо на правильну модель управління цими коштами. Вона, з одного боку, має акумулювати гроші з різних джерел, а з іншого — перенаправляти їх в правильне русло, щоб наша промисловість справді могла ними скористатися. І це, можливо, наш найбільший внутрішній виклик. Зараз поки що ми ще далекі від того, щоб чітко сказати промисловості, яку модель фінансування ми пропонуємо”, — заявив на міжнародному форумі по декарбонізації Тарас Качка, заступник міністра економіки, торговий представник України.

Василь МЕЛЬНИК