Сергій Макогон: «У нас є видобуток, є імпорт і все буде працювати й надалі» (Частина 2)

В останні роки ринок природного газу України зазнав величезних змін. Сьогодні в Україні працюють сотні газових трейдерів, зокрема і європейські, десятки компаній видобувають газ, запрацювала біржа, запущено добове балансування, здійснюється імпорт газу з Європи та створено передумови для формування газового хабу. Проте ситуація на газовому ринку України залишається складною: високі ціни, величезні борги та невизначеність стосовно майбутнього ГТС у разі припинення російського транзиту. Що відбувається в галузі та чого чекати в майбутньому – в ексклюзивному інтерв’ю ExPro (Частина 2) розповів Сергій Макогон, генеральний директор ТОВ «Оператор ГТС України».

Продовження. Перша частина інтерв’ю за посиланням.

Минулого року іноземні трейдери активно користувалися послугою short-haul. Проте зараз ми бачимо низьку активність іноземних трейдерів по імпорту та експорту. Ви вважаєте, що немає спреду та економічної доцільності для цієї діяльності?

Так. Також активно імпортувати газ і закачувати його до українських ПСГ іноземні компанії почали, коли європейські сховища були повністю заповнені. Наразі європейські ПСГ порожні, потрібно закачувати спочатку туди. Якщо вони заповнять свої ПСГ, то будуть закачувати і до наших. Поки що я не бачу спреду між цінами взимку та влітку, щоб закачувати газ у наші сховища.

Ви допускаєте, що при заповненні європейських сховищ, іноземні компанії можуть знову звернутися до України?

Так, це можливо і бажано. Я вважаю, якщо б міжнародним компаніям дозволили отримувати газ на нашому східному кордоні, ситуація б кардинально відрізнялася. Наразі росіяни транспортують газ в Baumgarten (Австрія), потім газ звідти потрібно знову транспортувати до України. Це значні витрати. Якби Росія продавала газ на східному кордоні, тоді б на шляху руху газу іноземні компанії могли б, наприклад, половину газу залишити в українських ПСГ, а решту імпортувати до Європи. Тоді це мало б сенс. Не потрібно було б платити подвійний транзит до Європи і назад до України.

Про це давно вже йдуть розмови. Що для цього потрібно?

Наскільки мені відомо, в Газпромі такі рішення не приймаються без консультацій із Кремлем. Це не виключно комерційне, а й геополітичне питання.

А приклад Польщі? Вони перенесли торгівлю газом на польсько-білоруський кордон по газопроводу Ямал, проводяться аукціони…

Це просто формальність. Ми також продаємо потужності на кордоні з Росією. Зараз є 15 млн куб м вільних потужностей. Ніхто ж не купує, оскільки більше нікого немає з боку Росії крім Газпрому. Така сама ситуація на Ямалі. Так, вони провели аукціон. Прийшов «Газпром» і все придбав. Якби там придбали потужність, наприклад, «Сургутнефтегаз» чи «Роснефть», то був би сенс. Формально аукціон є, а покупець – один. Це тільки потужності, не сам природний газ. Наскільки я знаю, «Газпром» везе свій газ через Польщу аж до Німеччини і вже там продає. Немає такого, що хтось з європейських трейдерів може отримати російський газ у Польщі на кордоні з Білоруссю.

Повертаючись до транспортування, іноземних компаній та міждержавних з’єднань. Питання інтерконектору між Україною і Польщею стає глобальним, оскільки Польща велика країна, єдина з сусідніх країн, що має LNG-термінал. Також скоро країна отримуватиме газ з Норвегії через Baltic Pipe. Здається логічним дивитися у напрямку Польщі?

Так, звичайно. Ми постійно дивимося. Основні бар’єри зараз не з нашої сторони, з польської сторони є певні регуляторні і тарифні особливості, які дещо сповільнюють подальший розвиток торгівлі. Щодо інтерконектору, у нас є дві труби, що йдуть до Польщі. Наразі ми можемо приймати з польської сторони 6,6 млрд куб. м газу на рік. Якщо вони його нам поставлять. Проте їм необхідно добудувати компресорну станцію Strachocina та декілька ділянок газопроводів. На сьогодні у них немає технічної можливості транспортувати газ від Свіноуйсьце до кордону України. Ми можемо хоч 10 труб побудувати до Польщі, проте зі сторони Польщі немає газу. Наразі Південна частина Польщі отримує газ з нашої системи, але це легко змінити шляхом відносно невеликих інвестицій з боку польської сторони.

Як переконати поляків у потребі добудови газопроводів? Через 3 роки і 9 місяців ми можемо залишитися взагалі без російського газу.

Дружньо й аргументовано! Саме так ми працюємо з ними і спілкуємося. Наразі польські партнери повідомили про пріоритет добудови Baltic Pipe, добудова інтерконектору зі Словачччиною та добудова інтерконектору з Литвою.

Завдання наше та всієї України – за участі наших дипломатів переконати колег побачити й інші можливості. Також має проводитися робота на рівні Міністерства енергетики та, мабуть, Президента. Тому що це питання безпеки постачання не тільки України, а й безпеки постачання Польщі. У них закінчується контракт з «Газпромом» у 2022 р. Якщо їм потрібен доступ до ГТС України, необхідно бронювати якісь потужності. Тут є питання з обох сторін. Якщо їм потрібна наша система та доступ до наших ПСГ, то нам потрібен доступ до диверсифікованих джерел постачання, включно з LNG. Потрібно це розглядати як взаємозалежне забезпечення енергетичної безпеки – вони не можуть без нас, а ми без них. І тут ми на одній хвилі.

Яка ситуація з іншими сусідами? До прикладу, Румунія…

Румунія повністю перейшла на отримання газу через «Турецьких потік» і ми більше не транспортуємо газ до Румунії.

А імпортувати газ з Румунії до України?

У них немає зайвого газу. Вони отримують від «Газпрому». Якщо вони розбудують інфраструктуру, то років через 5-10, можливо, буде газ. Проте наразі у них немає газу.

Чи розглядається розбудова інфраструктури на Півдні України? Якщо «Нафтогаз» почне видобувати газ на шельфі, чи достатньо розвинена ГТС у цьому регіоні?

У нас вже є повністю підготована ГТС для цього. Газопровід, яким ми транспортували газ до Румунії, Болгарії та Туреччини – Трансбалканський газопровід. Пропускна здатність – 26 млрд куб м газу на рік. Ми також опрацьовували питання підключення LNG-терміналу. Якщо хтось домовиться, що в Одеській області буде побудовано LNG-термінал, то у нас є вся інфраструктура для цього.

Яка ситуація з іншими LNG-терміналами та отриманням газу з них? До прикладу з Хорватії.

Питання в тому, що потрібні гарантовані потужності. Наразі газотранспортна система Угорщини побудована таким чином, щоб транспортувати газ до Хорватії. Її потрібно розвернути, щоб транспортувати газ з Хорватії. Ми активно спілкуємося і є декілька питань. Основне питання – якість газу. У нас різні вимоги до якості газу по вмісту метану та вмісту СО2. В Україні високі вимоги якості газу, продиктовані наявністю транзитного договору. «Газпром» вимагає не менше 90% метану. В Угорщині є свій видобуток і у них вимоги щодо вмісту метану нижчі. У Румунії – ще менше. Це юридична проблема. Тому що згідно з нашим Кодексом, ми не маємо права отримувати газ такої якості до нашої ГТС. Обладнання, яке експлуатується, в тому числі населенням, не розраховане на цю якість газу. Ми працюємо над тим, як це узгодити.

Недавно була новина, що державна компанія NER з Північної Македонії готова інвестувати в LNG-терміналі в грецькому Александруполісі. Чи цікаво таке ОГТСУ України?

Нам як Оператору ГТС України – ні в силу законодавчих обмежень. Нам як країні – можливо, так. Проте, є питання як транспортувати газ з Греції в Україну і скільки це буде коштувати. Технічно ми це вже робили і постачання можливе. Проте є питання економічної доцільності. Тому що дуже високий тариф у Молдові – $11, а там ще Греція, Болгарія, Румунія. Тому хто буде купувати долю в іноземних LNG-терміналах, я не знаю. Це мають бути якісь державні рішення.

Які перспективи розвитку ринку CNG в Україні? Є дочірня компанія «Нафтогазу» – «Укравтогаз», найбільший гравець на цьому ринку. Що потрібно для розвитку цього ринку?

Найперше увага. Увага зі сторони держави. Чому я особисто адвокую CNG (стиснений метан, не плутати з LPG чи автогазом)? Окрім екології, яка, безперечно, також важлива, це аспект енергетичної безпеки. Близько 80% дизелю, якщо я не помиляюся, ми імпортуємо. Бензину – 50%. А з метаном ситуація інакша, 70% метану (природного газу) ми видобуваємо самі. Зрозуміло, що трактори перевести з дизелю на метан неможливо. Проте доволі багато муніципального транспорту можна перевести на метан. По-перше, у цьому є економічний сенс, бо метан на заправках зараз 15 грн, а бензин і дизпаливо доходять до 30 грн при однаковій енергоємності.

Наступний аспект полягає у тому, що Європа відмовляється від дизельного транспорту у містах. Деякі міста уже заборонили, більшість з 2030 року забороняє в’їзд дизельному транспорту до міст. У них є Директива з програми розвитку Alternative fuels, згідно з якою всі європейські країни повинні забезпечити доступність у радіусі 150 км електро-, метанові та водневі заправки. Тобто вони на законодавчому рівні це встановлюють.

Я спілкувався з українськими підприємцями. Власники заправок зазначають, що автомобілів так мало, що невигідно ставити CNG-заправки. Автомобілісти ж відповідають, що невигідно мати автомобіль на CNG, бо мало заправок. У Європі вони пішли шляхом створення інфраструктури, відповідно створивши стимул для людей купувати цей транспорт. Якщо в Україні зробити аналогічно, то гроші, які йдуть за кордон для купівлі дизелю, залишатимуться в Україні.

Чи потрібні будуть якісь реновації української інфраструктури?

Насправді нам будувати нічого не потрібно. У нас одна з кращих ГТС за інфраструктурою сполучення. Тобто у нас у будь-якому селі можна будувати CNG-заправку, всюди є газ. На жаль, усі дивляться недалекоглядно на це питання. Ми запропонували прирівняти транспорт на CNG до електротранспорту, зокрема скасувати ПДВ на ввезення його до України. Проблема у тому, що дизельний транспорт зараз на 15-20% дешевше, ніж транспорт на CNG. Проте навіть зараз він окупається. Ми, ОГТСУ, придбали для власних потреб 11 автобусів на CNG. На жаль, в Україні автотранспорт на CNG не виготовляють і довелося купувати в Китаї. Ми принципово вирішили купити саме автобуси на CNG. За нашими розрахунками, якщо дивитися не тільки на вартість купівлі, а також на сукупну вартість утримання протягом 5 років, то автобуси на CNG найдешевші.

Найцікавіше, чому місцева влада не купує, а надає перевагу дизельному транспорту. Тому що 30% дизелю крадуть і продають за готівку. Це основна причина, тому всі і розповідають казки, що у міських бюджетах немає грошей для дорогого транспорту на CNG. Математика показує, що за три роки він повністю окупається. Те, що вони потім не зможуть вкрасти паливо CNG, це основна проблема розвитку. Тому, повторюся, не вистачає уваги з боку держави. Потрібно, щоб хтось взявся за це питання.

Іноді мені закидають, що я лобіюю інтереси своєї компанії. Проте для розуміння – вся Італія, яка є лідером впровадження автотранспорту на CNG вже 20 років, має 1 800 станцій CNG, за рік продає близько 1 млрд куб м газу. Загальне споживання газу України в рік – 30 млрд куб м. Тобто для ОГТСУ 1 млрд куб. м – це 3% у перспективі 10 років. Тож багато грошей для нас це не принесе, враховуючи, що ми нічого на цьому додатково не заробляємо. Але це можливість значно покращити екологію в містах та посилити енергетичну безпеку. І це не потребує значних інвестицій – вся ж інфраструктура вже є.

Якби цим питанням опікувалися б Міністерство екології, Міністерство транспорту, Міністерство енергетики та почали б активно його просувати, зважили б на всі переваги цієї тематики. Насправді ж, нічого складного не потрібно. У нас є інфраструктура, близько 400 заправок. Потрібно створити незначний поштовх для цієї справи. Якби хоча б знизити ПДВ, як мінімум на двигуни для вузлової комплектації українських автобусів, то муніципалітети почали б купувати автобуси і справа б набрала обертів.

Голова комітету з фінансів Гетьманцев проти цього?

Вони в комітеті дивляться, щоб не впали надходження до бюджету. Це зрозуміло. Але, з іншого боку, якщо транспорт на CNG не ввозиться взагалі – то надходжень також не буде. Це схоже до ситуації з ГТС Молдови з тарифом у $11. Можна поставити хоч $20, проте, якщо труба порожня, нічого не заробиш. Ми маємо надію, що депутати підтримають наші пропозиції щодо розвитку CNG-транспорту в України. До речі, це загальноєвропейський тренд, особливо в рамках «Зеленого переходу» та декарбонізації.

Також цікаве питання про морські перевезення та ініціативу IMO 2020 щодо переходу з мазутного палива на природний газ. У нас поки не розвивається цей напрямок?

Так, там використовується LNG – це скраплений метан.

До нас ніхто не звертався. Так, я згоден і вірю у великий потенціал цього сегменту. Якщо Україна прагне стати кліматично нейтральною країною, то потрібно використовувати потенціал природного газу.

Наприклад, я бачу велику перспективу в Україні для декарбонізації, це ініціатива переходу вугільної генерації на газову. Всі пройшли через це: Англія пройшла, Польща проходить. Найпростіший спосіб знизити викиди СО2 та інші – це перехід з вугілля на природний газ. Це не так дорого, бо технологія майже однакова, а з точки зору викидів відбувається значне скорочення. Чому Польща зараз очікує ріст споживання газу майже на 30% у найближчі роки? Тому що вони планують заміняти вугільну генерацію на газову. Їм це невигідно, їм це боляче. Проте Європа на них тисне, бо Польща – основний забруднювач повітря у Європі.

Ми також до цього прийдемо. Також потрібно розділяти базову генерацію і пікову. Те, що у нас зараз тепловими вугільними блоками балансують ВДЕ, це нонсенс. Ми це називаємо «вугільно-зелений парадокс». Це напрямок, куди всі бояться дивитися, проте тут є великі перспективи використання газу.

Що чекає ТКЕ з 1 травня, коли вони почнуть працювати на вільному ринку природного газ?

З 1 травня завершується термін дії ПСО (покладення спеціальних обов’язків) щодо постачання «Нафтогазом» природного газу виробникам теплової енергії. Якщо його не буде подовжено, не зрозуміло, як буде розвиватись ситуація із забезпеченням ТКЕ газом на ринкових умовах. Адже у разі якщо ТКЕ не укладуть договір з новим постачальником, наслідком може стати припинення газопостачання або нові несанкціоновані відбори з газорозподільчих мереж, що в результаті може призвести до збільшення заборгованості операторів газорозподільних систем перед ОГТСУ.

ОГТСУ наголошує на необхідності завчасно розробити механізми та спланувати, де і як підприємства, які виробляють теплоенергію, будуть брати газ для виробництва тепла. Інакше з критичної ситуація з відборами може стати патовою.

Давайте перейдемо до структури ОГТСУ та відносинах з МГУ… Наглядова рада МГУ – це також ваша наглядова рада? Здається, зараз проходить конкурс на відбір членів до наглядової ради?

Ми як ОГТСУ з МГУ не співпрацюємо. Ми працюємо тільки з наглядовою радою. Конкурс по відбору нових членів триває, наскільки нам відомо, але ми не залучені у процедуру.

Зокрема, в їх компетенції затвердження значних правочинів, усі закупівлі більше 200 млн грн затверджують наглядовою радою. Також вони проводять контроль нашої діяльності.

Чи планується якась інтеграція? МГУ ж було створено для управління газотранспортною системою?

Не зовсім. У законі написано, що виключним правом з управління газотранспортною системою, її планування та розвиток має оператор ГТС, яким є ТОВ «Оператор ГТС України». Ми маємо відповідну ліцензію і т.д. Крім того, МГУ політикою відповідності заборонено втручатися у питання, пов’язані з оперативним управлінням ГТС. МГУ виступає тільки у якості представника власника – Міністерства фінансів. Інакше не було б сенсу. Було б дублювання повноважень, що призвело б до хаосу та безвідповідальності. Насправді, якщо станеться якась непередбачувана ситуація, якийсь вибух, РНБО чи Уряд спитають з менеджменту ОГТСУ, а не МГУ. Ми несемо відповідальність і доповідаємо, чому це сталося.

У вас конструктивна робота з наглядовою радою?

У цілому так. У всіх є певні розбіжності, у них свої погляди, у нас свої. Завжди має бути діалог та дискусія. Ми повинні їм довести, чому ми витрачаємо гроші на певні проекти і чому робимо так, а не інакше. Їхня робота – контролювати і допомагати нам розвиватися. Тому у нас досить конструктивно відбувається робота.

Питання по віртуальних точках, які довго впроваджувалися і минулого року нарешті запрацювали. Чи багато вдається економити завдяки цьому?

Так, досить багато. Проте сенс навіть не в економії, а в розширенні можливостей для імпорту газу. Якщо раніше нам потрібно було фізично вивести газ для транзиту, а потім маленькою трубою його качати назад і там були обмеження, то зараз цього немає. Фактично ми можемо імпортувати газ в обсягах транзиту за допомогою віртуального реверсу. Це зняло багато питань, багато технічних і фізичних обмежень. Частково успіх закачування у сховища минулого року відбувся завдяки віртуальним точкам. Більшу частину газу ми імпортували через віртуальний реверс. Фізично просто не було можливостей стільки імпортувати.

Чи вирішилося питання зі Словаччиною по створенню такої ж віртуальної точки?

Ні, на жаль. Ми вже з усіма об’єднали точки і створили віртуальні. Яка трейдеру різниця, що саме бронювати: «Вельке Капушани» чи «Будінце». Йому однаково, йому нецікаво яка там труба. Йому цікавий напрямок. Трейдеру однаково, як ми фізично це будемо транспортувати. Йому найважливіше отримати газ і документи. Віртуальна точка дозволяє це робити ефективно. Наприклад, на польському кордоні у нас був період, коли ми взагалі газ фізично не транспортували, а просто оформлювали віртуальне заміщення. Тоді імпорт дорівнював обсягам транзиту. Всі були задоволені і ніяких проблем не було.

У Словаччини своя позиція, вони вважають, що нинішня ситуація їх влаштовує більше, ніж створення віртуальної точки. Ми вважаємо інакше. Це повинна бути їхня добра воля, якої наразі немає. От і все.

Можливо, колись їм буде щось потрібно і можна буде тоді поторгуватися?

Можливо. Насправді був доволі неприємний випадок, коли ми робили ремонт, була аварійна ситуація. Тоді словаки почали нам розповідати, ніби ми можемо перенести ремонт. Це було зовсім не партнерська позиція, я ж не розповідаю, що потрібно робити словакам, коли у них аварія. У кожного своя зона відповідальності і має бути якась взаємна повага. Потім вони заявили, що готові надати спеціалістів, які розкажуть нам, як ремонтувати. Це взагалі нонсенс. Колись наші спеціалісти будували трубопровід у Словаччині, тож ми готові їм допомогти, якщо виникнуть потреби.

Разом з тим, ми налаштовані дуже конструктивно. У нас є робоча група з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, з ACER. І ми поступово, крок за кроком, намагаємося вирішити цю задачу. Я думаю, у підсумку в нас все вийде.

З минулого року ОГТСУ проводить аукціони з розподілу потужностей для входу/виходу з української ГТС на міжнародних платформах. Як ви оцінюєте цей досвід?

Це не наше бажання. Це вимога запровадити аукціонну платформу, тому що вона гарантує вільний недискримінаційний доступ усіх учасників ринку до потужностей ГТС. 99% аукціонів у нас відбуваються без підвищення цін, тобто це просто формальність. Проте, коли є комерційна зацікавленість та високий попит, тоді реально проводяться аукціони. Це буває вкрай рідко, як, наприклад, було на польському напрямку для експорту газу. Тоді ціна підвищувалася у декілька разів. З одного боку це вигідно нам, ми заробили. З іншого – ми усім надали рівний доступ і хто сильніше захотів отримати потужність, той і заплатив більше.

Це правильний європейський підхід, який ми використовуємо на всіх кордонах, як з Європою, так і з Росією. Ми постійно виставляємо 15 млн куб м місячних потужностей на східному кордоні. «Газпром», коли йому потрібно, купує ці додаткові потужності і нам не потрібно летіти на перемовини до Москви чи зустріч президентів. Потрібно – будь ласка, можна придбати на аукціоні.

Я вважаю, що наразі з «Газпромом» на технічному рівні робочі стосунки. Моє завдання – налагодити роботу безвідносно власної громадянської позиції, бо від цього завдання залежить життєдіяльність багатьох регіонів та безпека постачання газу в Україну та ЄС.

У якій пропорції пропонуються місячні, добові і інші потужності? Скільки річні потужності становлять від усього транзиту «Газпрому», а скільки інші?

«Газпром» забронював на 5 років вперед. Тобто у них річні потужності. Додаткові потужності вони можуть купувати як квартальні, так місячні чи добові. Приблизно 10% – це додаткові потужності, а все решта – 90% – це річні потужності.

Нас це влаштовує?

Так, звичайно. Дивіться, у нас контракт на 5 років. 65 млрд куб м у перший рік і по 40 млрд куб м у чотири наступні роки. Тобто, не дивлячись ні на що, ми отримаємо гроші за ці 40 млрд куб м. Потім, якщо їм потрібні додаткові потужності, вони можуть їх купити за додаткову плату.

І насамкінець сакраментальне питання – український газовий хаб. Ви, разом з «Укртрансгазом», – основний учасник цього процесу. Багато вже зроблено – short-haul, «митний склад» і т.д. Що ще потрібно зробити, щоб у нас з’явився повноцінний хаб, свої внутрішні котирування? Куди рухатися Україні?

Ви правильно сказали, що уже достатньо багато зроблено. Багато іноземних компаній в Україні уже представлені і те, що минулого року в ПСГ було закачано 10 млрд куб. м газу – показник того, що ми рухаємося у правильному напрямку і нам довіряють. Біржа також починає працювати. Єдине, що наша біржа – це не зовсім біржа, у нас немає клірингу.

Найбільший імпульс розвитку ринку, безумовно, могло б дати перенесення точок поставки російського газу на східних кордон України. Зараз у нас є лише ресурс, який іде до України з Європи і ми затиснуті в ці рамки. Потрібні додаткові ресурси.

Як тільки з’явиться польський ресурс, якби з’явився транзитний ресурс з Росії, це дало б значний стимул для розвитку ринку. Фактично у нас йде великий транзитний потік, проте він не має права зупинитися всередині нашого ринку. Якби «Газпром» почав продавати газ на східному кордоні, це б сильно змінило ситуацію.

І, звичайно, наступний крок – це надати можливість іншим незалежним постачальникам також продавати газ на нашому кордоні. На сьогодні у «Газпрому» фактично є монопольне право використовувати трубопровідний транспорт, хоча експорт газу з Росії через LNG-термінали доступний для всіх видобувників. У Росії «Газпром» видобуває тільки 75% газу, ще є 25% інших компаній. Крім того, є середньоазійський газ, який історично постачався до України.

Якщо на ринку будуть присутні десятки нових постачальників газу, то наш кордон разом зі сховищами став би мегахабом. Тому що хаби якраз і створюються у місцях значних скупчень постачальників і споживачів.

З іншого боку «Газпром» це також розуміє і, відповідно, не хоче цього допустити.

Тобто поки що розвиток стримує Росія?

Переважно так, але не лише Росія. Повторюсь, що нам потрібно розвивати біржову торгівлю, створювати правильну біржу з кліринговим домом і так далі. Можливо, навіть залучити якусь західну біржу.

Крім того, розвивати власний видобуток. Чим більше видобутку, тим більше торгівлі. І по-третє, нові джерела газу.

В принципі було зроблено багато. Ми рухаємося дуже швидко, деякі країни йшли до цього десятиріччями. Але є куди прагнути і найголовніше – не втратити те, що ми вже зробили.

Ви думаєте, що Росія відмовиться від транзиту газу через Україну після закінчення діючого контракту?

Якщо «Північний потік-2» добудують, то так, це 100%.

А що у нас буде з інфраструктурою?

Доведеться оптимізувати.

Але чи буде функціонувати наша ГТС?

Звичайно. Ми уже працювали у реверсі і в 2009 році, і в 2019 році, і цього року. Тобто наша система готова. Без гарантій постійного використання системи на достатньому рівні ми просто змушені будемо оптимізувати 80% компресорних станцій і не будемо здатні прокачувати нинішні обсяги газу. Всі труби залишаться, їх немає сенсу викопувати. Ми знизимо потужності компресорних станцій і змінимо унікальну потужність 146 млрд куб м газу на рік, доступну для ЄС, до обсягу, який необхідний власне Україні. Ми залишимо стільки, скільки потрібно для внутрішньої роботи. Інакше, щоб підтримувати всю інфраструктуру у нинішньому стані, потрібно буде підвищити тариф у 4 рази. Але у цьому немає сенсу. Якщо Європа хоче залишити наш маршрут діючим, вона має забезпечити нам обсяги транзиту газу, які покриють витрати на підтримку необхідної інфраструктури. Наші споживачі не повинні платити за надлишкові потужності.

Для України все може завершитися погано?

Ні. У будь-якому разі в Україні все буде добре. Так, ми втратимо $1,5 млрд доходів від транзиту щорічно. Так, це сумно, але не смертельно. Ми забезпечимо транспортування від видобутку та імпорту до споживачів. Працюємо, щоб всі в Україні були з газом і в разі добудови «Північного потоку-2».

Але проблеми від завершення цього проекту будуть і в Європі. Багато з них неправильно розуміє ситуацію. Вони розглядають «Північний потік-2» і думають, що маршрут через Україну збережеться та вони завжди зможуть отримати газ через Україну. Але це не так. Якщо вони дозволять завершити «Північний потік-2», то поставок через Україну більше не буде. Ми не зможемо підтримувати нашу ГТС «на всяк випадок» в очікуванні, коли хтось замовить якісь обсяги транзиту. Крім того, є ризики того, що наші північні сусіди нам у цьому допоможуть – чи викопають труби зі свого боку, чи підірвуть щось у нас, як було в Грузії чи Туркменістані.

Тому, як тільки у «Газпрому» з’явиться технічна можливість обійти Україну, вони це зроблять. І це вони вже довели на прикладі «Турецького потоку». Все, що можна було перенести, вони перенесли, і Україна більше нічого не транспортує до Греції, Болгарії, Туреччини і навіть Румунії. У нас залишилася тільки Молдова. Вони б перевели і Молдову, проте там є проблема з Придністров’ям.

Те саме буде з «Північним потоком-2», якщо його добудують. Потужність цього газопроводу – 55 млрд куб м. Минулого року ми прокачали 55 млрд куб м. Картинка зійшлася – вони зможуть обійтися без нас.

Залишається надія на санкції, які зможуть зупинити будівництво. Наразі немає ніякого компромісного варіанту, який був би вигідний Україні у разі запуску «Північного потоку-2». $1,5 млрд ми заробляємо на транзиті. Якщо газ піде через «Північний потік-2», у нас він автоматично подорожчає, тому що вартість транспортування з Німеччини буде дорожчою, це ще близько $2-3 млрд втрат для економіки. Крім того, додаткові субсидії, оскільки газ подорожчає. Я оцінюю прямі та непрямі втрати України від запуску «Північного потоку-2» у $5-6 млрд на рік. І особливо потрібно пам’ятати про мілітарну безпеку. Без транзиту інтерес до нас зі сторони ЄС значно знизиться, а це розв’яже руки Росії.

Це при тому, що транзит приносить тільки $1,5 млрд?

Так, значна частина припадає на непрямі втрати. Як я вже казав, газ подорожчає приблизно на $50/тис куб м, оскільки вартість транспортування до України зросте. Якщо дорожчає газ, то дорожчає весь наш експорт, наприклад, добрива. Також газ подорожчає для населення, відповідно потрібно буде більше коштів для субсидій.

Але ці втрати можна компенсувати за рахунок збільшення власного видобутку і заходами з енергоефективності. Зараз потрібно дати максимум можливостей українським видобувним компаніям для збільшення видобутку газу. Варто передати «сплячі ліцензії» новим власникам і створити необхідні стимули для нарощування обсягів видобутку.

Разом з тим, здається ви налаштовані оптимістично, навіть якщо ми залишимося без російського транзиту…

Так, нам доведеться закрити більшу частину компресорних станцій. Але наша інтеграція в європейський ринок газу на цьому не припиниться. У нас є видобуток, є імпорт і все буде працювати й надалі. Сподіваюся також, що ніхто не реанімує в Україні політичну торгівлю газом з Росією.

Author: ExPro

Запис Сергій Макогон: «У нас є видобуток, є імпорт і все буде працювати й надалі» (Частина 2) спершу з"явиться на Оператор ГТС України.