“Мотор Січ” і російський вплив
Тиждень, 16 квітня 2021. Опубликовано 11:27 17 апреля 2021 года Чому Росія зацікавлена в переході “Мотор Січі” під китайське керівництво?
Рішення РНБО України про повернення до державної власності підприємства “Мотор Січ” викликало бурхливу реакцію в колах експертів і набуло широкого розголосу в медіа. Зі зрозумілих причин найбільше невдоволення таким рішенням висловив Китай і керівництво китайської компанії Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Co., Ltd, яка викупила основний пакет акцій українського авіаційного підприємства.
Традиційний інтерес КНР до таких підприємств зумовлений дефіцитом власних високих технологій у сфері авіаційної промисловості. Тому “Мотор Січ” — своєрідний спосіб легалізувати копіювання чужих технологій, які мають посилити оборонно-промисловий комплекс Піднебесної. Проте цікавішим є те, що іншою державою, яка активно відреагувала на націоналізацію підприємства “Мотор Січ”, стала РФ. ЗМІ саме цієї країни розгорнули широкомасштабну кампанію з дискредитації рішення керівництва України про повернення підприємства в державну власність. РБК, “Известия”, ТАСС та низка інших видань “спрогнозували” крах української економіки, міжнародний скандал, утрату довіри кредиторів і відтік іноземних інвестицій. На адресу нашої країни посипалися різноманітні звинувачення: від “неспроможної” держави до ненадійного партнера. Ось, наприклад, “Известия” від 25 березня цього року: “...націоналізація “Мотор Січі” після запровадження санкцій щодо китайських інвесторів призведе до катастрофи в економіці України… Київ показав усьому світу, що інвестувати в Україну не можна…”. За інтереси Китаю також виступила проросійська політична сила ОПЗЖ, яка заявила, що введення в дію рішення РНБО України з приводу компанії “Мотор Січ” призведе до відтоку іноземних інвестицій з України.
Якщо трішки заглибитися у вивчення питання, то стає очевидно: причинами цього є не лише те, що РФ здійснює агресивну ворожу політику щодо України. І навіть не те, що Москва прагне витіснити Київ із ринків озброєння та реалізації високотехнологічної продукції.
В основі такої антиукраїнської кампанії лежить нездатність РФ замінити високотехнологічну продукцію українського виробництва, яку Україна постачала Росії до 2014 року, на власну. Незважаючи на заяви Москви про те, що російські підприємства вийшли на рівень виробництва повного циклу й мають можливість збирати аналогічні двигуни на своїх потужностях (АТ ОДК “Клімов”), факти свідчать про протилежне. Наприклад, російські розробки з виготовлення двигунів Д-18Т для літака Ан-124 “Руслан” досі не завершено. Така сама ситуація з деталями для двигунів моделі ТВ3-117.
Для розв’язання цієї проблеми російські фахівці (і з тамтешніх авіапідприємств, і зі спецслужб) розглядали різні варіанти: від контрабандних поставок до створення фірм-прокладок в інших країнах. Найоптимальнішим рішенням вважали інтеграцію в урядові кола України проросійських еліт, які мали б розв’язати цю й багато інших проблем. Однак в умовах неоголошеної війни з Україною такий варіант розвитку подій виявився неможливим.
Поява Китаю серед потенційних покупців підприємства не була несподіванкою й не залежала від російських спецслужб, але виявилася своєрідним подарунком для Росії. В умовах геополітичного протистояння з США, КНР і РФ уже давно намагаються розвивати спільні проєкти: від економічних до програм освоєння космосу. Наприклад, 9 березня між РФ і КНР було підписано амбітний Меморандум про взаєморозуміння між урядом Китайської Народної Республіки й урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі створення Міжнародної наукової місячної станції. І “Мотор Січ”, імовірно, теж мала відіграти в цьому проєкті вагому роль.
Проте Кремль цікавили не лише спільні проєкти з Китаєм. Російські фахівці сподівалися розв’язати проблеми провального імпортозаміщення. Дослідження Національного рейтингового агентства свідчить про те, що РФ так і не змогла за рахунок внутрішнього виробництва замістити поставки основних категорій імпортних продуктів, зокрема заборонених до ввезення в межах контрсанкцій у серпні 2014 року. На думку експертів, у низці випадків ідеться не про заміщення, а про реекспорт продукції. Дуже ймовірно, що з КНР також було досягнуто домовленості про постачання російським компаніям продукції “Мотор Січ” після переходу підприємства у власність китайських акціонерів. Саме тому РФ зараз щосили намагається показати в очах іноземних партнерів націоналізацію підприємства як незаконну, а українське керівництво — як ненадійне. За задумом російських спецслужб, навіть якщо не вдасться вплинути на рішення керівництва України, то дискредитація перед іноземними партнерами змусить керівництво українського підприємства укладати контракти саме з фірмами-прокладками, які надалі зможуть перенаправляти унікальну продукцію в РФ.
Окремого розголосу в (про)російських ЗМІ набуває тема націоналізації “Мотор Січі” під сильним тиском США. І це нібито зовсім не відповідає інтересам України та українського народу.
Не секрет, що США розглядає Піднебесну як один із основних геополітичних суперників і противників. І, звісно, американці не зацікавлені в посиленні оборонних потужностей Китаю, що певною мірою можна вважати загрозою для національних інтересів США. Іншими словами, теза про те, що рішення керівництва України про націоналізацію “Мотор Січі” відповідає інтересам США, майже незаперечна.
Але й відповідь на питання про те, чи задовольняє таке рішення інтереси України, теж досить очевидна. Таким рішенням українське керівництво позбавляє Росію, яка вже сьомий рік веде війну проти нашої держави, тих технологій, замістити які російському оборонпрому так і не вдалося. Отже, незважаючи на те, був тиск із боку Вашингтона, чи ні, ключовим фактором у такому рішенні Києва стали національні інтереси України, які на цьому етапі зійшлися з геополітичними інтересами Сполучених Штатів.
Міф про неспроможність України (й зокрема компанії “Мотор Січ”) виконувати міжнародні зобов’язання, який поширюють російські ЗМІ, має своє дзеркальне відображення. Твереза оцінка ситуації зазначених процесів порушує закономірне запитання: хто саме не зможе виконувати контракти — Росія, що позбувається можливості отримати продукцію, якої не здатна замінити, чи Україна, що повертає в свою власність підприємство з повним циклом виробництва унікальної продукції? Відповідь очевидна. Саме російська оборонна промисловість без української продукції не зможе виконувати замовлення і свого міністерства оборони, і міжнародні контракти в галузі авіапромисловості.
Не можна стверджувати, що в ДК “Укроборонпром”, зокрема й у “Мотор Січі”, усе ідеально. Проблеми є. Але ці проблеми не критичні для виробництва продукції та виконання міжнародних контрактів. Бо істотно не залежать від поставок із недружніх держав. І навряд чи добросовісні іноземні партнери України, які знають про ці проблеми й реальну ситуацію, звернуть увагу на російську пропаганду.
Ярослав ЧОРНОГОР
