ЄСВ в період без здійснення діяльності можна не платити

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 травня 2019 року                                                                    справа № 340/453/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі                головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін (в письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області                                (далі - Управління) про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - внесок),      

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з заявою до Управління про визнання протиправною та скасування вимоги від 09 листопада 2018 року щодо сплати боргу з внеску в сумі 15819,54 грн.

У заяві ОСОБА_1 зазначив, що з 1997 року не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки подав заяву до територіального підрозділу Управління про її припинення.

З того часу не подавав жодної звітності і постійно працював найманим працівником.

Стверджує, що Управління, приймаючи вимогу зі сплати внеску, не провело перевірку.

Звертав увагу, що податковий орган несвоєчасно надіслав вимогу.

Управління заперечило стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.29-30).

          Стверджує, що незалежно від отримання доходу у позивача виник обов`язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі, який встановлено законом.

          Зазначило, що обчислення внеску здійснюється не тільки на підставі актів перевірки, а й - інших документів.

Ухвалою суду від 15 квітня 2019 року прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.43-44).

          Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про задоволення позову з таких підстав.

          Встановлені судом обставини і факти, що стали підставами звернення.

Так, позивач зареєструвався, як фізична особа-підприємець 14 квітня              1997 року (а.с.9).

Перебував на спрощеній системі оподаткування.

З 1997 року не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність (а.с.4-5).

09 листопада 2018 року Управління прийняло вимогу щодо позивача про сплату внеску в сумі 15819,54 грн. (а.с.10).

13 грудня 2018 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (а.с.12).

Грошове зобов`язання нараховане за період з 01 січня 2017 року по                        30 вересня 2018 року у сумі 15819,54 грн. (а.с.46-47).

Упродовж 2017 - 2018 років позивач працював і отримував заробітну плату у регіональній філії «Одеська залізниця АТ «Українська залізниця»»                                   (далі - Підприємство) (а.с.51).

          Підприємство сплачувало внесок з його заробітку (а.с.51).

За повідомленням територіального підрозділу Управління за місцем проживання позивача у період з 1997 року по 2018 рік не надходили заяви про припинення його підприємницької діяльності (а.с.51).

Управління сповістило, що не складався акт перевірки перед формуванням вимоги (а.с.46-47).

Відповідач повідомив, що внесок нараховано на підставі інтегрованої картки його платника та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) (а.с.46-47).

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).

          Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у  пунктах 4  (крім фізичних                   осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),  5  та                         5-1  частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, зазначені платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

До переліку цих платників податків не відносяться фізичні                                  особи-підприємці,  які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у  пункті 4  частини першої                статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з Підприємством, котре сплачувало внесок з його заробітної плати.

Управління не надало докази, які б спростовували цей факт.

Такі докази могли б бути отримані під час проведення перевірки.

Більше того, 13 грудня 2018 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, Управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Проаналізувавши пояснення відповідача, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.

Так, позивач не подавав звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не випробовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 частини 2                 статті 2 КАС України.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність вимоги Управління про сплату внеску.

Наслідком цього є скасування рішення і задоволення позову.

Судові витрати у справі складаються з судового збору у сумі 768,40 грн.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів                                            статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 09 листопада                     2018 року про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі                       15819,54 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

          У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Суддя Кіровоградського

            окружного адміністративного суду                                           Р.І. Брегей