Міненерговугілля: Через удосконалення законодавства – до сталого розвитку відновлюваної енергетики

Сталий розвиток відновлюваної енергетики можливий лише з урахуванням всіх економічних і технічних викликів, що стоять перед електроенергетичним комплексом України, - наголосила Ольга Буславець, Генеральний директор Директорату енергетичних ринків Міненерговугілля на об’єднаній міжнародній конференції «Auction Support Scheme in Ukraine for Renewable Energy Deployment», що відбулася 21 лютого 2019 року на майданчику Комітету ПЕК Верховної Ради України.
Конференція була присвячена аналізу міжнародного досвіду з метою удосконалення перспективної аукціонної моделі підтримки відновлюваної енергетики, яка розробляється у Комітеті за активної участі Міненерговугілля. У виступі, зокрема, йшлося про необхідність забезпечення балансової надійності енергосистеми України в умовах обмежених резервів маневреної генерації ГЕС/ГАЕС та ТЕС і стрімкому зростанні  потужності сонячних і вітрових електростанцій із змінним графіком виробництва електроенергії.
Так, на сьогодні для покриття коливань добового графіка навантажень, окрім високоманеврової гідроенергетики, у середньому використовується 850 МВт вторинного резерву теплоелектростанцій, що на 220 МВт вище показника минулого року.
Слід зазначити, що на даний час сумарна пропозиція послуги з вторинного регулювання діючих ТЕС (без урахування Бурштинської та Луганської електростанцій, які розташовані фактично в енергоостровах) складає 1932 МВт і  повністю покриває потребу в маневрених потужностях енергосистеми України.
Однак, за поточної тенденції розвитку СЕС і ВЕС з негарантованим графіком виробництва електроенергії, у найближчі три-чотири роки постане реальна проблема загрози порушення балансової надійності енергосистеми через недостатній обсяг резервів.
Альтернативою буде вимушене заміщення частини генерації атомних електростанцій вугільними з відповідними економічними та екологічними наслідками. При цьому на відміну від країн ЄС, енергосистеми яких працюють в умовах розвиненої мережі інтерконекторів і спільного ринку та мають можливість забезпечити баланс за рахунок зовнішньої купівлі/продажу, в Україні така можливість обмежена пропускною здатністю міжсистемних ліній передачі з ENTSO-E та відсутністю об’єднаного з ЄС ринку електроенергії. Тому, наголосила Ольга Буславець, при плануванні розвитку електроенергетичного комплексу разом з відновлюваною енергетикою, що є його невід’ємною частиною, ми маємо розраховувати в першу чергу на свої власні можливості і резерви, а також задіяти повний набір інструментів, який використовується в розвинених країнах.
Зокрема, посилити відповідальність за небаланси для переможців аукціонів, створити якісні системи управління СЕС і ВЕС та прогнозування їх виробітку, забезпечити будівництво високоманеврової генерації, реалізувати заходи з управління попитом для коригування добового графіка навантаження тощо.
Але, насамперед, запровадити ефективні ринкові механізми для всіх учасників ринку електричної енергії. У таких умовах суттєвого зростання потреби в інвестиціях у розвиток електроенергетичного комплексу важливо забезпечити зниження вартості «зеленої» енергетики, запровадивши прозору і ефективну систему аукціонів.
До прикладу, за 2018 рік об’єктами відновлюваної енергетики було вироблено близько 2,8 млрд кВт год.
електричної енергії (2% від загального обсягу).
При цьому виплати становили 16,8 млрд грн, або близько 8% від загальної вартості виробленої за рік електричної енергії.
Водночас у цих виплатах не враховуються додаткові платежі ТЕС за маневреність, які у 2018 році зросли на 1,1 млрд гривень, і технологічні втрати електроенергії. У цьому контексті Ольга Буславець підкреслила, що Об’єднана електроенергетична система України має нерівномірний розподіл генеруючих потужностей і характеризується наявністю як профіцитних з погляду енергобалансу регіонів (переважно на півдні та заході), так і дефіцитних (центр та північ).
Зосередження об’єктів СЕС і ВЕС у південному регіоні призводить до зростання транзиту електроенергії, а отже – і до її технологічних втрат в мережі.
На жаль, саме така тенденція має місце впродовж останніх чотирьох років, і обсяг технологічних втрат збільшується в середньому на 0,1% в рік. Тому в майбутній моделі підтримки ВДЕ важливо передбачити гнучкі механізми, які б дозволили, за потреби, оголошувати конкурс на необхідну генерацію на окремо визначених земельних ділянках, як це реалізовано в аукціонних моделях, зокрема Данії чи Казахстані.
Це дозволить оптимізувати потокорозподіл, залучити до конкурсу землі місцеві громади в дефіцитних енергорайонах, або державного фонду, у тому числі – зону відчуження, території збиткових шахт, шельф.
Що своєю чергою дозволить збільшити коло учасників, посилити конкуренцію та знизити ціни.
Реалізація подібної моделі в Казахстані призвела до встановлення аукціонної ціни для СЕС і ВЕС на рівні 1,3 грн кВт/год., тобто навіть дешевше, ніж теплова генерація в Україні! І при цьому забезпечується керованість розвитком генеруючих потужностей та оптимізація режимів енергосистеми. Практичний досвід показує, що суттєво наростити частку відновлюваної енергетики у власному енергобалансі змогли лише ті країни, які обрали саме раціональних шлях її розвитку і мають гнучку, адаптовану до змін систему підтримки.
Важливо, щоб така система дозволяла максимально залучати об"єкти ВДЕ до участі на всіх сегментах ринку електроенергії на транспарентних умовах.
Саме таким шляхом пішли, зокрема, Данія, Німеччина, Іспанія чи Чилі. І навпаки, там де створювалися занадто «тепличні» умови, рано чи пізно розвиток відновлюваної енергетики зупинявся через недостатню спроможність національної економіки щодо її підтримки, або через технічні обмеження енергосистеми до  інтеграції ВДЕ. Тому, наголосила Ольга Буславець, при визначенні майбутньої моделі важливо уникнути помилок і скористатися кращими практиками успішних країн світу, адаптованими під українські реалії.